ЯКОГО ГОСТЯ ОЧІКУЄМО НА ДЕНЬ СВ. ВОЛОДИМИРА?

За прикладом блаженноспочилого патріарха Алексія II (Рідіґера), який удостоїв  своїм приїздом стольний град Київ торік у теплі дні літа, цього року приїздить до нас його наступник — новообраний московський патріарх Кіріл (Гундяєв). Він хоче вшанувати пам’ять великого князя — хрестителя Київської Руси-України Володимира, а заразом вказати православним українцям, коли, як і для чого вони повинні знову піддатися під його омофор. Ми звернулися до відомого науковця, доктора філософії, богослів’я, мистецтвознавства, професора, академіка АН Вищої школи України Дмитра СТЕПОВИКА з проханням розповісти про очікуваного гостя, який заздалегідь заявив, що не є чужинцем в Україні, чим здивував багатьох, оскільки добре відомо, що він ніколи не був громадянином нашої держави.

—  Пане професоре, що це за манера: набиватися самотужки до нас у “свої”? І не вперше. Спочилий у Бозі попередник Кіріла Алексій Вторий торік влітку (ми пам’ятаємо агітаційні плакати з його портретом!) теж пропагувався як “наш” патріарх. І ось тепер усе повторюється. Може, це такий канон у них — скрізь за кордоном бути, як удома?

— Нічого дивного. Така в них звичка. Пам’ятаєте слова з пісні пріснопам’ятних сталінських років: “всьо вокруг мойо”. Всьо — і крапка. Нічиє інше, тільки його! Пан Гундяєв, тобто теперішній патріарх московський Кіріл — нащадок людей давно померлої імперської ідеології й мріє її відновити, вочевидь, почавши з приїзду в Україну. Саме цей намір ховається за фразою, що він в Україні не чужинець, тобто що в нашій державі “всьо вокруг єго”.— Усе це якось не збігається із зусиллями й намірами з’єдинити православ’я в Україні в одну, а не у три Церкви. Про це багато говорять в Україні, в помісних Церквах інших країн. І нам, і їм незручно й некомфортно жити й молитися в умовах незгасаючого конфлікту. Як видається, Кіріла запросила наша світська влада для сприяння цьому з’єдиненню?— Бог беріг би нас од таких з’єднувачів! Ми знали цього чоловіка ще до того, як він став патріархом. І про його ставлення до України знаємо. Він кине на терези усю свою спритність, щоб ми, українські православні християни, зреклися своєї помісності, незалежності, патріаршого устрою нашої святої Церкви й знову пішли — і не як-небудь, а з “покаянням” перед ним — у московське ярмо, де християнська любов і не ночувала, а натомість на кін поставлено ненависть, хулу на всіх і вся немосковських; майже за Шевченком: “Хула, хула — і більш нічого”. Отак наш гість-ревізор розуміє розв’язання українського питання. Та не йому вирішувати.— Під час недавнього обрання очікуваного до нас гостя на московського патріарха в російських ЗМІ писали про його розум, прогресивність, далекоглядність, ділову кмітливість. Договорилися навіть до порівняння його з -рівноапостольним Кирилом, братом Мефодія — учителів слов’ян IX століття. Чи можна очікувати вияву цих вельми позитивних рис вдачі під час його приїзду в Україну? — Коли Кремль і ФСБ піарять когось бажаного для себе — чи то з політиків, а чи з церковників, — їм приписують багато чого, аж до апостольських прикмет. Розум? У чому він виявився? Може, в глибокій духовності, у євангельській любові до інших помісних Церков? Ні. Спритність, хитрість, підступність у жодній мові світу не є синонімами розуму. Щодо прогресивності, далекоглядності. Хто  з українців не вітав би проблиску прогресивного мислення московського патріарха, який полягав би в тому, що дві найбільші у світі православні Церкви — не залежні одна від одної, але дружні між собою, Українська й Російська — могли б очолити процес оздоровлення світового православ’я, яке перебуває в глибокій кризі? Але бачимо інший “прогрес”, спрямований у дрімучу давність, до хворобливого марення псковського ченця кінця XV століття Філофея про Москву як третій Рим, а четвертому не бувати.Порівняння патріарха Кіріла з просвітителем слов’ян рівноапостольним Кирилом теж не витримує жодної критики. Крім збігу імен, іншого нема нічого. Рівноапостольний Кирило, запропонувавши нову слов’янську абетку, домігся 868 року в Римі від папи Адріана II визнання слов’янських мов як мов церковних, угодних Богові, придатних для Богослужіння. Нині з московських церковних кіл ми чуємо про одну з великих і прекрасних слов’янських мов, українську, таке, до чого не додумалися навіть найзапекліші шовіністи в минулій Росії. Гріхом є навіть повторювати те, що вони вигадують про українську мову, нашу націю, державу. Це, як кажуть медики, клінічний випадок.— Чи простим збігом у часі є прибуття до нас патріарха сусідньої держави з початком в Україні передвиборної президентської кампанії?— Не випадково, а сплановано, закономірно. На всі виборні процедури в Україні Москва-Кремль надсилали (в минулому) силу-силенну своїх менеджерів з великими грішми. Деяких наша влада оголосила персонами нон ґрата. Тепер буде те саме, але із ще більшою напористістю. Вони плекають мрію, що українці оберуть промосковського президента, який знищить Українську — Православну Церкву Київського Патріархату, а всі 14 мільйонів її вірних і симпатиків зажене під його, Кіріла, омофор. У такий спосіб нібито має статися православне возз’єднання. Ще “ліпше”, ніж 1654 року… І це не їхні тайні мрії безсонними ночами, ні: ці плани відверто озвучуються. Тож тримайтеся, українці! — Мабуть, перепаде “на горіхи” від гостя на адресу УПЦ КП й особисто Його Святості Патріарха Філарета з використанням затертих московських термінів: розкольники, безблагодатні, неканонічні?— Звичайно, без цього в них не обходиться. Така вже культура й етика. Пам’ятаю 2001 рік — візит в Україну Івана Павла II. Старенький немічний папа ще на летовищі в Борисполі приклонив коліна, поцілував українську землю. На кожному Богослужінні у Львові й Києві говорив про благочестивість українських християн, незалежно від їхніх віросповідань; багато разів поминав невинно убієнних за віру. Це — вияв почуттів гостя-християнина, свідчення справжньої культури й етики. Тут — усе з точністю до навпаки, що було продемонстровано влітку 2008 року під час відзначення 1020-річчя Хрещення Київської Руси-України. І, напевне, повториться ще в гіршому варіанті тепер. Але жорна Господні, як мовиться, мелють повільно, але напевне. Світ побачив, хто розколовся. Папа удостоїв українського православного патріарха Філарета окремої розмови під час зустрічі в будинку Національної філармонії з предстоятелями Церков. А з “третього Риму” — лише хула, обмова, вигадки, нечестя, звинувачення в розколі.Але цей потік піни, хоч як це дивно, має позитив. В українському суспільстві він дістає відгук, протилежний від очікуваного в Москві: люди чудово знають, хто і де розколов УПЦ 1992 року. Це зробив справді розкольницький псевдособор у Харкові, обманно зібраний як “всеправославна нарада” і заднім числом наречений як “собор”. Його чинності тоді не визнали ні Верховна Рада, ні Уряд України — підніміть документи, перегляньте підшивки тодішніх газет. Скликаний, як на пожежу, із залякуванням учасників, проходив уночі, за відсутності законного предстоятеля УПЦ — такі “собори” з порушенням елементарних віковічних приписів в історії Церкви дістали назву розбійницьких. А тепер, розраховуючи на забудькуватість частини суспільства, з типовою для них логікою неправдомовства й підтасовок, вони перекладають провину за розкол з хворої голови на здорову. Тож  вірогідно, що ми знову почуємо казки про розкольників від сценариста й режисера Харківського розбійницького “собору” зразка 1992 року.— Патріарх Московський Кіріл має намір одвідати три лаври в Україні. Ці три лаври — його опорні пункти?— В Україні лише дві історичні лаври — Печерська в Києві та Почаївська в Тернопільській області. Святогорський монастир на Донеччині — така сама “лавра”, як і Харківський “собор”. Вони множать число лавр для набуття для себе більшого авторитету.  Словом, надуваються. Та ж у них іконні мальовидла або плачуть, або кровоточать, або капають пахучим миром. Духовності й любові до ближнього у них — нуль, то треба компенсувати хоч такими показухами: збільшенням числа лавр і замовленими “чудами”. Захоплення двох лавр сталося з необачності й некомпетентності в церковних тонкощах тодішньої української влади. Визволити їх з московських рук і повернути українському народові буде важче й триваліше в часі, ніж було здати. Але це неодмінно станеться. А патріарх Кіріл хай відвідає і ці лаври. Зайде — і вийде. Гарно каже наша стара приказка: “Гість хороший зо всіх боків, а найкращий він ззаду”. Кор. “СП” 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment