З ІМЕНЕМ ЗОДЧОГО СОБОРУ УКРАЇНСЬКОЇ ДУШІ

Олеся КОВАЛЬЧУК,заслужена вчителька України“Хто без святинь, у кого душа не заповнена почуттям обов’язку й честі, пам’яті та любові — той здатен на все, ні перед чим не зупиниться. Порожнеча душі — це стан не нейтральний, як декому здається. Вакуум душі — він теж здатен на дію, причому здебільшого руйнівну…” Це — Олесь Гончар. Це він отак озивається до нас зі свого “Берега любові”… Не прислухатися нині на тлі неоцинічного шабашу в царині моралі й культури до тривожних слів невтомного захисника соборів людських душ просто гріх.Святкового липневого дня, осяяного іменем Івана Хрестителя та щедрим купальським сонцем, у Луцьку відбулася урочиста церемонія з нагоди присвоєння одній із нових його вулиць імені Олеся Гончара. Зійшлося чимало шанувальників творчості визначного майстра слова й громадського діяча, і можна з певністю сказати, що їхню радість поділяли багато людей. Бо ж на Волині Олеся Гончара особливо шанують і люблять. Саме на такому власному відчутті наголошувала і дружина письменника Валентина Гончар, що подолала чималу дорогу, аби вклонитися і громадськості, й владі міста Луцька, за чиєю ініціативою було ухвалено вписати славне ім’я у місцеву топоніміку. Він тут свій, як і в усій Україні, через незрадливу акцентацію на загальнолюдських, національних цінностях, повага до яких закорінена в нашому краї з правіків.Валентина Данилівна зокрема зізналася, що теплом, отриманим на зустрічі з волинянами в червневі дні далекого вже 1981 року в селі Колодяжному, освяченому духом родини Косачів, вона зігріта й досі. Тож не приїхати не могла.Газета “Радянська Волинь” (тепер “Волинь нова”) на чолі з тодішнім її головним редактором Полікарпом Шафетою розгорнула акцію “Прочитаймо книгу разом” і розпочала її з присвяти романові Олеся Гончара “Твоя зоря”. Ведуча рубрики, нині заслужений журналіст України Анастасія Філатенко, сама закохана у Гончарове слово, ледве встигала впорядковувати відгуки, а фактично ж розлогі статті читачів. Дивувалася, сама родом із Київщини, тому проникливому розумінню волинянами проблем Великої України  30-х років і навіть перепитувала дописувачів, чи не мають географічно відповідних родових витоків. Ні, таких не знайшлося — давалася взнаки українська єдність, соборність, сув’язь (до речі, одне з улюблених слів Олеся Гончара), органічна поєднаність духом.І коли вже уклався цілий альбом читацьких матеріалів про “Твою зорю”, завітав на Волинь і сам автор із дружиною. Супроводжувало високого гостя обласне компартійне начальство, уважно пильнуючи, аби не сталося чогось непередбачуваного, аби не перевтомили гостя виступами емоційно налаштовані шанувальники. А він, попри таке піклування, заохочував до спілкування і просив не переривати промовців (вдячно пам’ятаю, що стосувалося це й мене). У Колодяжному нерідко бувають велелюдні зібрання, однак такого напливу, як тоді, на зустрічі з Олесем Гончарем, потім уже не траплялося.Та повернімося до події, яка зібрала лучан нині. Відкрив урочисте дійство один зі старійшин української літератури на Волині Петро Мах, якого свого часу взяв під захист Олесь Гончар  (Петра цькували через похорон матері за християнським обрядом). Захоплено говорив про значення створеного письменником для формування світогляду міський голова Богдан Шиба, розлого коментував мистецький доробок і громадянську позицію побратима знаний письменник, директор видавництва “Веселка” Ярема Гоян. Глибоко особистісним сприйманням спадщини майстра ділилася з присутніми голова Волинської організації Національної спілки письменників України, поетеса Ніна Горик. Наголошували на важливості події головний редактор “Волині нової” Степан Сачук, директор Волинської обласної наукової бібліотеки ім. Олени Пчілки Людмила Стасюк, книговидавець Дмитро Головенко та інші.І думалося про роль самої події й про місце Олеся Гончара в духовному світі сучасних школярів, які повинні почуватися адресатами світлого гончарівського послання: “А я напишу Україні, сонцю її і степам”.Завершили церемонію священнослужителі з Луцького кафедрального Свято-Троїцького собору УПЦ Київського Патріархату спеціальним молебнем біля будинку, на якому прикріплено табличку з написом “Вулиця ім. Олеся Гончара”.І ось уже покладено квіти, зняли облогу довкола Валентини Данилівни журналісти, і приємно бачити, як щиро дарує вона привезені книжки волинським бібліотекам, мовби не відчуваючи втоми, бо очі світяться молодо, щасливо. Зрозуміло, що випромінюють вони не просто втіху дружини, а насамперед духовної спільниці, помічниці будівничого українського Собору. Адже тільки-но закладено ще один камінь у величну споруду, поставлено ще один заслін руйнівній дії безпам’ятства, безвідповідальності, безчестя.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment