КАЛАТАЮТЬ ІМПЕРСЬКІ ДЗВОНИ

Петро АНТОНЕНКОТільки відверто наївні люди можуть повірити, що візит Патріарха Московського і Всія Русі Кирила до України має суто духовний, не пов’язаний з політикою характер. Не співвідноситимемо його з усіма виборами в Україні, хоч він припав на старт виборчої кампанії. До того ж, московський гість, попри власні заяви, вже першого дня встиг зустрітися з провідними політиками нашої країни. Зрозуміло, що головна мета відвідин — спробувати міцніше прив’язати Україну до московського воза, бодай церковними узами. У традиціях колишніх генеральних секретарів компартії владика їде до пастви, щоб перевірити її відданість престолу. Особливо треба перевірити настрої священиків та ієрархів Української Православної Церкви, з додаванням до назви головного — її належності до Московського патріархату. Бо у нас шириться рух за об’єднання українського православ’я, утворення незалежної Помісної Української Церкви. Зростає усвідомлення і серед кліру, і серед мирян, хто є хто і звідки походить. Навіть Патріарх Кирил в інтерв’ю українській пресі, розсипаючи компліменти нашій столиці, мимохіть обмовився: “здесь родилась наша церковь”, “здесь же — изначальная кафедра Предстоятелей Русской Церкви”, “Московские Патриархи являются преемниками древних Киевских митрополитов”. Відверто. Але ерудованому Патріархові варто було чесно згадати, як саме московські “прєємнікі” відірвалися від своєї “ізначальної” кафедри, наскільки канонічно це зробили, перш ніж повторювати тези про “неканонічність” інших церков. Та не до цього. Треба гуртувати колишню імперію довкола Кремля. Тож невипадково візит Патріарха розтягується аж на 10 днів. Невипадково в його програмі — “накрити” Україну своєрідною сіттю, адже високий візитер географічно відвідує всі основні реґіони — від Донбасу до Волині, від Почаєва до Севастополя. Невипадково вже першого дня візиту стався безпрецедентний для Російської Церкви випадок — виїзне засідання Священного Синоду просто в колисці й головній святині українського православ’я, в Києво-Печерській лаврі, що, за іронією історії, також належить до Московської патріархії. Наївні люди чекали, що символічне відвідання гостем Меморіалу загиблим від Голодомору стане хоч якоюсь мірою визнанням Патріарха провини імперської Росії за цей геноцид. Ні, Святійший говорив лише правильні, округлі слова про “загальну трагедію” людей, що постраждали від тоталітарного режиму, цілком резонно згадавши репресованого діда-священика, його родину, яка ледве вижила в голодівку. Хіба ж не цей режим був основою новітньої Московської імперії? Людям, які зібралися на подвір’ї Лаври, схоже, було не до цих міркувань. Вони наелектризовано чекали на свого архіпастиря, тримаючи плакатики, де було написано розклад візиту Патріарха до Києва, і вигукуючи “Наш Патріарх — Кіріл!”А над столицею незалежної держави з годину не вгавав великий Лаврський дзвін, калатали менші дзвони на честь кремлівського гостя. Чи був це знак Божої благодаті?

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment