ОСМИСЛЕННЯ ІСТОРІЇ ЯК ФАКТОР ЄДНАННЯ НАЦІЇ

Про консолідацію українського суспільства на основі національної пам’яті, про те, як створюється новий підручник з історії України для середніх шкіл, а також про потребу передання архівів спецслужб до УІНП — у розмові з академіком НАНУ, головою Українського інституту національної пам’яті Ігорем ЮХНОВСЬКИМ.

— Ігоре Рафаїловичу, чи потрібна героїзація історії, створення національних міфів? Адже відомо, що в Україні це часто призводить до конфронтації в суспільстві, бо в різних реґіонах нашої країни герої різні. Як у такій ситуації об’єднати українців?— Інститут національної пам’яті залучає найкомпетентніших учених, які  виконують роботу, що стане платформою державної політики у сфері історії. Так ми хочемо створити “стандартну” історію держави Україна.З одного боку, група істориків під керівництвом Наталії Яковенко створює програму з історії України для середніх шкіл, з іншого — ми розглядаємо окремі доленосні факти з історії України, щоб надати їм всебічну оцінку. Це питання Голодомору, терору 1937—1938 років, Другої світової війни, розкуркулення, визвольних змагань 1917—1920 років, козаччини. Це доленосні віхи в історії України: ми хочемо дуже докладно й об’єктивно, логічно з’ясувати їхню історичну і суспільно-політичну сутність. Вони були надзвичайно сфальсифіковані, деформовані в історіографії Радянського Союзу.

Відбулося вже чотири засідання групи Наталії Яковенко, а п’яте буде підбиттям підсумків щодо створення програми для середньої школи. Ми писатимемо історію України в контексті історії Європи, Заходу і Сходу, як доленосні події віддзеркалюються в Україні. Хоч як це дивно, час повстань в Україні збігається з часом повстань в інших державах Європи, що також були поневолені. Вибухи суспільної свідомості й активності періодично майже водночас відбуваються в різних місцях Земної кулі. Характерна особливість цієї історії полягатиме в тому, що це буде не лише історія боротьби українського етносу за утвердження національної Української держави, а історія життя українського народу впродовж віків у контексті світової цивілізації.— Деякі історики вважають, що вузький погляд на історію неправильний. Вони стверджують, що має існувати кілька метанаративів, які віддзеркалювали б різні підходи і погляди.— Історична наука повинна будуватися на певних, передусім загальнолюдських принципах: земля народжує етнос, певну національну групу. Навіть там, де майже знищено цілі народи, з часом  вони відроджуються.Те саме відбувається в Україні. Більш нищеної нації, ніж українська в останні часи модерної історії, знайти не можу. Та наша нація зараз бурхливо відроджується. Однак історія нашого етносу була абсолютно деформована. Усіх, хто боровся за незалежність України, зображали лише в негативних тонах: це вороги, злочинці, агенти тощо. І ніхто не казав, що це люди, які мали право на власну державу.— Переважно цей негатив нав’язувала радянська пропаганда.— Радянський Союз був державою нелогічною, яка спиралася на ненаукові принципи, зокрема, ненаукові принципи походження доданої вартості, ненаукові принципи можливості побудови комунізму в окремо взятій країні, ненаукові принципи можливості оптимізувати управління державою, у якій націоналізовано засоби виробництва. Отже, Радянський Союз був утопічною державою.— Нині мало уваги звертають на період кінця 1980-х — часів, коли В’ячеслав Чорновіл, брати Горині й інші дисиденти здійснили фактично інтелектуальний подвиг з відродження української нації. Інше, на що мало звертають увагу, — економічна історія України. Здається, це те, що могло б об’єднати українців.— Коли розглядали Голодомор і нашу історію 1920—30-х років, ми переконалися в існуванні трьох напрямів у радянському державотворенні. По-перше, напрям управління — економічно-політичний. По-друге, напрям національно-визвольних рухів. І, по-третє, напрям, хоч як це дивно, апарату поневолення — ДПУ, НКВС — спеціально створеного апарату, який мав юридичні права з точки зору своєї діяльності. За найменшого послаблення першого і третього напрямів посилювався другий, національний. Оскільки держава була утопічною, щоб впровадити її принципи, потрібний був постійний терор, а для нього — постійні витрати енергії. Її врешті-решт не вистачало, терор зменшувався. У результаті можливість розвитку національного руху зростала. Наприкінці 1980-х, коли видно було, що Радянський Союз розпадається, національно-визвольні рухи набули найбільшого розвитку. Але проблема полягає в тому, що нижня — спокійна верства населення, яка складалася з партійних і з непартійних кадрів, зі спеціалістів різних галузей господарства, — теж ставала національно свідомою. На виробництві  визріла національно свідома інтелігенція, яка дуже обережно поводилася за радянського часу — часу несвободи. Обидві верстви наприкінці 1980-х об’єднувались.— Розкажіть, будь ласка, про роботу Інституту, який Ви очолюєте. Якою бачите його мету, які основні завдання перед ним?— Основне завдання Інституту національної пам’яті — це консолідація українського суспільства на основі національної пам’яті, формування національних основ суспільства. Це передусім. Те, що ми зараз зробили, — осмислення історії Другої світової війни, формування програми історії для середніх шкіл — основні підвалини того, над чим у майбутньому працюватиме Інститут.Безумовно, УІНП розглядатиме можливі шляхи розвитку держави, різні етапи історії. Слід дати історичну оцінку, щоб суспільство більше дізналося про всі злочини комуністичної системи.— Чи можете назвати проблеми в роботі Українського інституту національної пам’яті? Можливо, з переданням архівів, які досі в СБУ та інших службах?— Те, що зараз робить СБУ, — дуже корисна справа. Завдяки тому, що архівний відділ СБУ має зараз  діяльного керівника — пана В’ятровича, ця установа стала активною в розкритті й систематизації, а також комплектації й наданні різноманітних документів, які є в її розпорядженні.Архівні документи СБУ, інших служб, наприклад, Служби зовнішньої розвідки, МВС, Міністерства оборони, які нам дісталися від Радянського Союзу, — все це має перейти до УІНП. Він — єдиний скарбник, обробник і має належно трактувати ці документи.Крім того, Інститут має бути задіяний Верховною Радою України з точки зору кваліфікації й оцінки соціальної вартості кандидатів, яких обирають на високі посади в державі. Держава має чітко знати, хто нею керує і хто може керувати.Спілкувався Богдан ОЛЕКСЮК  

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment