Ольга БОГОМОЛЕЦЬ: «ЧОМУ Я ПРОТИ ЛІКУВАННЯ»

Несподівано, навіть епатажно: “Я взагалі проти лікування”. Це стверджує доктор медичних наук, професор, заслужений лікар України, врешті, директор медичного закладу. Але Ольга Богомолець — людина неординарна, яскрава собистість. Відомий лікар, водночас  співачка, бард (так і хочеться вжити оригінальний термін  “бардеса”), чи співачка, що водночас є лікарем, — одразу й не скажеш, як правильніше визначити. Залюбленість у життя і суворо-іронічне ставлення до наших реалій. Мабуть, немарно в її величезному репертуарі є й така пісня на вірш Ліни Костенко: “Мені б курінь на острові Борнео, але і там, мабуть, вже полігон”. Мама чотирьох дітей (20, 14, 10 і 3 років), за нинішніми мірками — не просто багатодітна, а майже мати-героїня. (Стосовно п’ятої дитини пані Ольга спокійно-філософськи каже: “Як Бог дасть”). Може, тому вона так перейнялася величезною соціальною бідою нашого суспільства — дітьми-сиротами й напівсиротами. Під час свого всеукраїнського благодійного марафону здоров’я вона оглядала саме таких дітей. А ще фотографувала, щоб створити виставку — ще один її проект — з також доволі епатажною назвою “Нічиї 300 тисяч”. Саме стільки їх у нас у країні, нічиїх, як називає вона цих діток, попри ритуальну балаканину про “турботу про юне покоління”. 

Лікар-дерматолог, Ольга Богомолець віднедавна зайнялася ще онкодерматологією, проблемою раку шкіри, який, виявляється, вийшов у нас на друге місце серед численних онкологічних захворювань. Від меланоми, одного з видів раку шкіри, що утворюється з “родимок”, у нас 95 відсотків хворих помирають, а в США 95 відсотків виліковуються. І ця критична ситуація покликала Ольгу Богомолець у дорогу Україною, в оцей марафон. Завершився його перший етап. Протягом лютого-травня бригада медиків очолюваного пані Ольгою столичного Інституту дерматології та косметології попрацювала в усіх обласних центрах України, а також у Севастополі й столиці. За чотири місяці марафону Ольга Богомолець разом з колегами обстежила 1 611 дітей. Це були діти з підозрою на рак шкіри, виявлені під час попереднього обстеження 55-ти тисяч. Характерно, що попереднє обстеження під контролем і за методикою інституту робили не лише місцеві лікарі, а й весь персонал дитбудинків та інтернатів — педагоги, вихователі, нянечки. У цьому ще один акцент марафону: навчити виявляти небезпечну хворобу чи бодай підозру на неї всіх, зокрема батьків. А для медиків областей були проведені окремі навчання. І, звичайно ж, окрім прийому сотень дітей, Ольга Богомолець у кожному місті давала великий благодійний концерт за участю свого творчого колективу. З мамою вже давно співає на сцені старший син Андрій.Про медицину, життя, творчість ми й розмовляємо з Ольгою Богомолець.  — Пані Ольго, чи справді серед онкозахворювань саме рак шкіри вийшов на друге місце в Україні? У чому причини?  — Це справді так. Статистика поширення вже впритул наблизилася до таких захворювань, як рак легень чи шлунка в чоловіків або молочної залози у жінок. Хворіють уже не лише літні, а й молоді люди. Причина поширення та, що потоншав озоновий шар земної атмосфери. Трапляються значні викиди фтору і хлору в атмосферу — наслідок науково-технічного прогресу. Це руйнує озоновий шар. А його функція — фільтрування ультрафіолетового випромінювання. З руйнацією озону функцію фільтра мусить брати на себе шкіра людини. — Яка динаміка цього сумного процесу?  — Ще 10—15 років тому можна було вільно перебувати на сонці по кілька годин, сьогодні ж уже за півгодини людина отримує сонячний опік. А це — ризик переродження клітин шкіри. Ця здатність клітин до мутації накопичується протягом усього життя. Ще один із сумних наслідків так званої цивілізації. Ще один сигнал людям.  І це не винятково українська проблема, вона глобальна. — Чому під час Вашого всеукраїнського марафону так важливо було залучити до огляду дітей якнайширше коло людей, що працюють із ними?  — Дітей оглядали за нашою методикою і лікарі, й медсестри, і вихователі, й нянечки саме тому, що вони вивчали критерії огляду. А потім вони зможуть оглянути і власних дітей, і сусідських, стануть носіями інформації для інших людей. Це лікнеп, адаптований для кожного українця.  — Про ваші критерії огляду, розроблене вами профілактичне коло “АКОРД” ми також розкажемо читачам газети. Поговорімо про можливості нашої онкодерматології, адже під час всеукраїнського марафону Ви побачили її стан.  — Онкодерматології в Україні нема. Ні фаху, ні навчальних програм. У типовому онкодиспансері працюють дерматологи, що отримали додатково кваліфікацію онкологів, чи навпаки. Тому те, що ми зараз робимо, — це ніби криголам. Наш інститут ліцензований і готує фахівців з дерматології, хірургії й онкології. Це фах, що поєднує три. Покладаю великі надії на запланований на осінь другий тур нашого всеукраїнського марафону. Тоді ми спробуємо дати знання лікарям первинної ланки. Не вузьким спеціалістам, а звичайному лікареві, до якого прийде на прийом звичайний пацієнт. Щоб встановити правильний діагноз, потрібні критерії, а їх нема. Ми відпрацьовуємо їх: хто належить до груп ризику, хто підлягає диспансеризації.  — Які категорії лікарів на місцях навчатимете?  — Хірургів, онкологів, обов’язково — сімейних лікарів. Особлива апаратура не потрібна, потрібні досвід, знання і бажання.  — А який надсучасний прилад є у Вас в інституті? Ви на ньому працювали під час марафону.  — Це епідерматоскоп, який дає лікареві змогу підтвердити діагноз у складних, проміжних ситуаціях, коли “родимка” змінюється. Ми робимо цим апаратом дослідження в динаміці: обстежуємо, потім через місяць удруге. Але цей прилад — допоміжний, для правильного діагнозу головне — знання і вміння, а не прилади.  — Як Ви ставитеся до засилля телевізійної реклами ліків і лікування? Чи така реклама підштовхує людей до самолікування, і якщо так, то як це розцінювати?  — Якщо говоримо про глобальне явище, то я категорично проти лікування загалом, а не лише самолікування… Це кажу я, лікар. Скажіть, що саме, який фах перебуває найдалі від здоров’я?— Невже медицина? — Саме вона. Я  прихильник того, що лікувати треба тільки там, де вже не можна не лікувати. А якщо можна не лікувати, то й не варто. Але саме зусилля засобів масової інформації й призводять до появи такої недуги, яка називається “лікарська хвороба”. Це коли люди безконтрольно самостійно лікуються, нищать власну печінку. В результаті з’являється “прив’язка” до ліків, і люди вже не можуть без них жити. Це явище негативне. — Перейдімо до музики. Чи готуєте новий альбом пісень?  — Готуюсь до готування. Цього року дуже хочу випустити альбом російськомовних пісень. Це несподівано для моєї творчості. Це пісні років війни. Співатиму їх у супроводі акордеона. Дуже люблю ці пісні, вони були в нашій історії, ми часто їх співаємо. Мій чоловік — військовий колекціонер, ми плідно співпрацюємо з ветеранами війни, і цим альбомом хочу зробити їм подарунок.  — Кілька слів про бардівський рух. В Україні він існує?  — Чим гірше життя, тим більше бардів, адже бард — віддзеркалення проблемності суспільства, його моральної й духовної зрілості. Коли в країні все добре, барди не так потрібні. Спілкувався Петро АНТОНЕНКО

ПРЯМА МОВА: “Нині доводиться говорити про критичне зменшення професіоналізму, про криву дилетантства, яка йде вгору”. “Можна констатувати відсутність системи охорони здоров’я як такої”.“Не хочу змиритися із сьогоденням, не хочу змиритися з тим, що слова втратили сенс. Хочу, щоб до слова повернувся сенс, щоб люди вірили тим словам, щоб не озлоблювалися”. “Не кожній жінці дається мудрість. У мене такої мудрості, яка є, наприклад, у моєї старшої дочки, ніколи не було”.  

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment