СПІВОЧЕ ВІЙСЬКО УКРАЇНСЬКЕ

Променисто сяють золотом погони,Ллється пісня понад плацом стройовим.То карбують крок могутні батальйони,Мідь оркестру кличе маршем бойовим. Дмитро Акімов

Про ансамбль пісні і танцю Збройних сил України — цей військовий творчий колектив розповідає його художній керівник і головний диригент Дмитро  Антонюк:— Ансамбль було створено 9 січня 1939 року за наказом Клима Ворошилова, наркома оборони Радянського Союзу. Пройшов він буремними шляхами Другої світової, був на семи фронтах і дав понад три тисячі концертів за роки війни. І зустрів перемогу концертом 3 травня 1945 року в Берліні, під Бранденбурзькими воротами. У роки війни в колективі працювали відомі артисти, музиканти, композитори, поети: Євген Долматовський, Михайло Фрадкін, Павло Вірський, Тарапунька і Штепсель, Олександр Сегаль, головний балетмейстер театру оперети, який нещодавно відзначив 90-річчя, багато інших видатних діячів культури і мистецтва. 

У повоєнні роки в ансамблі працювали найкращі артисти різних поколінь: Костянтин Огнєвой, Іван Карабиць, Юрій Здоренко, Тарас Петриненко, Віталій та Світлана Білоножки, Павло Зібров, Володимир Гришко. Це горнило, крізь яке пройшло багато відомих музикантів. Сьогодні ансамбль підтримує найкращі традиції, які були закладені 70 років тому і має дуже високий рейтинг у країні. Він популярний серед населення всіх реґіонів України. Так, 2005 і 2007 років балет ансамблю здобував перші премії на всеукраїнському конкурсі Павла Вірського. 2005-го отримав “Бренд року” в номінації “Народне визнання”, був нагороджений почесною відзнакою — Дипломом Верховної Ради за вагомий внесок у розвиток культури і духовності нашої країни, має звання заслуженого колективу України. На честь 70-річчя йому було присвоєно почесне звання “академічний ансамбль”. Усією діяльністю ми підтримуємо великі пісенні традиції нашого народу. Зберігаємо ту історичну музичну спадщину, яка дійшла до нас, — козацькі пісні, пісні Січових Стрільців, українські народні, духовну музику. Кілька років тому наш хор відспівав повну Великодню літургію в Спасо-Преображенському кафедральному соборі Білої Церкви (в цьому місті розташований військовий гарнізон). Співали ми церковнослов’янською мовою. Опанувати такий репертуар було непросто, і ми чотири місяці готувалися до чотирьох годин літургії. Палітра ансамблю різноманітна, від духовної музики до джаз-року із хард-роковими групами. Так, у Шевченківські дні у травні на площі в Кіровограді у нас був концерт з рок-групою “Сад”, на слова Шевченка виконувалася рок-опера “Доле, де ти?” Ми не цураємося різних жанрів, щоб і молодь, і літні люди приходили на наші концерти. Готуємо також різноманітні тематичні програми — від святкових до заходів, приурочених вшануванню пам’яті Героїв Крут. Торік на День Незалежності дуже урочисто разом з нами презентував пісню “Прапор України” Олександр Пономарьов. У багатьох урядових заходах постійно задіяні наш хор, оркестр і балет.— Який склад ансамблю?— Майже 150 осіб. Нас вважають працівниками Збройних сил України, хоч у більшості наших виконавців не військова, а вища консерваторська та хореографічна освіта. Ми носимо форму як концертний костюм. Це організовує, дисциплінує і працює на позитивний імідж держави. Їздимо в гарнізони на концерти, польові навчання і часто чуємо: “Доки є такий колектив, живе й армія”. Наш обов’язок — забезпечувати дозвілля солдатів, офіцерів, їхніх сімей. Буваємо ми в “Десні”, Василькові, Білій Церкві, багатьох гарнізонах, куди маємо змогу доїхати, бо на жаль, нині це залежить від наявності бензину. І, звичайно, державні заходи, такі як День захисника Вітчизни, День Перемоги, День Незалежності тощо не обходяться без нас, ми зазвичай виступаємо або в пролозі, або на завершення концерту.— Дмитре Жановичу, як давно Ви очолюєте колектив?— Сім років. До цього вісім років пропрацював художнім керівником Оркестру Міністерства оборони. — Часто буваєте за кордоном? Які поїздки справили на Вас найсильніше враження?— Їздили дуже багато. Цікавими були поїздки до Китаю. Ми об’їхали всі південні провінції — від Шанхая до Нанжиня. Виступали у Великому театрі в Шанхаї 2007-го — “Орієнтал-арт центрі”, що побудований у формі гігантського метелика і має багато залів. До речі, зали там дуже великі, наш Палац “Україна” порівняно з ними — неначе сільський клуб. Китайці із захопленням нас приймали, особливо пісні часів Другої світової й українські народні пісні й танці. Торік були в Туреччині, виступали в Стамбулі, також побували в Кишиневі, де наш оркестр грав на Міжнародному конкурсі “Пісня миру”. Запрошень багато. Цього року ми відмовились від 23 концертів у Франції, бо працювали в телепроекті “Танцюю для тебе”. Плануємо продовжувати роботу в цьому шоу. По-перше, його роблять заради допомоги дітям. По-друге, в кризові часи це можливість підтримати колектив, заробити на обладнання, костюми, музичні інструменти. Адже ми живемо на самоокупності, й зароблені концертами гроші витрачаємо на наші “засоби виробництва”. Від армії надходить лише мінімальне фінансування.— Розкажіть, будь ласка, про сучасних авторів, з якими співпрацюєте.— Плідно співпрацюємо з Дмитром Павличком, з композиторами Володимиром Губою, Вадимом Крищенком, Олександром Злотником, Євгеном Пухлянком, співпрацювали з нині покійним Олександром Білашем. Це люди, які пишуть про Україну, про армію. Звертаючись до цих тем, переважно співаємо про те, що бачимо у наших мріях. Наприклад, створили оригінальну сюїту “Козацькі мандри, або Як козаки Європу переспівали”. Взяли класичні фраґменти опер, оперет, і “пересипали” їх популярними українськими піснями. Це один із засобів залучити сучасну молодь до опери. Хочу зазначити, що патріотична музика  некомерційна. На ній не заробиш. Але пишаюся, що наш колектив несе людям дух любові до рідної землі, бажання її захищати й відстоювати. Армії вже майже немає, а ось пісня, що несе військовий пафос, — жива. Для нас важливо, щоб цим духом перейнялася молодь, яка зараз прагне іншого — поїхати за кордон, заробити грошей. Але є й винятки. Ось слова поета Анатолія Драгомирецького з пісні, музику до якої написав я, і яку виконує наш колектив:Лебедина калинова земле, У полі тополі стрункі.Міцнішими й вищими стали Тараси й Богдани твої.— Чи багато молоді в колективі?— Так, чимало. Тіна Кароль досі в нашому штаті. Оксана Козунь, талановита поетеса і композитор, що приїхала з Луцька; Інна Бордюг, солістка, яка має дуже сильний голос, Христина Охітва. Наших дівчат часто запрошують на відомі телепроекти: “Яка то мелодія?”, “Танцюю для тебе” тощо. Молодь охоче йде в оркестр, в ансамбль.Про творчі стосунки з ансамблем пісні і танцю Збройних сил ми запитали відомого поета Дмитра Павличка:— Цей ансамбль відвідую дуже часто, ходжу на їхні концерти. Люблю їх, бо вони мають хор, який співає стрілецькі, козацькі, січові, пісні вояків УПА, і мої пісні теж. Я написав 15 пісень для української армії. Коли ми проголосували у Верховній Раді за Незалежність, то заспівали “Ой, у лузі червона калина”, пісню Богдана Хмельницького. На всіх етапах існування України пісня була як державотворчий збірник енергії. Ми з пісні народилися як нація. І не вмерли, як нація, завдяки пісні. Доки є пісня, доки співає цей ансамбль, — Україна живе. Тут справжнє міністерство оборони.До цих слів поета додати нічого, крім його тексту пісні “Не тужіть”на музику Олександра Білаша:Гомін по долині,Де гвардійці йдуть,Грає рідна зброя,Сяє вольна путь!Гей, там хлопці, мамо,Смаглі, наче мідь.Як піду до війська,Не тужіть!Не тужіть за мною,Не роніте сліз.На козацькім поліЯ вродився й зріс.Кличуть мене, мамо,Голоси століть.Як піду до війська,Не тужіть!Встала УкраїнаВільна від заков,Мого роду воля,Мого роду кров.До прийому, мамо,Поблагословіть.Як піду до війська,Не тужіть!Спілкувалася Людмила ІЛЬЄНКО 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment