УНІКАЛЬНІСТЬ І ЩЕДРІСТЬ ТАЛАНТУ

Марія ЛЮДКЕВИЧ,м. ЛьвівДев’ять років немає з нами народного художника України, лауреата Шевченківської премії скульптора Еммануїла Миська. Він залишив велику творчу спадщину й добрі спогади у серцях тих, хто мав щастя його знати.Мистецький Львів урочисто відзначив ювілейну дату: в Національному музеї відкрито ретроспективну виставку творів скульптора, де представлено роботи різних періодів, художні полотна, фотографії, що відтворюють осяйні миті життя видатного митця.В Еммануїла Миська цікава творча біографія. Він народився 21 травня 1929 року в с. Нижні Устрики (тепер містечко на території Польщі). Односельчанин Михайло Вітович зацікавив хлопця малюванням. Згодом художниця Олена Кульчицька підготувала Еммануїла Миська до вступних іспитів. Він був учнем професора-скульптора Івана Сивери. Навчаючись в Інституті декоративно-прикладного мистецтва (нині Львівська національна академія мистецтв), він виявив особливі здібності до творення портрета, бо серцем відчував людину. Тож згодом портрет став його улюбленим жанром. Із 70-х років скульптурні портрети Еммануїла Миська стають хрестоматійними.На виставці бачимо портрети видатних людей України, які є свідченням духовної сутності нашої епохи, життєвої переконаності в моральних якостях людини, її характеру, уподобань, емоційного стану. Це портрети-біографії, у яких — віддзеркалення часу, сенс життя, творчі пориви. Тут скульптурні образи-портрети Олекси Новаківського, Олени Кульчицької, Леопольда Левицького, Миколи Бідняка, Зеновія Кецала, Зеновія Флінти, патріарха Йосипа Сліпого, письменників Олеся Гончара, Романа Іваничука, Романа Федоріва, Михайла Косіва, Ігоря Калинця, академіка Олега Романіва…Для шанувальників творчості Еммануїла Петровича незвичайною подією став вечір пам’яті скульптора, який відбувся у Львівському палаці мистецтв, де звучали улюблені лемківські й бойківські пісні митця (до речі, він сам чудово співав) у виконанні артистів Львівської філармонії, галицького камерного хору, музика у виконанні оркестру “Віртуози Львова”. Емоційно й цікаво розповідав про скульптора народний артист України Григорій Шумейко. Опісля у дружньому колі про митця поділилися спогадами донька Роксолана, вдова Віолетта Павлівна, професор Марта Токар, ректор ЛНАМ Андрій Бокотей та інші. До речі, у впорядкуванні мистецтвознавця Романа Яціва має вийти книжка спогадів про видатного майстра.З 1988 року Еммануїл Мисько був ректором Львівської академії мистецтв, очолював раду наставників Клубу творчої молоді у Львові. Тож ми, молоді поети, артисти, художники, музиканти, могли спілкуватися з видатним митцем, вчитись у нього розуміння мистецтва і життя. Ми любили й шанували його. У нашій пам’яті він залишився як ідеал митця високоталановитого й надзвичайно працездатного, людини шляхетної й порядної, вчителя доброго і вимогливого.Доброта, щирість і щедрість душі митця приваблювала творців різних поколінь. І з кожним — чи це початківець, чи уславлений майстер — він знаходив спільну мову.Клуб творчої молоді в ті часи був чи не єдиним місцем, де юні могли спілкуватися одне з одним і з досвідченими митцями, сперечатися і мріяти про майбутнє. Згадую один із вечорів у переповненому залі, коли в березневі дні, я як голова секції літераторів з допомогою Еммануїла Петровича зібрала всіх Шевченківських лауреатів Львова, щоб поговорити про значення творчості Тараса Шевченка в житті кожного митця, про ставлення до української мови в Україні… Це був справді дивовижний вечір, який зібрав патріотів рідного слова і пісні, патріотів української землі.Добру ауру, благородний вплив, невсипущу енергію Еммануїла Петровича особливо відчували члени правління Львівського КТМу, яким доводилося часто зустрічатись із наставником і щодо планів роботи, і просто по-товариськи порадитись, як влаштувати нову виставку або концерт, а потім за традицією спільно випити запашної чорної кави. Нині слова вдячності й пошани живуть у серцях його молодших друзів — художників Олега Микити, Галини Зубченко, Володимира Одрехівського, музикантів Лідії Шутко, Віктора Камінського, Інни Кукоби, письменників Олеся Дяка, Василя Куйбіди, Ганни Вівчар, Ольги Кушнір, акторів Ігоря Кушплера, Лесі Бонковської, науковця Світлани Шлемкевич.Еммануїл Петрович навчав нас бути чесними і щирими, не фальшивити, щоб не руйнувати душі, бо тоді творчість стає бездуховною. Його працездатність завжди дивувала. Він, здавалось, міг ліпити завжди. Не чекав натхнення — воно постійно перебувало в його серці. Так, після відвідин його творчої майстерні ми знали, що Еммануїл Петрович наприкінці розмови скаже: “А тепер оглянемо мою нову роботу”. У портретах митець умів вловити найхарактерніше в людині: усміх, погляд, задуму, що виявляло глибину душі, внутрішнє життя.Він добре знався не лише на образотворчому мистецтві, а й на поезії й музиці. Тож як цікаво збігав час у творчих розмовах! Ось чому така широкопланова галерея його робіт, де можна побачити красивих, духовно багатих людей нашого часу, втілених у скульптурних портретах.Еммануїлу Петровичу пощастило побувати у Римі. Після повернення він схвильовано розповідав про аудієнцію у Папи і його благословення. Він бачив сяйво, що струменіло над головою Папи, який молився. Тоді митець багато переосмислив, бо це було для нього потрясінням і одкровенням. Він звертається до Бога і за опорою в цьому житті, і за духовним натхненням до праці. Ліпить служителів церкви, патріотів — борців за волю України, розкриває власне бачення гармонії людини з природою, зі світом, з Богом. Творчий доробок митця, його педагогічна діяльність, великий дар душі засвідчують унікальність і щедрість таланту Еммануїла Миська, який був справжнім сином нової України. Йому присвячено чимало поетичних рядків. До вінка шани митцеві додаю і свій вірш.ВІН І ВОНАСкульптура була проста як світ:Він і вона у дереві тесанімТак обіймалися, що із вітУявних аж плід іскрився весело.Вони обличчя здіймали ввись,Боялись, щоб їх не роз’єднали.Стояв творець земний         і світивсь —Неначе двоє живими стали.Бо це із мрії, з чистих ідейБезумно вистраждав їх і впертоСобі, а сталося — для людей.Будуть вони сумлінням одвертим.Він і вона — як одна душаЛітає-плаче в дереві тесанім.Кому ж виспівує так пташаНа їхніх раменах дзвінко                 й весело?

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment