Початок
Ось чому ми повинні підтримувати свого Патріарха і свою Помісну Православну Церкву, сприяючи їй всюди в її самоствердженні, співпрацюючи з нею за багатьма програмами, які ми погодимо найближчим часом.Не можу обійти увагою і не менш важливої проблеми п’ятої колони, яка себе особливо чітко позиціонувала після амністії сепаратистських спроб Сєвєродонецька 2004-го. Рупором її став недавній прем’єр-міністр України Дмитро Табачник, який варить не лише “супи качині по-українськи”, а й готує за давніми рецептами Шульгіна—Струве отруйне зілля для українців, яких він біологічно не терпить лише за те, що ми на своїй землі — вже стільки тисячоліть! — протидіємо різним каганатам: від Хазарського до Ахметовсько-Губського… Принагідно хочу подякувати членові Центрального правління ВУТ “Просвіта” Юрієві Гнаткевичу за його своєрідний “антидюрінг” — книгу-відповідь “Антитабачник”… Адже п’ята колона двоскладова: одна проросійсько-імперська (під Путіна), а друга — космополітична, яка впритул не хоче нас бачити й уявляти українство як цілісний етнос, що має такі самі права, як, скажімо, євреї: в своїй державі називатися титульною нацією. Ми можемо (за Табачником) існувати лише як політичне утворення, як це донедавна було — радянською спільнотою…
“Просвіта” впродовж усього періоду свого існування сприяла ідентифікації людини на всіх рівнях: фізичному, психічному та метафізичному, виробляючи сукупно світоглядні ідеї, принципи, орієнтири для тих загублених, заблуканих в асиміляційному океані людей, які рано чи пізно питають себе або інших “А хто я є?” “Просвіта” покликана давати відповідь і вчора, і сьогодні, а особливо завтра, на сучасному цивілізаційному рівні самоідентифікації. Відповідь на це питання “я є українець” — з великим минулим, з власною історією, з великою культурою і розробленою мовою, ми означуємо собою не лише власний національний український простір, який тисячоліттями обороняли наші пращури, а й позначаємо своєю присутністю світовий простір, витворивши внаслідок різних причин і обставин таке явище, як “світове українство”. Великі напруження політичні, культурні тривають там, де нас, українців, не хочуть знати як окремішність, а всі й далі прагнуть уподібнити до себе або ж підпорядкувати собі. Тому боротьба за себе — це не компанійщина, це боротьба у великому й малому, в повсякденні, коли ми з гідністю відстоюємо право на власну державу, а не державу олігархів, зайд і пристосуванців… Державу з українською державною мовою, а не мовою Затуліна і Табачника, з власною високою культурою Марії Стеф’юк, Мирослава Скорика та Євгена Станковича, а не Алли Пугачової, якій подаровано радіо в Україні прем’єр-міністром.Ми ж обстоюємо право на великий інформаційний простір із власними українськими телеканалами і телеведучими, а не відрядженими до нас ідеологами чужої держави.Тому “Просвіта” зобов’язана не лише заявами, зверненнями до всіх рівнів влади апелювати, але сама входити, втручатися в інформаційні реґіональні простори, як це робить Леонід Філонов у Вінниці чи Ярослав Пітко у Львові, Володимир Семистяга на Луганщині чи Микола Кульчинський на Полтавщині.Беріть ініціативу в свої руки. Гуртуйте коло однодумців, впливайте, відвойовуйте своє всюди.Хто в нас досліджує проблеми впливу інформації, втручань у наше національне життя? Хто виробляє і для кого рекомендації, аби запобігти катастрофічним процесам нівеляції української людності? Якщо Росія недвозначно прагне утримати Україну в зоні її впливу, зокрема і в мовному, інформаційному, політичному, а відтак і економічному, а Європа готова зректися нас, що вона продемонструвала нещодавно, то є лише одна протидія цьому процесові — це протидія свідомого українства, виразниками якого є ви.І вся новітня історія України — від здобуття незалежності до формування ідеологічних засад нашої виболеної державності — це робота свідомого українства. Так, ми всі усвідомлюємо, що доба мітингів минула… Настала доба малих локальних справ: це тоді, коли ми йдемо в аудиторії до студентства, коли поширюємо українську книгу, український телефільм, українські комп’ютерні ігри для дітей… Чому ми полишили напризволяще тисячі бібліотек і не активізуємо в них культурницьке життя?! А занедбані сільські клуби, які не стали “народними домами”?Не покладайтесь на чиновництво, робіть це самі. Проводьте вечори, мистецькі акції, несіть рідне слово, гуртуйтеся в хорові, співочі колективи… Чого чи кого чекаємо? Що “ширка” нам подарує і мову, й культуру, і робочі місця, зміцнить традиційний інститут сім’ї, рекультивує занедбані землі, відбудує втрачені галузі й піднесе освітній рівень у державі з відтвореним або ж розширеним набором мотивацій до науки, знань, до високого світу культури? Це справа для нас. Головним ресурсом нашим є майже 70 % свідомого українства. Наші трудові, інтелектуальні, навіть фінансові ресурси достатні для того, щоб тижневик “Слово Просвіти” виходив кількасоттисячним накладом, а не обходився кількома тисячами. Ми зобов’язані створити власний медіахолдинг, щоб розрізнені малотиражні видання перетворити на змістовне високопрофесійне інформаційне джерело.Ми зобов’язані створювати власні сайти, щоб в Інтернет-павутиння ловити інших, а не потрапляти самим. Інформаційний простір слід відвойовувати.Якщо ми стверджуємо, що головним ідеологом України є Тарас Шевченко, то чому акція “Кобзар” в кожну сім’ю” є справою лише Центрального правління і Видавничого центру?! Чому ми й досі не налагодити міжобласного обміну книговиданнями, щоб книжки, видані, наприклад, у Маріуполі, де активно працює Анатолій Мороз, який видав 10 книжок, потрапили до Львова, Сум, Харкова, Чернігова?Книгорозповсюдження передбачає і відвойовування книгарень у місцевих органів влади. Ми, координуючи свою діяльність, повинні створити єдину недорогу серію бібліотечки “Просвіта”, одноформатну, однотипну, сформувавши, відповідно, авторитетну редколегію… Просвітяни — це найавторитетніші люди в суспільстві, й тому необхідно відроджувати лекторії, робити тематичні вечори, літературні фестивалі, театральні імпрези.Центральне правління “Просвіти” спільно з видавництвом “Дніпро” видало серію портретів діячів старої “Просвіти”. Пора започаткувати видання нарисів, портретів “Просвітяни нової доби”, до якої належить когорта українських діячів, серед яких я хотів би виокремити передовсім Івана Ющука, Анатолія Погрібного, Олександра Пономаріва, Романа Іваничука, Бориса Пастуха, Павла Чучку, Василя Чепурного, Володимира Семистягу, Дмитра Павличка, Ярослава Пітка, Петра Арсенича, Василя Глаголюка, Степана Волковецького і багатьох інших, долучивши до змістових нарисів їхні виступи, роздуми, есеї… Відбувається зміна поколінь, тому співпраця з “Молодою Просвітою” як з нашим резервом, з нашим ще не до кінця освоєним ресурсом, потребує нових підходів і нових програм.До речі, ми, започаткувавши позаторік акцію “Пошануймо могилу безневинно убієнного в часи Голодомору Хрестом”, розраховуємо на пошукову діяльність саме “Молодої Просвіти”, так само, як і в спільних з обласними адміністраціями акціях “Дніпро — ріка єднання”, до якої хочемо вже в канікулярний період залучити студентство, яке б від північних вод Дніпра аж до його гирла на кількох різноємних суднах провело зустрічі з населенням обох берегів Дніпра, пронесло ідею, що ми велика нація, напоєна тисячолітніми наснажливими водами Славутича, по обох берегах якого творилася єдина для всіх українців мова і культура.Тому цілком логічні наші проекти “Стодола”: створення мандрівних театральних труп і вертепів, які пройшли б не лише всією територією України, а й сусідніми землями в сусідніх державах, де українці є автохтонами, і за часів незалежності особливо потерпають від прискореної асиміляції. Це стосується передовсім українців Росії, Румунії, Словаччини. Тому наше прагнення інтегруватися до Європи є природним, аби не перетворюватися на буферну зону, на міграційний відстійник…Через те наше звернення до всіх гілок влади надати цьому проекту організаційну і частково фінансову підтримку (“Європа — наш дім”) залишається актуальною.Не робитиму повного переліку тих заходів і вимог, що складають програму нашої діяльності на наступний період, оскільки ви ознайомитеся з нею в ухвалі, яку прийматимемо з’їздом. Проте не можу не зупинитися окремо на наших законодавчих ініціативах, зокрема, на двох проектах законів — “Закон про мови в Україні” та “Закон про статус української мови як державної”, а також на проекті закону “Про засади мовної політики в Україні”, які були широко обговорені на шпальтах “Слова Просвіти” і пролежали на столах керівників комітетів і фракцій понад рік. Хай вам тепер стане зрозумілим, чому не може існувати стійка коаліція національно-демократичних сил у Верховній Раді України, чому не реалізовувалась програма гуманітарного розвитку України і хто, підступно маневруючи, відводив парламентську більшість від схвалення усіх трьох законів, аби остаточно поставити крапку на російській мовній проблемі в Україні. Прийняття цих законів не хотіли ті, хто закамуфлювався під патріотів України, і в середовищі БЮТ, і НУ-НС. Про Партію реґіонів не говоритиму, як і не зупинятимусь на темі, хто і чому оголосив війну Президенту України. Але від нас, просвітян, свідомих українців залежить доля України. Через те ще раз згадаю слова апостола: якщо з нами Бог, то хто проти нас?Незважаючи на те, що з’явилися нові, дуже ефективні способи контролю чужої території, такі, як мережеві корпорації продажу товарів і послуг, мережі телекомунікацій, банки — такі собі інформаційні парасолі, які надають можливість впливати на свідомість українців без військової експансії, а через інфраструктуру, культурно-цивілізаційну експансію. Національні культури можуть стискатися, згортатися в пружини, щоб здетонувати одномоментно, як це було, наприклад, у Чечні чи в Косові… Справді, світ змінився з точки зору інтенсивності контактів культур і цивілізацій, світ уніфікується, але при всіх розмивних, знеосіблювальних, уніфікуючих хвилях, які накривають світ, національне увиразнюється й ущільнюється — і серед малих міноритарних груп, і серед великих етносів, до яких належать українці. І всі оплачені прогнози про наше швидке зникнення є просто нісенітницею. Ми є великою нацією, і просвітяни — сіль її. Так, це ми є носіями нового світогляду, в якому немає місця холуйству, запопадливості перед новочасними лихварями та шинкарями, немає місця меншовартості, розпачу і зневірі. Так, ми справді сильні на власній рідній землі, бо з нами Бог і Господом дароване Слово, яке ми покликані плекати, обороняти, берегти і духовно наснажувати. Слава Україні!Слава Вам, просвітяни!
