МИ — НЕ ОКРЕМІШНЄ ПЛЕМ’Я!

На продовження теми, розпочатої в статті Євгена Букета “Неприховане русинство” (“Слово Просвіти” ч. 18 (499) за 7—13 травня 2009 р.)

Михайло МОГОРИТА,відповідальний секретарЗакарпатського об’єднанняВУТ “Просвіта” ім. Т. ШевченкаНа з’їзді народовецької молоді 7 липня 1929 року Авґустин Волошин сказав: “Проголошуємо всьому культурному світові, що ми, Підкарпатські русини, є частиною великого українського народу і що наша мова та наша література була, єсть і буде тота сама, що наших братів з тамтого боку Карпат.Проголошуємо, що всякі стремління, щоби нас змоскалізувати або сфабрикувати з нас якесь окремішнє плем’я і тим відорвати нас національно від матірного пня, будемо всіми силами поборювати і взиваємо всіх, щоби назву Русин-Українець все і всюди уживати…” 

Звідки взялась офіційна наука, що шукає пряму чи опосередковану спадкоємність білих хорватів і русинів, якої довести не може? А її й шукати не потрібно, адже вона, за твердженням лідера Закарпатського політичного русинства П. Р. Магочі, угорця за національністю, — у великій науці австрійського історика Г. Бідермана. Той зокрема писав, що “русини не жили в Підкарпатті до мадярів, а прийшли разом з ними окремішнім племенем з незначною відмінністю від інших мадяр у мові, звичаях, обрядах, побуті…” Західноєвропейська наука грішить твердженням, що наша земля наприкінці IX ст. була незаселеною. До цієї думки схилялися і чехословацькі вчені XIX ст. П. Шафарик та   Б. Носак-Незабудов, які першими дали нашому краєві назву “Земля без імені”: щоб угорці, куди вперше ступила їхня нога, всадили міцний кілок — знак початку Великої Угорщини (про це писало “Слово Просвіти” у ч. 11 (492) за 19—25 березня 2009 р.).Чи угорці, організувавши державу на землях, де господарювали “волохи і словени” (літописець Нестор), дозволили б влиття на свою територію слов’ян (ідеться про період до татаро-монгольського нашестя), щоб ті створювали міста зі слов’янськими назвами: Будин (частина сучасної столиці Угорщини, назва Будапешт тільки з 1872-го), Доброчин (Дебрецен), Мішкольц, Сольнок (останній порт Тиси, до якого транспортували солотвинську сіль), Цеглед, Загонь та ін., озера (Болотне — Балатон), річки (Солона) тощо.Згідно з археологічними знахідками, племена білих хорватів жили на західних схилах Карпат чи не до самого Дунаю уже в VІ—ХІ ст. Розкопано понад сто поселень (Холмок, Галоч, Ратівці, Вел. Геєвці, Ужгород, Берегове, Перехрестя, Червеньове, Зняцево, городища Ужгород, Вари, Білки, Данилово, Олександрівка).Археологічні дослідження засвідчують і релігійні вірування давньослов’янського населення Закарпаття (трупоспалення, залишки якого ховали в ґрунтові ями або в підкурганний насип, що було характерним і для інших східнослов’янських племен). Вчені УжНУ (професори Д. Данилюк, В. Ілько, П. Чучка та ін.) припускають, що за згодою київського князя (адже мадяри рік чи й більше перепочивали на березі Дніпра після дороги з південних уральських степів) у тій ватазі могло бути кілька русинів-провідників, які домовлялися зі слов’янами, чиїми землями мандрували мадяри. Анатолій Кралицький пише, що провідники привели кочівників до самої ріки Дунай, звідки повернулися додому.Немає потреби бентежитись, куди поділися білі хорвати після X ст. Вони прийняли таку назву, як і всі східні й частина південних і західних слов’ян — русини. Жодне з наших східнослов’янських племен не зберегло старої племінної назви, ставши українським народом. Хоч часто за територією розташування вживаємо назви волиняни, галичани, але не сумніваємося, що вони — складова українського народу. Немає між нами, русинами-українцями, принципової різниці в мові, звичаях, обрядах чи побуті. А перекручень творців русинської мови однаково не розуміємо ні ми, хто прийняв нову назву “українець”, ні ті 10,1 тис. людей (0,08 % усього населення), кого звели з глузду записатись “русином”. Перепис населення засвідчив: українцями записалися 1 млн 10 тис. осіб, угорцями — 151,1 тис., румунами — 32 тис., росіянами — 31,03 тис., 5,6 тис. — словаками, 3,5 тис. — німцями. Сьогодні ми не певні, що ті цифри не мінятимуться в той чи інший бік, враховуючи рівень роз’яснювальної роботи й обсяги фінансування справи Угорщиною та Росією, а може, й кимось іншим.7 березня 2007 року Закарпатська обласна рада ухвалила рішення про визнання національності “русин” і підтримує цю самопроголошену нацменшину. А хіба це компетенція обласної ради? Та ще за такого рівня її керівництва! Враховуючи відмінності в мові майже в кожному закарпатському селі, можна констатувати окремішню нацменшину, тільки шукайте для них назви. Русинство в Закарпатті є в Мукачівському, Свалявському та Іршавському районах. Кілька років тому в суперечці тодішній голова “Общества русинів” І. Туряниця запитав: чому Київ визнає бойків, лемків і гуцулів, а русинів ні, змішавши Божий дар з яєшнею. Є оголошення про вивчення русинської мови. А за якою граматикою? В період окупації Закарпаття (1938—1944) чинною була недолуга граматика Івана Гарайди. Яку ідеологію сповідують перші особи закарпатської влади? Чи не вони сядуть за перші парти для того вивчення? Чому взяли інтерв’ю не в професора П. Чучки, заслуженого лікаря України, професора О. Ганич чи будь-кого іншого, які знайомі з проблемою, а у випадкового дівчати? Чи є русини нацменшиною в Закарпатті? Якщо так, то за всіма нормами співжиття кожна така громада, мала чи велика, порівняно з домінантною нацією, має право на належний їй статус і не лише на національно-культурну, а й на господарсько-економічну й політичну автономію. Але на звернення в ООН, ЮНЕСКО й інші європейські організації лідери політрусинства отримали негативні відповіді. Бо право на автономію мають меншини відмінних від домінантних у державах національностей. Що ж до “закарпатських русинів”, то їм роз’яснено, що вони — українці, тільки називають себе старою назвою. Крикуни на замовлення ще й нині не втомлюються переконувати молодь, що Карпатську Україну організували галичани. Хоч у березні 1939 р. серед галичан, чиї прізвища встановлено, загинуло близько сотні, п’ятеро наддніпрянців, один волинянин, двоє буковинці,  в один українець США і понад 500 наших краян. Тільки в Нижніх Воротах розстріляно близько 600 осіб. А за офіційними даними Міністерства внутрішніх справ Угорщини, з березня до грудня 1939-го на Закарпатті загинуло 4,5 тис. колишніх вояків Карпатської Січі.Проблема не в русинстві, а у відпрацьовуванні коштів, яких не шкодують ні Росія, ні Угорщина. Остання хоче бачити наш край своїм П’ємонтом. Коли Гітлер дозволив Угорщині окупувати наш край, фашистський диктатор Микола Горті 13 березня 1939 р. писав фюреру: “Ваша Ексцеленціє! Сердечно дякую! Я не можу ніяк висловитись, який я щасливий, бо ж ця життєдайна територія (ідеться про Карпатську Україну для Мадярщини) — я нерадо вживаю великих слів — фактично є справою життя…” Цих позицій дотримуються й нинішні керівники Угорщини, до яких з такою довірою ставиться наш Президент. Росія ж має власну позицію: ускладнити ситуацію на заході України, щоб її керівництво не мало змоги планувати євроінтеграцію.І знаходяться виконавці тих чорних задумів. Показовим було звернення голови “Свалявського общества русинів” В. Сарканича до керівників України і Євросоюзу з вимогою “визнання закарпатських українців русинами, які не хочуть жити під владою України” (газета “Карпатська реформа”, ч. 16). Зі свого боку, не протестуватимемо, якщо його одного буде перелицьовано на русина в його інтерпретаціях. 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment