ЗАПОВІТ МАЙСТРА

Віра ВОВК (СЕЛЯНСЬКА)Видавництво “Смолоскип” обдарувало українську культуру епохальним виданням двотомника Григорія Кочура “Література та переклад”.Григорій Кочур відомий як феноменальний знавець багатьох мов, енциклопедичним знанням літератур багатьох країн з усіма подробицями в їхньому розвитку. Його есеї, критичні статті, коментарі читаєш як цікавий роман, повний прецизійних і часто несподіваних спостережень та доброзичливого гумору. Автор нікого не перехвалює, справедливо оцінює всі нові здобутки на полиці, а часто з відомих причин під полицями книгарень, ретельно розглядаючи кожний переклад і його вартість.Одразу впадає в очі, що це незвичайна безпретензійність геніального автора, який скромно ставить себе в тіні Миколи Зерова й Максима Рильського, віддаючи учителям перше місце перекладачів світової літератури. Від тих великих майстрів слова Григорій Кочур перейняв любов до плинності перекладу, до його майже суворої простоти, відкидаючи всякі особисті втручання перекладача з його “кучерявістю”, яку делікатно закидає тут і там.Перепало також Ігореві Костецькому, якого автор дуже поважав, зазначивши, що його ремарки — “бунт навколішках”.Читач усміхнеться, прочитавши деякі пасажі Кочурових зауважень. Хай прикладом стане рима до слова “листя” в перекладі Костецького “Осінньої пісні” Верлена, де ліричний герой “хилиться охвістям”. Коментар Кочура: “Досі вважалося, що він з породи безхвостих, отже й “охвістя” проти доброго смаку, що мусить іти в парі з талантом і сміливістю”.Григорій Кочур не схвалює “балакучості” в перекладах, наприклад, Владислава Сорокомаї, який воліє вживати власні й набагато ширші розміри вірша замість того, щоб дотримуватися розмірів оригіналу, чим викривлює його характеристику.Небезпекою стає й надмірне скорочення якогось пасажу, що нагадує скоромовку й доводить радше до сміху, ніж до подиву. Як приклад автор наводить переклад Т. Бохенського. Ідеться про вірш “У теплі дні збирання винограду” М. Рильського, де “світи щодня лампаду Кіпріді добрій” перекладено як “щодня жмені квітів і дим Кіпріді” — так, начебто лікар, що після огляду хворого, нашкрябавши рецепт і йдучи мити руки, недбало кидає: “Тричі на день порошки, увечері компрес”.Автор вимагає якнайщільнішого зв’язку з оригіналом —  і в думці, і в образі й формі вірша. Всілякі відхилення він відкидає як перешкоди перенесення в ауру оригіналу, недбалість, а то й зневагу до автора. Переклад має передати повний образ твору, всі його пахощі й прянощі, всю неповторність.А чого найбільше вимагає Г. Кочур від тексту переклада — це любові до рідної мови. Він дбайливо перечитував кожний текст. Ось, наприклад, у коментарі С. Крижанівського до “Неокласичного маршу” є така ремарка: “Навіть у часи найбільшого захоплення неокласицизмом він (Рильський) не вкладався повністю в її теоретичний постулат”. Григорій Кочур лаконічно зауважує: “Залишим на сумлінні коментатора оце жіноче “її”, застосованого до неокласицизму, іменника виразно чоловічого роду”.Таких прикладів у книжці багато. Тож перекладач мусить поширювати свої знання української лексики й бездоганно володіти граматикою рідної мови, скромно ховаючи власну особу за ділом. У цьому глибокий заповіт майстра Григорія Кочура.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment