ПАМ’ЯТНИК МАТЕРИНСЬКІЙ ЛЮБОВІ

Ніка КРИЖАНІВСЬКА,с. Бровахи Черкаської областіСкільки поетів і художників уславили мальовничі краєвиди Черкащини! Загубилося серед гаїв, полів і заповідних лісів казково прекрасне село Бровахи (справжня маленька Швейцарія) неподалік Корсуня-Шевченківського. У центрі села — бронзовий пам’ятник Матері. Миловида сільська жінка в хусточці й простому одязі задивилася вдалеч, ніби виглядаючи когось. Навкруги шумлять верби й тополі, видзвонює листя на берізках (одну з них посадила мати Юрія Гагаріна, яка побувала тут із донькою на відкритті майдану Матері). Скульптор К. Чеканьов й архітектор      В. Положій створили справжній шедевр, який було відлито на Дніпродзержинському металургійному заводі. На постаменті викарбувано поетичні рядки: “Спинись в задумі, поклади їй квіти, як шану матерям усього світу”.Цього року я вперше приїхала у Бровахи саме на День Матері, який тут відзначають вже 25-й рік поспіль, і дізналася дивовижну історію про реальну сільську жінку, якій встановлено пам’ятник, — матір-героїню Євдокію Данилівну Лисенко. Усе життя вона мешкала в цьому селі, народила й виховала 16 дітей. Після смерті чоловіка Євдокія встигала і на полі працювати, і вишивати, й співати, і дбати про велику родину. Досі в селі лунає слава про неї й дітей як про надзвичайно порядних, чесних, працьовитих. Цього року їй виповнилося б 120. Доля української селянки стала відомою на весь колишній Радянський Союз завдяки статті Юрія Роста “Брати” в “Литературной газете” за 2 грудня 1981 року. На час публікації Євдокії Данилівни вже не було на світі, а жили в селі п’ятеро доньок і десятеро її синів, які воювали під час Другої світової війни і всі повернулись додому: Хтодось, Петро, Іван, Василь, Михайло, Степан, Микола, Павло, Андрій, Олександр. Число нащадків великої родини вже сягає ста. По-різному склалися долі синів-красенів, та кожному в спадок від батька-матері дісталися щире серце й золоті руки. …Брат Микола працював трактористом на Миронівській селекційній станції, коли на полях України загуркотіла війна. На фронті протитанкову гармату на руках викочував на передову, а до цього побував у німецькому полоні, тікав додому, його ловили… Брати Іван і Степан — теж трактористи, а на двох війнах (німецькій і японській) були танкістами. У перший бій Іван пішов під Смоленськом і винесли його з поля бою тяжкопораненого. Після шпиталю знов повернувся у свою 83-тю гвардійську танкову дивізію, де воював і брат Степан. Піхотинець Андрій воював під Яссами, був тяжкопоранений, втратив ногу. Розвідник Хтодось під Будапештом підірвався на мінному полі, дивом лишився живим, повернувся додому інвалідом. Розвідником був і Михайло, в тилу в німців разом з товаришем захопив бронетранспортер і семеро німців з офіцером, за що його нагороджено орденом Слави. Останнім прийшов з війни брат Олександр. Дійшов до Берліна, був зв’язківцем 4-ої танкової армії. Брав рейхстаг. Після війни Іван працював головою сільради, Петро — листоношею, Олександр — мельником, лимарем, теслею… Брати Лисенки все вміли — і хліб вирощувати, і піч змайструвати, й меблі виготовити, і чоботи підбити, й будь-яку техніку відремонтувати… Бо батьки змалку всього навчили, передусім віри в Бога, любові до рідної землі, працьовитоcті, людяності.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment