УЧІМОСЬ ВИМОВЛЯТИ ІМЕНА

Любов СНІСАРВолодимиру Затуливітру — 65. Під цим гаслом відбулися традиційні Затуливітрівські читання у день св. Володимира в селі Бучак на Канівщині.Уже всьоме вкрили могилу квіти, а також газети, журнали та книжки, видані протягом року, з публікаціями віршів і прози поета, статтями про його творчість. Нарешті представлені були й три щойно видані книжки Володимира Затуливітра: “Ненаписані пейзажі”, укладена автором у листопаді—грудні 2002 р. у селі Бучак, де він тоді жив; “Чаша жертовна”, твори її написані в основному протягом 1991—2002 років. Дві книжки за редакцією Василя Герасим’юка об’єднані упорядниками В. Бородіним та Л. Снісар під однією палітуркою (художник В. Бородін), оформлені художниками В. Барибою та В. Бородіним кадрами з фільмів Олександра Довженка “Земля” і “Звенигора”, третя перевидана з доповненням — “Четвертий із триптиха”. Всі вони надруковані у видавничому центрі “Бучак-Ирій”, започаткованому Володимиром Затуливітром ще 1995 р. за підтримки ТОВ “Задруга” та Літературно-мистецького благодійного фонду Володимира Затуливітра. Тепло привітала зі святом гостей із Сумщини, Києва, Рівненщини, Москви, Кам’янця-Подільського та Канівщини заступник голови Канівської райдержадміністрації Віра Носенко. Голова Сумської организації спілки кобзарів Микола Мошик виконав щойно написані думи на вірші Володимира Затуливітра.Друг-побратим поета Вадим Бородін розповів, що могила і меморіал Володимира Затуливітра тепер під охороною держави. Друга дія Затуливітрівських читань, як і завжди, відбувалась у садибі, де на нас “чекав” сам поет. Він щось зосереджено занотовував у записник, примостившись на лаві. На жаль, це лише старе фото, збільшене В. Бородіним. Йому було б лише 65! Коли ще так палко хочеться жити, любити, творити! А вже сім років… поминаємо… І квітнуть лілеї без нього і яблука наливаються, а запашні чорнобривці полум’яним цвітом окреслили контур хати поета — спаленого Літературно-меморіального музею. Читали і власні вірші, і Володимира Затуливітра, і твори, присвячені йому, Алла Дебелюк, Ольга Павлюк, Наталка Поклад, Юрко Бойко, Володимир Мордань, Микола Пшеничний, Микола Шамрай, Анатолій Мойсеєнко, Василь Довжик. Начальник райвідділу освіти Ірина Погорєлко розповіла про шкільні літературні свята Володимира Затуливітра, про те, що поет знаний на Канівщині, бо вірші його вивчають школярі на уроках рідного краю. Директор Національного Шевченкового заповідника Мар’ян Піняк розповів про запланований музей літератури Канівщини, де експозиція про Володимира Затуливітра займатиме почесне місце. Ректор Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука академік Володимир Ляхоцький запропонував допомогу в оформленні літературних експозицій Затуливітра. Галина Михайленко розповіла про власні творчі плани, до яких належить і продовження передачі про Володимира Затуливітра, і фільм про Бучак та інші визначні місця Канівщини. Аспірантки Тетяна Чепурняк та Юлія Мендель повідомили про свої напрацювання з дослідження творчості поета. Про проблеми із виданням книжок розповів художник-оформлювач і видавець Олег Коспа. А народний художник Микола Стратілат наголосив, як пасують довженківські архетипи, якими проілюстрована “Чаша жертовна”, до глибинно українських Затуливітрових поезій.Ніла Підпала — культуролог, лауреат премії Олени Пчілки та Олекси Гірника, постійний автор сторінки читань “Незабутні”, цього разу підготувала цікавий матеріал про творчість поета із Сумщини Анатолія Тарана.Художник їз Великої Писарівки Микола Нечвоглод подарував музею свою картину “Останнє пристанище Володимира Затуливітра”, роботу над якою розпочав на Шостих читаннях минулого року. Як завжди, про найболючіші питання Канівщини і всієї України говорив відомий краєзнавець Михайло Іщенко. Підсумок підбила вчителька Грищинецького НВК Тетяна Фурса: “Всі ви — такі мудрі, талановиті, національно свідомі, патріотично налаштовані,  як приємно і  цікаво вас слухати! Тому йдіть до нас у школи, до молоді! Ось де ви разом із Володимиром Затуливітром найпотрібніші!”Порадував усіх юний кобзар — учень школи імені Миколи Лисенка Данило Мельник. Постійні учасники запам’ятали з попередніх читань талановитого хлопчика, за яким його батько носив важку бандуру. Тепер міцний парубок із чудовим голосом вищий за батька, але так само гарно співає пісні й народні думи. Канівський ансамбль “Здоровенькі були” під керівництвом скрипаля Петра Шевченка втішив душу українськими піснями.Та найбільша радість була ще попереду, у четвертій дії Читань, коли ми традиційно покладали  пучки калини від Володимира Затуливітра до ніг великого Кобзаря. А дісталися ми на Тарасову гору вже ввечері. І застали там багато молоді з християнського молодіжного табору. Звучали і молитви, і пісні на слова Кобзаря. Наш Микола Мошик, істинний козак, миттю розчохлив свою бандуру. Як потужно, соковито і свіжо прозвучало “Реве та стогне…” у виконанні молодих голосів. А мені тихо палахкотів серед прив’ялих троянд вогонь лампадки на могилі Володі на Козацькому шпилі на тім боці Канівського моря.“Учімось вимовляти імена”,— цей рядок з вірша Затуливітра саме тоді і пригадався. Адже стільки ще імен саможертовних борців за свободу, істинних поетів не ввійшли у свідомість народу, не стали нашою дієвою пам’яттю, живою водою життя.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment