ДИВОСВІТ ОЛЕКСАНДРА ГАНЖІ

Олесь ДОРІЧЕНКОПеребуваючи з хором ім. Г. Верьовки в Мехіко, завітали якось з другом, солістом балету Степаном Ганжею, до музею антропології. Розглядаючи скульптури давніх народів Мексики, я звернув увагу на теракотову фігурку чоловіка. — Щось схоже робить і мій тато, — зауважив Степан. — Он той глек — точнісінько батьків “ліпун”.— Хіба твій батько скульптор? Ти ж казав, що він макітри, полумиски, баняки та інший посуд робить.— Так, але у вільний  час викручує різні фігурні придибенції, схожі на ці.Щоб не образити товариша, я промовчав, бо не повірив. Мене брали сумніви: подумати тільки, давнє мистецтво ацтеків, майя — й Олександр Ганжа із села Жорнище на Вінниччині.Якось до моєї київської оселі завітав давній знайомий — художник і мистецтвознавець Нарцис Кочережко. “Ти навіть уявити не можеш, — сказав схвильований Нарцис Якович, — якого дивовижного народного майстра я відшукав на Вінниччині! Це, я тобі скажу, явище. Ось поглянь, — показує мені фото скульптурного витвору, — хіба це не скарб?! Мало не забув: казав старий, що його молодший син Степан — у танцювальному ансамблі хору Верьовки.Побачивши фото, згадав антропологічний музей у Мехіко й фігури, які Степан порівнював із батьковими. Так, мій друг мав рацію: щось незбагненно глибинне об’єднувало їх.Народився Олександр Ганжа 1905 року в селі Жорнище на Вінниччині. Гончарювали тут з діда-прадіда. Возили в ближні села, а хто й до Вінниці. Не оминув цього нелегкого ремесла й Олександр. Замолоду такі макітри викручував,  що й самого з-за них не видно було. А ще й козака з люлькою на покришку посадить, що не намилуєшся!А там роки, як сороки, поранену на війні ногу скрутило і грижу випхало, а про злидні вже й говорити не доводиться. Казали сусіди, що Сашка на “ліпуни” з горя та злиднів потягло, бо хіба ліпитимеш отаке при здоровому глузді?! Лише дивувалися: і чого його ото по телебаченню та в кіно крутять, у газетах і журналах описують?Усі в житті шукають опертя, аби було кому висповідатись і в скрушну хвилину просити поради. Знайшов свою віру й Олександр Дорофійович: це віра в милосердного Бога, що стала втіхою його душі. А куди було старому подітися, коли довкола сатанинська вакханалія совдепівської дійсності, брехня й наруга? Хоч за вдачею він був більше пантеїстом-язичником, до нестями закоханим у природу і все, що пов’язане з нею, поклонявся стихіям і вірив у різні прикмети.Гончарний круг для майстра — то спосіб його мислення, суть життя, музика і свято зболеної душі. Чимало батькові допоміг  його старший син Петро, який спонукав і заохочував до творчості. Спершу всі намагання сина старий сприймав як чергові вибрики, аж згодом, коли мистецтвознавці, художники й журналісти з Києва та Львова протоптали до його хати стежку, аби побачити химерні вироби майстра і хоч скраєчку торкнутися магії його творчості, — почав потроху усвідомлювати потрібність своєї праці. Маючи спостережливу натуру й гостре око, по-своєму відтворював характерні образи односельців.Гончарно-скульптурні форми його ґрунтуються на народнопісенній творчості: “Троїсті музики”, “Бандурист”, “Виводжу коней” тощо.По смерті дружини  одружився вдруге, проте жінка картала його за “диявольський” промисел і потихеньку знищувала твори: “Краще б до церкви йшов гріхи відмолювати, ніж ото в болоті мурзатись”.У родині Ганжів було п’ятеро дітей, лишилося двоє — старший Петро, художник за фахом і за покликанням. Великий оригінал і витівник. Другий, Степан — сіроокий, русочубий. Змалечку вповні пізнав і скрути, і тяжкої роботи, та завдячуючи наполегливості, закінчив балетну студію при Ансамблі танцю імені П. Вірського і став чудовим танцівником, а вийшовши на фахову пенсію, опанував ремесло килимаря. І тепер в Україні він один з найкращих майстрів цього чарівного мистецтва.Якось один із приїжджих мистецтвознавців показав майстрові репродукції давніх скульптур народів Латинської Америки. Він довго роздивлявся, хвалив і сказав, що те робили дуже богомільні люди.Хтось із художників запропонував йому виліпити розп’яття. Три дні постував, ставив свічки Миколі Угоднику, і врешті-решт відмовився, посилаючись на те, що він грішний, не сміє торкатися нетлінного образу Господа. І хоч як його вмовляли, як просили — усе марно.Внутрішня експресія, урочистість досягається в олюднених творах Ганжі лаконічною пластикою, що надає їм монументальної величі й символічного звучання. Дивовижні витвори майстра перегукуються зі світоглядом трипільців і скіфів.Мене завжди вражало його виняткове уміння словом і мімікою передати характер персонажа. А говорив завжди про добре і мудре. А що вже про сусідів, дружину Ольгу, козу та про батюшку, то балакав би, доповнюючи оповідь новими штрихами й нюансами.Після кількох передач на Українському телебаченні почав вірити, що його “ліпуни” комусь таки та потрібні, а після того, як, знімаючи про нього документальний фільм “Круг”, мистецтвознавець і режисер Григорій Мєстєчкін привіз у двір кілька кубометрів дров на зиму й подарував з костюмерної кіностудії справжній овечий кожух, аби не фільмувати його у засмальцьованій куфайці, то і зовсім повірив, що у Жорнищах він — не остання людина, а може, навіть в Іллінцях та Немирові. Щодо Іллінців і Немирова — це ще питання, а що в європейських столицях — то вже напевно, бо там з великим успіхом пройшли виставки його робіт.Хоч би яку чудернацьку фігуру викручував на гончарному крузі майстер, хоч би якими рисами її наділяв, завше в ній вгадується глечик, горщик чи макітра. За капелюхи й музичні інструменти, як-то кобза, сурма чи барабан, служать покришки або полумиски, і це надає його творам вжиткової раціональності, бо в народі краса й користь — завжди поруч. А Олександр Ганжа — істинний народний майстер, що довів він своєю неповторною творчістю, яскравим національним колоритом, висвітливши нову сторінку в царині народної керамічної скульптури.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment