ОДНЕ ІЗ СЕМИ ЧУДЕС

ДО 1000-ЛІТНЬОГО ЮВІЛЕЮ МОНАСТИРЯ У ЛЯДОВІЙ Роман КОВАЛЬСЬКИЙ,м. ВінницяПовертаєш у Могилеві-Подільському праворуч, ще 20 хвилин їзди сільськими дорогами Серебрії та Немії, Лядівська прикордонна застава — і ти стоїш перед тисячорічною історією, до якої залишається 300 східців угору. Та спершу перед підйомом до одного із семи чудес Вінниччини зачаровує тутешній краєвид — могутній Дністер саме навпроти Лядівського монастиря робить крутий поворот, і вся краса подільської землі — вода, зелені поля, суворі скелі — як на долоні. Саме у цю мить розумієш, чому, повертаючись з Афону, преподобний Антоній, ще до заснування Печерської обителі в Києві, 1013 року дав початок цьому монастирю на крутому березі ріки. Недарма давні перекази доносять до наших днів те благословення, яке Антоній отримав перед походом на Русь і започаткування тут чернечого життя за Афонською традицією. Кажуть, що настоятель обителі, благословляючи інока в дорогу, передрік йому, що на землі Руській він стане “отцем багатьох чорноризців” — родоначальником руського чернецтва. Лядівські високі крейдяні скелясті береги Дністра нагадували йому святий Афон. Можливо, тому великий подвижник вирішив зупинитися саме тут. У цих скелях він видовбав келію й зібрав навколо себе учнів. Але згодом, залишивши братії настанови та батьківське благословення, вирушив далі на схід, аж до Києва, де заснував Києво-Печерський монастир. — Ось та келія, де на кам’яній лавці майже тисячу років тому ночував преподобний Антоній — зачинатель нашого монастиря, — розповіла тихим голосом місцева матушка Парасковія. — За часи, що минули, тут майже нічого не змінилось… Може, електрику подали сюди чи мобільні телефони з’явились для зручності зв’язку із навколишнім світом. Але в келіях і скельному храмі під час служби електрикою ніколи не користуємося — палимо свічки. І ви запаліть свічку, поставте одну “за здравіє”, а іншу “за упокій” найближчих вам людей, нікого не забудьте, бо тут особливе місце для спілкування з Богом… Повірте мені, я тут із 2000 року і знайшла в цих стінах таку благодать…— А чому, матушко Параскево, вирішили покинути суєтний мир?— Чоловік мій помер, я залишилася сама, здавалося, життя закінчилось. Але в серці була віра, і я вирішила присвятити решту життя Богові. Ось така моя історія… І я щаслива тут!— Вам не самотньо без телевізора, газет, новин?— Зовсім ні, бо все, що ви назвали, — мирська суєта, а віра — вічна! Щоб відчути це, вимкніть хоч на годину телефон, забудьте на мить про машину, роботу, борги… Вмийтеся цілющою водою із цього джерела і гляньте на цю величну ріку — час летить, люди приходять і йдуть, а Бог залишається над усім цим. Посидьте тут сам і хоч на хвилину відчуєте настрій моєї душі.— До 2013 року — тисячоліття монастиря — храм встигнете відбудувати? — Церква і віряни все роблять власними руками й за свої кошти. Є, правда, добрі люди, яким не шкода грошей, і вони жертвують, хто скільки може на відбудову храму. Тому роботи тривають, а скільки встигнемо — побачимо через 3—4 роки… Поспіху немає, щодня триває робота. Пісок, цемент і камінь завозять нам згори, а майстри вкладають усе ось у таку красу…— Це правда, що чоловік, якому 1938 року наказали підірвати храм на Лядівській скелі, сам підірвався?— Так, люди кажуть, що комуністи наказали йому підірвати три храми — наш і ще у двох сусідніх селах. Два він встиг висадити в повітря, а коли готувався до третього підриву, з ним сталося нещастя — тротилом його розірвало на шматки, і душа його, мабуть, досі не знайшла спокою.— Ці голуби — Ваші друзі чи просто поштарі, що носять листи в інші храми Поділля?— Нам їх подарував один дуже хороший чоловік із Вінниці на згадку про себе. Їх було дві пари, потім — уже десяток, але тепер залишилось дев’ять. Одну голубку розірвав шуліка — я так жалкувала за нею. Серед голубів — усього один поштар, але у нього тепер зламане крило і він поки що не літає… Решта — красені й красуні, з якими я щодня спілкуюсь, як із людьми, вони все розуміють, піднімають мені настрій. Ми справжні друзі… Не вірите? Тоді дивіться, як ми знаходимо спільну мову!— Поважні гості до вас теж залітають?— На березі Дністра біля монастиря є майданчик для вертольота, але Президент чи Юля у нас не бували. Правда, пролітали повз наші вікна під час повені, але сісти саме тут ніхто не наважився.— Чи бувають дні, коли із зовнішнього світу сюди ніхто не заходить?— Преподобний Антоній тисячу років тому заклав цей монастир для людей, але дні без гостей справді випадають рідко. Але ви сьогодні знайшли стежку до храму, помолилися, запалили свічку і підете звідси із просвітленням душі… Отже, його справа і віра живе.  

Read More

ТАЄМНИЦІ  ЗНАКІВ ЗОДІАКУ

Людмила ДЕХТЯРЬОВАМинає 210 років, як у культовій споруді Єгипту знайдено астролого-астрономічний витвір — Дендерський Зодіак. Це була значна подія для науки кінця XVIII—початку XIX ст. Слово “зодіак” в астрономії означає пояс сузір’їв між 16о та 18о небесної сфери. В межах зодіакального поясу пролягає екліптика — лінія щорічного сонячного коловороту. Вона, мов нитка гігантського намиста, пронизує 12 велетенських сузір’їв. Відстань між ними різна. Тому давні астрономи під час створення календаря графічно поділили пояс сузір’їв на 12 рівновеликих сегментів — по одному сузір’ю в кожному. Так досягли потрібної ритмічності — Сонце проходить кожний сегмент за місяць.Сегменти назвали знаками. Кожний отримав власне ім’я від свого сузір’я. Якщо кажуть, наприклад, що мить весняного рівнодення настає, коли Сонце виходить із знаку Риб і вступає до знаку Овна, — це астрономічна термінологія. Інша річ, що її засвоїла астрологія, яка розвивалась водночас із астрономією як її містична надбудова. У ній астрономічні поняття набували доленосного змісту.Ауру дендерської знахідки випромінюють рядки поеми “Космос” Максиміліана Волошина:З високих башт,     піднесених людьми,З масної глини опісля потопуНащадок Каїна     у захваті вивчавКлинопис діамантових сузір.А небо бавилось     блискучими звірми,Яких було нелегко полічитиНад храмами     з крилатими биками.Котило Сонце     по вогненній коліїВеличної арени зодіаку.Під музику     тонку небесних сферІ мудреці Халдеї, й пастухиСухих вершин     сусіднього Ірану,Вслухаючись у наспіви зірок,Майбутнє царств     і власне визначали.І все було внизу, як і вгорі,Величних співвідношень     результатом.(Переклад з російської Л. Дехтярьової)Справді, була епоха, коли по всій Євразії височіли величні культові споруди — плосковерхі з колонадами храми Єгипту; семиярусні башти — зікурати Вавилона; врізані у скелі храми фінікійців, персів і семітів Вірменського нагір’я; схожі на величезні торти індуїстські та буддійські будівлі Індії, Китаю, Цейлону. Служителі культів, окрім молитов, переймалися загальнолюдськими потребами. Уточнювали астрономічні ознаки термінів сезонних сільгоспробіт, визначали сталі навігаційні орієнтири в небі. Цього потребували численні купецькі каравани, гурти переселенців, військові загони, шукачі пригод і мандрівники. Компаса ще не було. Нічних провідників, зірки й сузір’я вшановували, сакралізували. Скажімо, сузір’я Воза шанували здавна, бо завжди вказує на Полярну зірку. Вважають, що так виникла притча про зірку Віфлиємську, яка привела до Єдиного Бога.* * * Час перетворив храми на руїни; давнє мовне розмаїття — на “мертві мови”. Коли у XVIII ст. з’явилась мода на астрономію (на астрологію вона ніколи не слабла), постало питання, яка з давніх цивілізацій першою розробила довершену астрономічну систему “величної арени зодіаку”. Питання виявилось надскладним, бо єдиним підручником з історії Давнього Світу на побутовому рівні слугував Старий Заповіт. До речі, історичні події, за деякими винятками, подані у ньому з хронологічною точністю.Одного дня 1799 року часописи Парижа подали свіжу новину. Перший консул Французької Республіки Наполеон Бонапарт щойно прибув із Єгипту. Зранку він зустрічався з делегацією Національної академії наук. Зібрання відбулося в окремій залі Луврського палацу. Саме там виставлено Дендерський Зодіак, який доставили з Єгипту. Дирекція мусила перепросити схвильований натовп відвідувачів, кількість яких щодня зростала. Між іншим, ціни на астрологічні послуги підскочили до небес, як і вартість коштовностей із зодіакальною символікою. І це тоді, коли після революції викорінювали жагу розкошів!На нараді узгодили склад комісії, яка вивчатиме луврський експонат. Головуватиме видатний астроном і математик Лаплас, учитель Наполеона в артилерійській академії. Того самого вечора відбувся грандіозний костюмований бал. На дамах сяяли коштовності “знаки зодіаку”. Але з одягу на них були лише лляні серпанки. Як з’ясувалось, моделі скопійовано з фігур дендерської знахідки. Перший консул танцював із Жозефіною. На її спокусливому бюсті мерехтіло діамантами кольє “Дванадцять сузір’їв”. Цікаво, за чиї гроші, адже у Наполеона кишені завжди порожні. Веселі Водолії наповнили келихи шампанню, і Бонапарт виголосив тост за успіх науковців, які вивчатимуть єгипетський трофей. Він напевне втре носа знахабнілим британцям, які встигли пограбувати безліч храмів і пірамід. (Тобто ми грабуватимемо ще краще). Віват, Франціє! На той час зірка майбутнього імператора стрімко рухалась угору. Успішна військова кампанія в Єгипті витісняла Англію, позбавляючи колоній. При війську Наполеона працювала наукова експедиція. Її учасники не тільки визначали вартість знайдених раритетів. Вони вели самостійні пошуки і якось дістались до міста Дендеро за 300 км від Каїра, колишньої столиці культу богині Хатор. Розкішні храмові будівлі було зруйновано. Зазирнувши до однієї, французи завмерли у захваті. На високій стелі чудово зберігся величний круглий малюнок. Це була своєрідна астрономічна карта небесної сфери. На її тлі по колу розміщено 12 символічних фігур знаків зодіаку, начебто знайомих за численними перемальовками середньовічних астрологів. Але яка техніка живопису, скільки невідомих деталей! У захаращеному кутку стояв пограбований кам’яний саркофаг. На його віку було таке саме зображення, тільки прямокутне. Жодного сумніву, що це давній оригінал. Під назвою “Дендерський Зодіак” його вписали до каталогу найцінніших раритетів і негайно переправили до Парижа під охороною.* * * Паризька комісія заздалегідь налаштувалась на давній вік експоната. Оглянули й оголосили: 15 тисяч років. Єгиптологи категорично не погодились і зійшлись на 4 тис. до н. е. Найширшим полем діяльності була астрономічна карта. Під час її дешифрування до французів поступово приєднувалися фахівці з усієї Західної Європи (окрім британців, зрозуміло). Досвід робіт зі старовинними картами зоряного неба вже мали. Але єгипетський варіант — занадто міцний горішок. Щоб його розкусити, потрібні досконалі знання релігії Давнього Єгипту. На той час їх іще не було.Усе, що стосувалося неба, в країні фараонів сакралізували. Тому храмові жерці-астрономи користувалися позначками релігійної символіки. Наприклад, сузір’я Воза показано коров’ячим копитом із гомілкою. Корова — священна тварина богині неба Нут і богині Хатор, дочки бога сонця Ра. Прогнози сонячного затемнення малювали по-різному, залежно від повноти явища. На дендерській карті виокремили цікавий сюжет. Зловісний змієподібний бог Апоп в оточенні певних символічних фігур повністю поглинув сонячний диск Ра. Німецький астроном Берг вирахував, що постфактум показано повне сонячне затемнення 364 р. до н. е. Карта дуже “помолодшала”. Далі просуватись не могли. То була проблема всіх музеїв Європи, Північної Америки тощо. У запасниках перебували награбовані раритети з клинописом та ієрогліфічним письмом. Алфавіту до них ще не склали.* * * Доки в науковців тривав тайм-аут, луврський експонат продовжував надихати невгамовну паризьку публіку. Популярний містик і парапсихолог Еліфас Леві-старший склав розлогий перелік самоцвітних символів зодіаку. Згодом трохи додав Еліфас-молодший, і вийшло на всі смаки.Розлогість таблиці пов’язана з тогочасною популярністю містиків. Здавна вони поділили знаки зодіаку на чотири стихії — вогню, води, повітря, землі, що мали власну атрибутику коштовностей. Її додали до переліку відомих біблійних 12 каменів. Зараз серед рекламної продукції — розмаїття таких таблиць. Найщиріші прихильники самоцвітного дива вважають, що обмежень не має бути. Людина і природний камінь — кревні діти планети. Повинно бути відчуття, що пасує до внутрішнього стану й зовнішності у певний час. Вертаймось до луврського експоната. У царині лінгвістики засвітилось ім’я юного генія Жана Франсуа Шамполліона. 1799 року, коли знайшли Дендерський Зодіак, йому було дев’ять років. Тоді французькі солдати, укріплюючи форт, відкопали знамениту Розетську плиту з її тримовним текстом єгипетських жерців. Спершу саме вона захопила французького хлопчика. Через три роки він презентував наукову доповідь про вірогідність алфавітних літер серед єгипетських ієрогліфів. Уявімо зібрання високочолих бородатих академіків, яких наставляє 12-річний доповідач.1822 року, вже маючи такий алфавіт, Шамполліон зацікавився написами на дендерській знахідці. Дешифрував слово “автократор”. Це було посадове звання, яке носили тільки у I ст. н.е., і лише два римські імператори — Нерон і Клавдій. Вік Дендерського Зодіаку визначився остаточно: це кінець птолемеївської, або греко-римської епохи Давнього Єгипту. Греки тоді мали доступ до єгипетських храмів. Їх вражала копітка робота жерців-астрономів. Замість крапки скористатись можна ще однією цитатою з М. Волошина.Є три вогні:Зручний вогонь в печі;Страшний вогонь     підпалів та бунтів;Є вогник розуму,     що хоче дізнаватись —Хай буде хист утримати в собі.Далі буде.

Read More

ЗВЕРНЕННЯ

Президентові України В. А. Ющенку ЗВЕРНЕННЯ Ми, представники української наукової й освітянської громадськості, письменники, діячі культури та духовенство, а також шанувальники програм Національної радіокомпанії України “Якби ми вчились так, як треба” та “Спілкуймося українською”, звертаємося до Вас із таким клопотанням: присвоїти знаному українському науковцеві, літератору і просвітянинові, громадському і політичному діячеві Погрібному Анатолієві Григоровичу звання Герой України із врученням ордена Держави за вагомий особистий внесок у становлення і розвиток незалежної Української держави (посмертно).В історії України доби відновлення її Незалежності ім’я і чин Анатолія Григоровича Погрібного поєднали такий масив пережитого, осмисленого й утвердженого щоденною подвижницькою працею, що кожна з іпостасей його унікального обдарування заслуговує на увагу й пошанування.Широкознаний громадсько-культурний діяч; доктор філології, професор Інституту журналістики Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка та Міжнародного інституту лінгвістики і права; декан факультету україністики Українського Вільного Університету (м. Мюнхен, ФРН); академік Академії наук вищої школи України й Української вільної академії наук (м. Нью-Йорк, США); дійсний член Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка; голова Київської організації Національної спілки письменників України; засновник і голова Всеукраїнського педагогічного товариства ім. Григорія Ващенка. Лауреат Національної премії України імені Т. Г. Шевченка, а також премій О. Білецького, І. Багряного, Д. Нитченка, І. Огієнка, Б. Грінченка та Міжнародного фонду ім. Тараса Шевченка.А. Г. Погрібний — людина енциклопедичних знань. Талановитий науковець — один із найглибших дослідників історії національного письменства ХІХ—ХХ століть. Загалом його перу належить близько трьох десятків наукових праць, понад тисяча статей, у яких українська література осмислюється як феномен світової духовної культури. Вони належать до “золотого фонду” національної гуманістики.За підручниками й посібниками А. Г. Погрібного вивчають вітчизняну художню словесність у середніх і вищих навчальних закладах. Провідні журналісти України, які в Інституті журналістики Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка слухали лекції професора Погрібного, вважають за честь називати себе його учнями.З постанням масового народного руху за незалежність Української держави початку 90-х років XX століття А. Г. Погрібний належав до авангарду тих, хто самовіддано виборював державність України. Він входив до ініціативних груп, що заснували Товариство української мови (Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка), Народний рух України, Конґрес української інтелігенції, був членом Української Всесвітньої Координаційної Ради.Особливою заслугою Анатолія Погрібного перед Україною була його послідовна й наполеглива праця на захист, розвиток і утвердження української мови. Цій справі він віддав усе життя, присвятив сотні статей та публікацій, публічних і лекційних виступів і звернень і в Україні, й поза її межами.Справжнім життєвим подвигом ученого-просвітителя стала заснована ним 1997 року на хвилях Національної радіокомпанії України багаторічна серія передач “Якби ми вчились так, як треба”. За неї мільйони вдячних слухачів удостоїли Анатолія Погрібного звання “українського народного професора”.Переконані, що багатогранна наукова і культурна, літературна і просвітницька, громадська і політична, а передусім патріотична діяльність Анатолія Григоровича Погрібного гідна найвищого державного пошанування в Україні. Патріарх Київський і всієї Руси-України ФІЛАРЕТ; Митрополит Димитрій (Рудюк), намісник Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря, ректор Київської духовної академії; ЮХНОВСЬКИЙ Ігор Рафаїлович, Герой України, академік Національної академії наук України, народний депутат України попередніх скликань, директор Інституту національної пам’яті України; КРЮКОВА Ніла Валеріївна, Герой України, народна артистка України, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка; ГОРИНЬ Михайло Миколайович, народний депутат України, дисидент і політв’язень за радянських часів, почесний голова Республіканської християнської партії України; ПАВЛИЧКО Дмитро Васильович, Герой України, народний депутат України попередніх скликань, Надзвичайний і Повноважний Посол України, голова Української Всесвітньої Координаційної Ради, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка; ОЛІЙНИК Борис Ілліч, Герой України, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, академік Національної академії наук України, голова Українського фонду культури, народний депутат України попередніх скликань; ДРАЧ Іван Федорович, Герой України, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, голова Конґресу української інтелігенції, народний депутат України попередніх скликань;ІВАНИЧУК Роман Іванович, Герой України, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, професор Львівського національного університету ім. І. Франка, заслужений працівник культури України;БРЮХОВЕЦЬКИЙ В’ячеслав Степанович, Герой України, професор, доктор філологічних наук, почесний президент Національного університету “Києво-Могилянська академія”;МАТВІЄНКО Ніна Митрофанівна, Герой України, народна артистка України, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка;МУШКЕТИК Юрій Михайлович, письменник, Герой України, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка;ЖУЛИНСЬКИЙ Микола Григорович, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, академік Національної академії наук України, директор Інституту літератури НАН України, голова Комітету з Національної премії України ім. Т. Шевченка; МАТІОС Марія Василівна, письменниця, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, заступник голови Комітету з Національної премії України ім. Т. Шевченка;КОНОНЕНКО Петро Петрович, доктор філологічних наук, професор, академік АН вищої школи й Академії політичних наук, лауреат Міжнародної премії ім. Й. Гердера, директор Інституту українознавства, заслужений працівник освіти України; ЛУБКІВСЬКИЙ Роман Мар’янович, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, професор Львівського університету ім. І. Франка, Надзвичайний і Повноважний Посол України, народний депутат України попередніх скликань, заслужений діяч мистецтв України;ЯВОРІВСЬКИЙ Володимир Олександрович, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, голова Національної спілки письменників України, народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради України з питань культури та духовності;МОВЧАН Павло Михайлович, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, голова Всеукраїнського товариства “Просвіта”, народний депутат України; МОКРЕНКО Анатолій Юрійович, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, професор Національної консерваторії ім. М. Лисенка, народний артист України;НАБРУСКО Віктор Іванович, президент Національної радіокомпанії України, заслужений журналіст України;ДАЦЕНКО Леонтій Антонович, віце-президент Національної радіокомпанії України, заслужений журналіст України; ТЕОДОРОВИЧ Тетяна Іванівна, головний редактор Головної редакції літературно-музичних передач Національної радіокомпанії України; МАРУСИК Василь Андрійович, заслужений журналіст України, кореспондент Національної радіокомпанії України; МУЖУК Леонід Петрович, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, народний артист України;РІЗУН Володимир Володимирович, доктор філологічних наук, професор, директор Інституту журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка; СЕМЕНЮК Григорій Фокович, доктор філологічних наук, професор, директор Інституту філології Київського національного університету ім. Т. Шевченка;ГРИНІВ Олег Іванович, письменник, доктор філософських наук, професор Київського міжнародного університету, лауреат премії ім. І. Огієнка;ОСАДЧУК Петро Ілліч, письменник, народний депутат України I, II скликань, лауреат премій ім. М. Островського, В. Сосюри, П. Тичини, С. Руданського;ДОНЧИК Віталій Григорович, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, академік НАН України, доктор філологічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат премії ім. І. Франка;МАТВІЄНКО Анатолій Сергійович, народний депутат України, голова УРП “Собор”;КАРПЕНКО Віталій Опанасович, народний депутат України, професор Інституту журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка;КОБЕЦЬ Ольга Семенівна, народний депутат України, почесний голова українського жіночого товариства ім. О. Теліги;ПОНОМАРІВ Олександр Данилович, академік Академії наук вищої школи України, доктор філологічних наук, професор Інституту журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка, лауреат премій ім. І. Франка та Б. Грінченка;ПОРТЯК Василь Васильович, кінодраматург, лауреат премії ім. П. Усенка;БІЛОУС В’ячеслав Олександрович, голова Спілки офіцерів України, народний депутат України;КАДИРОВА Лариса Миколаївна, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, народна артистка України;БЕНЮК Богдан Михайлович, народний артист України, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка;ГУМЕНЮК Феодосій Максимович, художник, заслужений діяч мистецтв України, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка;ГОЛОТА Любов Василівна, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, головний редактор газети “Слово Просвіти”, лауреат літературної премії ім. В. Сосюри;СИДОРЖЕВСЬКИЙ Михайло Олексійович, публіцист, член Національної спілки письменників України, головний редактор газети “Нація і держава”; КОНОВАЛЕНКО Ольга Степанівна, головний редактор газети “Освіта”;ЧЕРЕДНИЧЕНКО Дмитро Семенович, мистецтвознавець, поет, перекладач, лауреат премій ім. П. Чубинського, М. Рильського, І. Огієнка; ЯБЛОНСЬКА Галина Гілярівна, народна артистка України;ЯКОВЕЦЬ Анатолій Володимирович, професор Національного університету “Києво-Могилянська академія”;КЛИМЕНКО Наталія Михайлівна, генеральний директор Національного музею Т. Шевченка, член Національної спілки письменників України;СЛАБОШПИЦЬКИЙ Михайло Федотович, письменник, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, лауреат літературних премій імені Лесі Українки, Олени Пчілки, В. Симоненка; ПРОТОІЄРЕЙ АНДРІЙ (Власенко), настоятель парафії Святого Архангела Михаїла, Музей народної архітектури та побуту “Пирогів”;НЕСТЕРЧУК Микола Трохимович, заступник голови Всеукраїнського товариства “Просвіта”, заслужений працівник освіти України;СТЕПОВИК Дмитро Власович, доктор богословських наук, філософії та мистецтвознавства, професор, академік Академії наук вищої школи України;ГОЛОВКО Дмитро Андрійович, письменник, лауреат літературної премії ім. П. Тичини;ПЛАЧИНДА Сергій Петрович, письменник, лауреат премії ім. І. Кошелівця;ЛУПАКОВ Євген Олександрович, народний депутат України II скликання;ГІРНИК Євген Олексійович, народний депутат України;ГНАТКЕВИЧ Юрій Васильович, народний депутат України;ШЕВЧЕНКО Олесь Євгенович, народний депутат України попередніх скликань;КОВАЛЬСЬКА Валентина Василівна, народна артистка України;ЮЩУК Іван Пилипович, доктор філологічних наук, професор Київського міжнародного університету;ТИМОШИК Микола Степанович, доктор філологічних наук, професор Інституту журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка;ГЕРАСИМЕНКО Василь Михайлович, голова Всеукраїнського педагогічного товариства ім. Г. Ващенка; ХОМЕНКО Олександр Анатолійович, завідувач відділу української літератури Науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти і науки України;СИДОРЕНКО Іван Дмитрович, кандидат медичних наук, професор;ЛУПІЙ Олесь Васильович, письменник, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка;КОЛОМІЄЦЬ Володимир Родіонович, поет, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка; КІРАЛЬ Сидір Степанович, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри українознавства Національного авіаційного інституту;ГРИЦИК Людмила Василівна, професор, завідувач кафедри Інституту філології Київського національного університету ім. Т. Шевченка;ГРИМИЧ Галина Михайлівна, доцент Київського національного університету ім. Т. Шевченка;КЛІЧАК Василь Йосипович, заслужений журналіст України, член Національної спілки письменників України, директор Видавничого центру “Просвіта”; ОГНЕВ’ЮК Віктор Олександрович, заслужений працівник освіти України, ректор Київського міського педагогічного університету ім. Б. Грінченка

Read More

ПОПОВНИЛОСЯ СУЗІР’Я ЛАУРЕАТІВ

11 липня виповнилося б 70 років із дня народження відомого українського поета Бориса Нечерди. Його ім’я належить вічності,  а Ліга меценатів щороку присуджує премію імені Бориса Нечерди за кращу поетичну книжку. Фундатори премії — Ліга українських меценатів, редколегія журналу “Київ” та Одеська організація Національної спілки письменників України.2009 року цієї премії удостоєний Павло Вольвач за книжку віршів “Тривання подорожі”. Відзначено сміливі творчі  експерименти, пошуки нової поетичної мови.“Тривання подорожі” — одна з найсильніших поетичних книжок, які мені пощастило прочитати останніми роками”, — зазначив голова журі премії Михайло Слабошпицький.“Павло Вольвач — один із тих, хто визначає обличчя сучасної поезії”, — така думка головного редактора журналу “Київ” Віктора Баранова.

Read More

ПАРАСОЛЬКА ВІД ТАРНАШИНСЬКОЇ

Анна ЛОБАНОВСЬКАНині, коли в сучасному літературному процесі письменники здебільшого намагаються репрезентувати творчість у романних формах (навіть коли роман — лише 120 сторінок), не так вже й багато тих, хто може довести, що віртуозне володіння словом найліпше прочитується у малих формах, зокрема, в новелістиці.Книжка прози Людмили Тарнашинської “Парасоля на кожен дощ” (К.: “Неопалима купина”, 2008) — саме такий приклад. Письменниця майстерно вміє показати складну психологію людини, яка з першого погляду здається пересічною (“У п’ятницю пополудні”, “Гості з чужої сторонності”), розповісти про трагічну подію в житті людини просто, але з таким щемом, що читач здатний пролити сльози, відчуває той біль, ніби власний (“Ненароджена Марта”).Книжка новел, оповідань та маленьких повістей містить твори з багатьох циклів, які авторка створювала впродовж двадцяти років. Видання дуже довго йшло до читача. Але навіть ця невеличка книжка довела, що читач має змогу зустрітися зі справжнім майстром психологічної новели. Лірика побуту в новелах Л. Тарнашинської асоціюється з вишуканим мереживом, що його створює зразкова хатня господиня не лише для того, аби прикрасити дім, а й залишити про себе багато приємних згадок дітям та онукам.Проза Тарнашинської — один із яскравих взірців сучасного українського жіночого письма високої якості.Звісно, можна розглядати її творчість у певному контексті, наприклад, рустікального сентименталізму Любові Пономаренко, ранньої новелістики Євгенії Кононенко (яка, навпаки, підкреслено урбаністична). Людмила Тарнашинська відома не лише як письменниця — вона сумлінний дослідник-теоретик на літературознавчому ґрунті: нещодавно побачила світ її наукова праця “Презумпція доцільності. Абрис сучасної літературознавчої концептології”; 2001 року вийшли друком публіцистика “Закон піраміди. Діалоги про літературу та соціокультурний клімат довкола неї” та збірки літературно-критичних текстів “Сезон вічності”. Тим більш цікаво читачеві відкривати ще одну грань таланту Тарнашинської-прозаїка, яка працює саме з малою прозою, що вимагає філігранної довершеності форми й віртуозного володіння мистецтвом слова.

Read More

«Я — ЦЕ МОЇ ТВОРИ…»

Своє поважне 75-ліття відзначає волинський письменник Йосип Струцюк, творчість якого яскравим рядком уписана у контекст сучасної української літератури. Поет, пісняр, прозаїк широкого жанрового діапазону, драматург, дитячий письменник, кіносценарист, публіцист, наставник творчої молоді… Мало кому вдається протягом творчого життя так широко розгорнути твої мистецькі обрії. “Слово, опромінене талантом”, — так визначив творчу сутність ювіляра письменник і журналіст Віктор Вербич. Ніна ГОРИК,м. ЛуцькНа урочисті святкування ювіляр згоди не дав. “У тому, що я народився, моєї заслуги нема! Нічого посеред літа завдавати клопоту людям, аби вони кидали свої діла і йшли вітати мене… І не шукайте, бо свій день я маю право провести так, як хочу сам. Хочу піти до церкви, подякувати Богові за прожите, помолитися за майбутнє… Не люблю ювілейної похвальби, хоч, напевно, хтось сказав би і щире слово, від душі… Нехай вибачають. А про мене як про письменника можуть сказати тільки мої твори, усе те, що я спромігся зробити”, — сказав твердо і не піддався на вмовляння. І згадалися мені рядки з його новели “Білий Стік” — присвяти Йову Кондзелевичу: “Банально, але я — це мої твори. Коли ти настільки настирливий, розшукай мою працю, і тоді обов’язково дізнаєшся, хто я”.Справді, про свою людську й творчу сутність, про вболівання і сподівання, громадянську позицію й творчу потугу наш ювіляр, лауреат обласної мистецької премії ім. Агатангела Кримського, повідує у творах. Творчий набуток вагомий: майже півтора десятка книжок для дітей, десяток поетичних збірок, новели, оповідання, повісті, драматичні поеми, сценарії документальних фільмів… А ще — збірка кіноповістей “Цвіт дикої шандри”, яку 2006 року відзначено Міжнародною літературною премією ім. Богдана-Нестора Лепкого, романи: “Круцю, круцю, журавлі” (1996), “Гучва” (2001), “Стохід” (2004), “Чорний припс” (2008). Мало хто серед письменства випробовує перо чи не в усіх літературних жанрах так, як це вдалося Йосипу Струцюку! Бібліографічний покажчик “Під крилами зорі” (Луцьк, 2008), підготовлений до видання колективом Волинської обласної наукової бібліотеки ім. Олени Пчілки (упорядник Валентина Бабій) свідчить про це красномовно. Дитячі вірші та казки Й. Струцюка час від часу з’являються друком у читанках і хрестоматіях, інтерес до творчості волинського автора виявляють “товсті” журнали (“Дзвін”, “Київ”). Справжнім подарунком письменникові стало читання уривків його повісті “Коливо” в одній із літературних передач Українського радіо. Та, на жаль, ні в столицю, ні “по той бік Дніпра” (і не лише!) книжкам тепер дороги нема — ні в книгарні, ні в бібліотеки. А в них же — художній відсвіт багатьох граней нашої української правди, ще не висловленої до кінця, не поданої сукупно. У широких прозових полотнах Йосипа Струцюка оживає доля його краю — побузького, волинського, збатоженого несподіваними блискавками фатуму, караного всіма бідами тоталітарної системи й сучасними негараздами. Письменник масштабний, цікавий, всеукраїнський, знаний у літературних колах. На його творчість озивалися шанобливими словами такі майстри слова, як Микола Бажан, Дмитро Павличко, Роман Федорів, академік-літературознавець Микола Жулинський. Суджено було Йосипові Струцюку народитися на Холмщині. “Якщо з центру мого рідного села Стрільці піти у напрямку лісу, то обов’язково підніметеся на горб. З того горба в погожу днину, незважаючи на відстань 30 кілометрів, видно бані Пречистенського собору на Даниловій горі. Мій дід, прадід і пра-пра-пра… всі вони на Пречисту запрягали коней і їхали до Холма”, — розповідає письменник у книжці “Під арештом ночі”. А ще згадує, як горіли українські села на Холмщині, як гуртувалася самооборона, як силоміць відривали з родового коріння сім’ї холмщаків і везли якнайдалі від Бугу, вглиб підрадянської України, як за рік-два депортовані родини торували дорогу на Волинь, ближче до рідних країв. Про трагедію переселенців-забужан письменник згодом напише “Гучву” — “повість печальних літ”; про епоху народних митарств, громадянських протистоянь, запалених віхтем зрадливих ідей, — “Стохід” — “повість жорстоких літ”. Але Струцюк-прозаїк не зациклюється на якійсь одній темі. Про це красномовно свідчить нова книжка “Чорний припс”, що вміщує однойменний роман про цинізм партійно-комсомольської епохи і кілька повістей про болючі проблеми сучасної України — міжконфесійні чвари у поліському селі (“Заворіть”), про поневіряння наших земляків по вимушених заробітках (повість “У царстві земному, або Salute amore”). Героями Струцюкових повістей, новел та есеїв ставали видатні постаті: Йов Кондзелевич, Іван Піддубний, Соломія Крушельницька, Микола Вінграновський, Анатолій Пашкевич (з двома останніми письменник мав дружні стосунки).Йосип Струцюк пише ґрунтовно, без поспіху, колоритно і правдиво вимальовує характери. Здається, нібито письменник стояв на мовному березі свого народу із диктофоном — його мова така природна, індивідуалізована, багата на фразеологічні перлини, які можна почути лише в глибокому народному середовищі. Як битий громом явір, Йосип Струцюк несе у слові біль своєї землі й власний біль, акумулює настрої, переживання і світогляд земляків, змушує аналізувати минуле і думати про сучасне та майбутнє. Чи не тому на роман “Круцю, круцю, журавлі” волинський педагог, збирач фольклору Олександра Кондратович колись відгукнулась такими рядками: “Читаєш і ловиш себе на думці: і ти так колись чи й зараз думаєш, тільки запізнився, а то й просто побоявся сказати власне слово, а ось автор встиг і не побоявся”. Перу ювіляра належать цікаві драматичні твори. Вистава “Роман Мстиславич — великий князь Волинський і Галицький” за драматичною поемою “Ромен” з успіхом ішла на сцені Волинського обласного музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка, а поему-казку для дітей “Славен витязь Кожум’яка” поклав на музику волинський композитор Віктор Тиможинський. Відданий історичній тематиці в поезії, прозі та драматургії, письменник і нині перегортає інформаційні пласти, шукаючи відповіді на непрості загадки української минувшини. Цю рису Й. Струцюка свого часу тонко відзначив Михайло Стельмах: “У його творчості важливе дослідницьке начало. Ґрунтовне вивчення рідного краю, його історії, пісні допомогло осягнути глибини сучасності”.І все-таки Йосип Струцюк — поет. У закритій видавничій рецензії на другу поетичну збірку молодого автора “Засвідчення” (1969) Ліна Костенко писала: “Головне, що перед нами — справжній поет. В основі своїй він неординарний, він чесний перед собою і перед людьми, він шукає свого фарватеру на глибинах”. Так, Йосип Струцюк, сповідуючи традиції шістдесятництва, не бив у бубни комуністичної ідеології, не догоджав лукавій системі. А коли не вдавалося видрукувати правдивого слова — мовчав, замикався в собі. Те, вистраждане наодинці, 1991 року явилося “Терпкими сторінками”, які благословив побратим, близький друг волинського поета Володимир Лучук: “Написані в різні роки, Струцюкові “вірші з шухляди” творять єдину цілість, суцільну картину духовного світу людини, яка живе надією на краще майбутнє”… Заходило ж бо на Україну, а душу проймав холодок минулих літ:Вечір аж дзвенить зірками,у снігах рипить зима.Я б пішов з колядниками,та колядників нема.Рік новий — і той не впору,переляканий народ.З щедрувальниками б поруч,де ж узяти тих щедрот?Розібрали, розікрали,віри вже ні в що нема.Що не встигли Кос-Арали,остудила Колима.1966Потім були “Сторожові вежі”, “Потойбіч тиші”, “Десятий день тижня”, відзначений літературною премією “Благовіст”. Та у творчих поривах і стилістичних шуканнях не загубилась одна з найпривабливіших рис Струцюкової поезії — пісенність. У творчому доробку ювіляра — два пісенних збірники: для дорослих “Ти — моє терпке пісенне диво” і для дітей “Жайвірковий Великдень”. Він створив понад півтори сотні пісень у співавторстві з видатними композиторами: А. Кос-Анатольським, О. Білашем, А. Пашкевичем, І. Карабицем, Г. Майбородою, О. Некрасовим. Кос-Анатольський зазначав: “Йосип Струцюк — один із найкращих наших поетів, слово котрого природно лягає на музику”. На Волині мало який мистецький вечір відбувається без пісні на його слова.Багатогранний, творчо несподіваний, заглиблений у себе і закорінений у долю рідного народу, Йосип Струцюк вражає й зацікавленнями: режисер і сценарист самодіяльної кіностудії, збирач фольклору, упорядник пісенних збірників, ентузіаст музейної справи. Це те, чому він віддавав роки й десятиліття. Маючи музичну освіту, він записував не лише тексти, а й мелодії. До пісенника “Ти не згасла, зоре ясна. Пісні Холмщини й Підляшшя”, упорядкованого ним, увійшли понад 200 пісенних текстів і мелодій. На появу цього пісенника тепло відгукнувся Ф. Колесса.На початку 60-х півтора року працював у Колодяжненському музеї-садибі Лесі Українки: записував спогади про Косачів, дбав про відновлення, відкриття в Нечимному музею-будиночка “Лісової пісні”, у співавторстві з І. Чернецьким написав два путівники. Як науковий співробітник Волинського краєзнавчого музею разом з академіком П. Жолтовським і старшим науковим співробітником музею О. Ошуркевичем Й. Струцюк відшукав десятки ікон, які поповнили фонд музею “Волинська ікона”, брав участь у віднайденні й перевезенні на Волинь найстарішої в Україні чудотворної ікони Холмської Богородиці.Й. Струцюк майже двадцять років очолював літстудію “Лесин кадуб” і дав путівку в літературу багатьом молодим письменникам. Про літстудію, якою  керував Йосип Георгійович, як про літературне диво не раз згадували на всеукраїнських творчих семінарах і нарадах. Багатогранна праця Йосипа Струцюка на мистецькій ниві України й зокрема Волинського краю пошанована званням заслуженого діяча мистецтв України.Дай же, Боже, нашому ювілярові многії літа, наснажені творчістю і зігріті людською любов’ю!  

Read More

«ЗОЛОТА  ПЕКТОРАЛЬ» ПОДІЛЛЯ

В актовій залі Чортківського медичного коледжу відбулася презентація чергового числа літературно-мистецького журналу “Золота Пектораль”, який уже третій рік випускає місцевий журналіст Володимир Погорецький. У журналі Тернопільської обласної організації Національної спілки письменників України  друкуються відомі письменники, майстри пензля та фотохудожники Південно-Західного Поділля й усієї України.У презентації взяли участь голова Тернопільської обласної організації НСПУ Євген Безкоровайний та  його колега з Івано-Франківщини Євген Баран, члени НСПУ та науковці з Тернополя й інших міст, лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка Павло Гірник.Виступив перед присутніми і голова районної ради Роман Чортківський. Він пообіцяв домогтися виділення коштів з місцевого бюджету для фінансування журналу, адже досі його видають на пожертви місцевих меценатів і на громадських засадах творчого колективу. Роман ОСТРОВСЬКИЙ, редактор Чортківського районного радіомовлення, член НСЖУ

Read More

НА ХВИЛЯХ  «ЛІРИ»

Оксана ЧИСТА“Вечірня студія “Ліра” — інформаційно-музична програма, що лунає у прямому ефірі “Українського радіо “Культура” (3-й канал Національної радіокомпанії України) чотири рази на тиждень о 18.05. Гості студії — майстри академічної музики: композитори, виконавці, організатори фестивалів, конкурсів, концертів тощо. Слухачі мають можливість почути перлини української та світової класики, сучасну музику, дізнатися про найцікавіші події музичного життя в Україні й світі, поспілкуватися з гостями. Відомий колекціонер, автор циклу радіонарисів “Найкращі записи найкращих виконавців ХХ сторіччя” Олександр Кучеренко — частий гість “Ліри”. Багатогранно обдарована особистість, має чотири вищі освіти. Змалку закоханий у музику. Закінчив народну консерваторію при Київській консерваторії імені П. Чайковського. Свою колекцію збирає від початку 1990-х. Саме тоді впала “залізна завіса”, Україна здобула незалежність, і для меломанів стали доступними найкращі вітчизняні й зарубіжні аудіозаписи. Нині колекція Олександра Кучеренка налічує понад дві тисячі компакт-дисків. Щоразу пан Олександр знаходить маловідомі факти з життя і творчості героїв і розкриває їх радіослухачам. Тема розмови однієї з наступних передач — “Святослав Ріхтер — наш геніальний співвітчизник”. На прохання постійних слухачів — шанувальників “Вечірньої студії “Ліра” — Олександр Кучеренко разом із ведучою Гюзель Сабітовою розповідатимуть про Святослава Ріхтера (20.03. 1915—1.08.1997). Виконавську майстерність цього великого піаніста-новатора було визнано взірцевою ще за життя майстра. Доля Святослава Ріхтера невіддільна від України. Народився у Житомирі в родині музиканта, кар’єру професійного виконавця розпочав в Одеському оперному театрі. Концертні програми Святослава Ріхтера — це багатство світової фортепіанної музики. Особливу увагу піаніста привертали шедеври Й. С. Баха, В. А. Моцарта, Л. ван Бетховена, Р. Шумана, Ф. Шуберта, Ф. Ліста, К. Дебюссі, М. Мусоргського, С. Рахманінова, С. Прокоф’єва, П. Чайковського. Святослав Теофілович дуже любив Київ, концертував у столиці й інших українських містах. У фондах Національної радіокомпанії України зберігаються численні записи, зроблені під час концертів Святослава Ріхтера.

Read More

СІЛЬСЬКІ ДІТИ ТЕЖ ХОЧУТЬ ЧИТАТИ!

Олена ШУЛЬГАЩо сільські бібліотеки перебувають у вкрай занедбаному стані, не на жарт непокоїть громадськість. Адже село й так мало читає, а де взяти книжку допитливому маленькому читачеві, та ще й на Поліссі? З цього приводу в Укрінформі відбулася прес-конференція, де презентували соціально-культурний проект “Книга до вересня для сільських бібліотек українського Полісся, що постраждало від Чорнобильської аварії”. Акцію ініціювало ДП “Газетно-журнальне видавництво Міністерства культури і туризму України”. Міністр культури і туризму України Василь Вовкун у виступі на прес-конференції, зауважив, що 2008-й був багатим роком в українській культурі, бо торік держава надала 26 мільйонів гривень, що дало змогу забезпечити літературою бібліотеки Південної та Східної України. Цього року на жаль, нічого. “Ми в боргу перед українським Поліссям, яке є сполучною ланкою між Україною сучасною й давньою Руссю. У селі, де я виріс, була бідна бібліотека, а тепер зовсім нема. Тому, коли їду туди, везу книжки”. Міністр прийшов на прес-конференцію з тритомником “Антологія українського міфу”, щоб передати до бібліотеки. Він обіцяв дбати про те, щоб відродити сільські бібліотеки і вони належно функціонували.Директор Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф Ростислав Омеляшко підтримав акцію розповсюдження книжок на Поліссі. Він вражений, що на наступний рік не передбачають фінансування чорнобильської науки, на експедиції грошей нема, а безцінна аура Полісся зникає, люди помирають, інформація втрачається. Акцію треба спрямувати у великі села і райцентри, де збереглися бібліотеки, бо там багато молоді. “Ми готові допомогти і підтримати цю шляхетну місію”, сказав Ростислав Омеляшко.Директор ДП “Газетно-журнальне видавництво Міністерства культури і туризму України” Віталій Сатаренко планує, що протягом липня-серпня буде зібрано українські книжки. Їх передадуть сільським бібліотекам Полісся до Дня бібліотек 30 вересня. Окрім цього, бібліотекам оформлять річну передплату на пакет періодики “Культура”, до якого входять журнали “Пам’ятки України: історія та культура”, “Музика”, “Українська культура”, “Український театр”, “Театрально-концертний Київ” та газети “Культура і життя” і “Кримська світлиця”. Віталій Сатаренко сподівається, що акція “Книга до вересня для сільських бібліотек українського Полісся, що постраждало від Чорнобильської аварії” стане щорічною. Президент Асоціації книговидавців і книгорозповсюджувачів Олександр Афонін народився в селі Єльчому Поліського району, тепер це Чорнобильська зона. Тому йому близька й болюча тема Полісся. “Україна за роки незалежності не змогла подолати книжкового голоду. Нині в нас більш як 18 тисяч бібліотек підпорядковано Міністерству культури і туризму, майже 22 тисячі шкільних бібліотек. У шкільних бібліотеках позашкільної літератури — 1—2,5 відсотка від потреби. Україна катастрофічно втрачає культурний та інтелектуальний потенціал. Наслідок цього — знищення науки. Середній наклад українського видання — 1580 примірників (разом із підручниками, посібниками, які видають за бюджетний кошт і не є предметом продажу); 13 тисяч назв книжок (а це майже половина) виходять накладами менш як 500 примірників. Тож неважко полічити, скільки книжок потрапить у кожну бібліотеку.Отже, такі акції потрібні, вони мусять стати застереженням владі, щоб вона зрозуміла, що без бібліотек як інформаційних і культурних центрів суспільство розвиватися не зможе. Асоціація книговидавців і книгорозповсюджувачів оголосить серед своїх членів збір літератури, щоб книжки потрапили в бібліотеки”.Доктор медичних наук, професор, головний лікар Клініки лазерної медицини Ольга Богомолець відчуває власну відповідальність, що серед спеціальних книжок з медицини нема видань українською мовою. Колектив клініки готовий віддати книжки до бібліотек. Пані Ольга закликала не бути байдужим, бо через 7—10 років нікому буде лікувати: в нашій країні немодно бути професіоналом. “Можливо, ця акція вплине на ментальність, і бібліотекарі підуть до дітей, розказуватимуть про нові цікаві видання, і це зменшить агресивний вплив засобів масової інформації на свідомість школярів”. Генеральний директор Національної парламентської бібліотеки України Тамара Велегжаніна повідомила, що 2007 року вивчали стан фондів бібліотек. Результати досліджень свідчать, що фонди застаріли, половина книжок російськомовні. Читачі часто не знають, що нового з’явилося на ринку, не знають про сучасний літературний процес. Стан з передплатою періодичних видань катастрофічний. Сільські ради передплачують по чотири найменування періодики, а це дуже мало. Хоч у країні щороку оголошують програми на підтримку забезпечення бібліотек літературою, фінансування недостатнє, і книжки до читачів не доходять. Національна парламентська бібліотека України багато років безплатно розповсюджує книжки через обмінний резервний фонд. До нього надходять видання завдяки громадським організаціям, видавцям, багато допомагає “Просвіта”. Тамара Велегжаніна запрошує бібліотекарів скористатися цим фондом.Отже, акція стартувала. Та чи стане вона насправді дієвою, чи це просто черговий проект, про який невдовзі забудуть, як забули про галузеву програму 2006 року “Дитячу книгу — дітям села”? Тоді теж наміри були шляхетні, але залишилися вони на рівні програми, бо не підкріплені фінансово. Тож як просувається ця акція, дізнаємося вже наприкінці вересня.  

Read More

А МУЗИКА ЗВУЧИТЬ…

Нещодавно відбулася презентація нового мультимедійного диска композитора Олександра СПАРИНСЬКОГО “Чари купальської ночі”. Це оригінальне сучасне прочитання української традиційної спадщини засобами електронної музики. Це третій диск за дев’ять років у доробку композитора. Слухаючи, відчувала справжню насолоду, поринувши в автентичний народний спів, що гармонійно звучить на тлі народних інструментів  і щебету птахів. Диски містять багатий аудіо- й відеоряд, на якому представлені відомості про старовинні ікони, живопис, українські обряди та звичаї, народні інструменти, писанки, страви, тексти й ноти пісень, народний календар, фраґменти святкувань у різних реґіонах України. Кожен диск — це справжня енциклопедія українських свят, що повертає нас углиб тисячоліть, до чистих джерел нашого народу. Сьогодні гість нашої редакції — композитор Олександр Спаринський. — Пане Олександре, скажіть, будь ласка, що Вас надихнуло на створення нового диска “Чари купальської ночі”? — Свято Івана Купала — одне з найзагадковіших. Назву свята пов’язують з іменем Купайла — божества родючості, урожаю, добробуту й рослин. Цього дня вшановували також молодість, красу, кохання й очищення. Вважали, що о цій порі літнього сонцевороту небесне світило досягає найбільшої сили й повертає на зиму, що Сонце як уособлення світла й добра святкує перемогу над темними силами, і вся природа теж торжествує з цього. Я збирав матеріали майже рік. Опрацьовано десятки книжок. До речі, на обкладинці диска — репродукція картини Валерія Франчука “Купальські сни”. Надзвичайний попит і майже повна відсутність схожих сучасних видань й надихнула на продовження. Серед виконавців — Ніна Матвієнко і тріо “Золоті ключі”, гітарист Енвер Ізмайлов та бандурист Роман Гриньків, Академічний народний хор імені Г. Верьовки, камерний хор “Київ”, Театр українського фольклору “Берегиня”, відомі фольклорні гурти “Яворина”, “Кралиця”, “Любисток”. До речі, сучасне прочитання автентики дуже популярне на Заході, тому диски є у бібліотеці Конґресу США, найбільшому інформаційному сховищі планети. — Чи часто буваєте за кордоном?— Так. Разом з Театром клоунади і пантоміми “Мімірічі” здійснив європейське турне з виставою “Пластиковий світ”. Це справжнє шоу — музика, анімація й пантоміма! “Мімірічі” входить у п’ятірку найкращих світових клоунських колективів. Співпрацюю з ними з 1986 року, пишу музику до вистав. До цього було “Паперове життя” та інші. Об’їздили майже всі найбільші міста Європи, зокрема Бельгії, Голландії, Англії, Франції, Швейцарії, Ірландії, Іспанії… Побували й у Гонконзі. Театр “Мімірічі” неповторний, а якщо продюсери бачать щось цікаве, то завжди готові до співпраці. Цей колектив скрізь запрошують, і гастролі завжди проходять з величезним успіхом! — Коли Ви почали писати музику?— З дитинства! Моя мама, Елла Павлівна Спаринська, — випускниця Львівської консерваторії, викладачка класу фортепіано, почала мене, чотирирічного,  вчити гри на фортепіано. Часто виступав з концертами ще в шкільні роки, непомітно для себе почав писати музику. Композиція — це процес, який потребує постійного оновлення, напруженої праці й безперервного навчання. Мої перші слухачі й критики — мама і донечки Ганна і Марія. Мені дуже подобається писати веселу музику для дітей. Це непросто, діти не терплять фальші, щоб твір їм сподобався — треба дуже постаратися.Розмовляла Ніка КРИЖАНІВСЬКА 

Read More