ПРОЩЕННЯ Й ОБОВ’ЯЗОК

Василь КЛІЧАК, голова Київського обласного об’єднання  ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка, директор Видавничого центру “Просвіта”З’їзд просвітян розпочався з мінорної ноти. Із вшанування пам’яті невинно убієнних за Україну в наш час, в останні роки незалежності. Мороз іде поза шкірою від усвідомлення такої страшної ціни за українську мову, культуру, націю.Більшість із нас віруючі, християни. Щонеділі ходимо до Божого храму, сповідаємося і причащаємося.Багато хто згадує про церкву лише у великі свята. А дехто — ніде правди діти! — так і залишився атеїстом.І кожен з нас не завжди адекватно ставиться до прощення гріхів своєму ворогові. Чи так легко простити заклятим ворогам їхні страшні злочини супроти нас? Над цим релігійно-філософським питанням задумувались і наші церковні владики, чий авторитет непохитний. Так, владика Андрей Шептицький в одному з трактатів писав, що одна віруюча людина не завжди здатна простити ворогові завдані ним кривди. Прощення може відбутися у колективній молитві за своїх ворогів. До подібного усвідомлення приходжу тоді, коли замислююсь над місцем і роллю нашого Товариства у нинішньому протистоянні з відвертим ворогом — зовнішнім і внутрішнім. Як протидіяти? Інколи дають відповідь наші автори.Ніна Солтановська. Книжка “Хто ми?” — роздуми про духовне виховання людини (2007 рік): “Коли нас щось хвилює і ми весь час про це думаємо, то цим надаємо силу йому, підживлюємо його. Тепер замислимося: навіщо ж ми даємо силу негативним думкам і підживлюємо їх, підтримуємо, няньчимося з ними? Чому не няньчимося з позитивними, припустимо, бажаємо добра, щастя комусь? Бог це все сприймає на вашу адресу. Вам і буде добро чи зло залежно від того, що ви думаєте… Якщо хтось на вашу адресу посилає погані слова і ви чуєте це, то відгородіться подумки прозорою стіною і не давайте сили його агресії, не сприймайте його образ. В цей час краще моліться, щоб Бог простив йому, бо він не відає, що робить”. Часто перебуваю під глибоким враженням від радіопередачі, яку веде на каналі “Культура” Дмитро Степовик із Його Святістю Патріархом Філаретом. Часом бувають дуже злі дзвінки, їхні автори намагаються брутально принизити Патріарха, і як мудро Його Святість відповідає опонентам. Абсолютно спокійно, не втрачаючи власної гідності, Святійший Патріарх обеззброює тих злих додзвонювачів. Для нас усіх це великий приклад. Дай Боже здоров’я і многії літа Його Святості Святійшому Патріарху Філарету. Мене вразила прочитана недавно стаття “Послання до Бога (Божа молитва)”. Її автор — Ігор Сікорський, як він сам про себе сказав, “українець за народженням, американець за вибором” — легендарний піонер авіації, людина, що подарувала світові перший практичний гелікоптер. Цей великий учений-мислитель глибоко аналізує кожне словосполучення молитви “Отче наш…”, яка, на його думку, “не тільки висловлює все те, що людська істота має просити у свого Творця, а й непрямо кидає світло на кілька фундаментальних питань щодо самого сенсу нашого буття, а також щодо нашого ставлення до Бога і світу”. Розглядаючи слова “І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим”, наш геніальний співвітчизник пише: “Тут відвертий заклик до людини: перед тим, як розпочати молитву — простити своїх особистих ворогів, відкинути всі погані думки щодо них задля власного прощення. Заклик, пропонований Засновником Християнства у цьому реченні, є недвозначним, і людина, яка користується цією молитвою, не може знехтувати його, якщо хоче, щоб її власна молитва мала результат. Ще за давніх часів один християнський схимник у розмові на цю тему сказав, що людина мусить жити в мирі з усіма іншими людьми, навіть зі своїми ворогами, але не з ворогами Господа. Видається цілком зрозумілим, що це речення молитви, як і всі інші, не звільняє людину від обов’язку засуджувати й зупиняти ті сили, що загрожують якимсь із вищих вартостей…” Так роздумує Ігор Сікорський. Я зробив такий розлогий вступ, аби засвідчити еволюцію власного світогляду а також поставити собі запитання: чи те роблю, чи так роблю, чи впливає наша література на формування національної свідомості, на засвоєння знань і зміцнення віри для нашої одухотвореної спільної молитви? Книжки, що вийшли в світ за минулі чотири роки, стали набутком культурного життя країни, відзначені відповідними нагородами. Про це йшлося у звітній доповіді голови товариства пана Павла Мовчана. Хочу загострити увагу на поширенні книжок, їхньому обговоренні, на тому, як впливають вони на наше просвітянське середовище. Завдяки Любові Голоті статті, рецензії майже на кожну нашу книжку з’являються на шпальтах “Слова Просвіти”. Вдячні ми також газеті “Літературна Україна”, яка публікує рецензії на наші книжки сучасних українських письменників. Книжки виходять невеликими накладами. Одна тисяча примірників — це краплина в морі. Зі складу “Просвіти” книжки розходяться в обласні об’єднання, бібліотеки, навчальні заклади. На превеликий жаль, не доводилось мені зустріти на шпальтах газет бодай одну замітку з областей про наші видання, про колективні обговорення, презентації. Як на мене, поспіхом, непідготовлено відбуваються презентації книжок і в Києві. А як розуміти те, що, наприклад, видання Ольги Малюти “Просвіти” і Українська Державність” (до 140-річчя Товариства) жодного разу не було презентоване, обговорене у Києві? Гадаю, що культ книжки, який сповідували наші славні попередники, не достатній у діяльності нашого Товариства. Натомість культивуються електронні носії інформації. Їм Центральне правління і голова надають преференцію. Чи є в цьому сенс? Думаю, що поширенню просвітянської книжки треба приділяти значно більше уваги. Дуже шкода, що деякі видання залишаються непоміченими громадськістю. Згадую слова священика із недільної проповіді: “Можна купити гарний матрац, та не купиш сну. Можна купити дорогі ліки, та не купиш здоров’я. Можна накупляти різних книжок, та не купиш знань. Можна оздобити житло різними іконами, та не мати зв’язку зі Спасителем”. Над цими начебто простими словами варто замислитися. Час минає, а нас не чують, нас б’ють, використовують. Духовний суверенітет України під великою загрозою. Не маючи духовного суверенітету, як можна торувати шлях у європейську спільноту? А щоб духовний суверенітет зміцнювати, треба об’єднатися у спільній молитві, яка, за словами Ігоря Сікорського, не звільняє кожного з нас “від обов’язку засуджувати й зупиняти ті сили, що загрожують якимсь із вищих вартостей…”Такими вартостями для нас є українська мова, українська духовність, українська майбутність.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment