ЗБИРАЧ РОЗІКРАДЕНОЇ ІСТОРІЇ

Надія ВІдонЯк,завідувач наукової бібліотеки Минуло більш як півтора століття з часу виходу першого видання поеми Тараса Шевченка “Гайдамаки”. 1993 року я писала розвідку “Першодрук поеми Т. Г. Шевченка “Гайдамаки” в державних і приватних колекціях м. Києва”. У результаті опрацювання книжкової колекції Державного музею Т. Шевченка (нині Національний музей Тараса Шевченка) несподівано виявився першодрук “Гайдамаків” із дарчим написом автора Миколі Маркевичу. В шевченкознавчій літературі цього примірника не було зареєстровано.Віднайдений дарчий напис увійшов до 12-томного академічного нового видання творів Тараса Шевченка 2003 року.Книжка з дарчим написом поета зберігається у зібранні сектору унікальної книги музею. На звороті верхнього форзацу угорі напис чорнилом “Шевченко”. Нижче фіолетовим чорнилом — “Павло Потоцький, 1920”. На чистій сторінці угорі дарчий напис Тараса Григоровича: “Н. Андреевичу Маркевичу Т. Шевченко”. Нижче печатка: “Павелъ Платоновичъ Потоцкій Екатерининский проспект, д. № 8”. Печатку на книжках Павло Потоцький ставив на титульній сторінці. Хто такий П. Потоцький, я не знала. Працівникам музею це прізвище також було невідоме. В. Яцюк порадив прочитати книжку Ф.Шилова “Записки старого книжника”. Відомий петроградський — ленінградський бібліофіл Федір Шилов (1879—1962) знав Павла Потоцького особисто. Шилов згадує, що П. Потоцький — військовий, автор 16 книжок, колекціонер за покликанням, засновник музею України. Народився 12 грудня 1857 року на Полтавщині в козацькій родині. Закінчив Петровську Полтавську військову гімназію, Петербурзьку артилерійську академію. 40 років збирав колекцію — літографії й гравюри на військові теми, краєвиди Петербурга, порцеляну, книжки, твори живопису, фотографії, рукописи, меблі, зброю, карти України тощо. Але найбільше в його колекції було матеріалів про Україну. Згодом Павло Платонович почав працювати в Петербурзькому музеї артилерії.Після революції колекціонер дістав запрошення з України і 1927 року передав у дарунок Києву всю свою колекцію. Для її перевезення залізницею знадобилося сім вагонів. Музейне майно важило 38 тонн. У Києві на території Лаври колекцію генерала розмістили в окремому будинку і назвали Музеєм імені П. П. Потоцького. Першим директором став сам колекціонер. Він був задоволений, що його зібрання стало надбанням України.У праці “Музей України (збірка П. П. Потоцького): Дослідження, матеріали” Сергій Білокінь ґрунтовно досліджує життєвий шлях одного з найвидатніших і водночас цілковито забутого українського музейника й аналізує експонати загиблого музею.1923 року П. Потоцький став членом Товариства дослідників української історії, письменства та мови, заснованого в Петрограді. Українське земляцтво на зборах виголошувало доповіді й реферати з питань історії, археології, мистецтва, книгодрукування, фольклору. Генерал Павло Потоцький виголосив доповіді на такі теми: “Українські вчені та діячі про М. О. Максимовича”, “Часопис “Основа” та її фундатори”, “Бібліотека Т. Г. Шевченка”, “Шевченко в історії кріпацтва”, “Наукова вага праць Д. О. Ровинського для історії українського мистецтва”, “Буквар” Тараса Шевченка” та інші. На жаль, опубліковано досі лише доповідь П. Потоцького про Шевченків “Буквар”. Її метою було привернути до “Букваря” увагу хоч би тому, що на той час його не відтворювали в жодному виданні Шевченкових творів. Закінчив свою доповідь П. Потоцький тим, що вже давно час видати збірку всіх творів, листів, образотворчих робіт Шевченка. Ця пропозиція колекціонера здійснилася у Зайцевській, так званій варшавській збірці Шевченкових творів 1934—1939 років. 1930 року колекцію П. Потоцького описав Ф. Ернст. 1918 року П. Потоцький придбав у Петрограді три книжки з особистої бібліотеки Т. Шевченка “Малороссийския и червонорусския народныя думы и песни” П. Лукашевича (СПб., 1836), “Estetica” К. Лібельта (СПб., 1854 та “Роеzie” Sowa (СПб., 1858). Нині ця книжка зберігається у фондах Центрального державного архіву-музею літератури й мистецтва. У музеї була окрема шафа з особистими речами Т. Шевченка, малюнками й книжками. Як писав сам П. Потоцький, “Отдельный шкаф-витрина заключает в себе книги, принадлежавшие Шевченке, из которых история Карла Либельта была с ним в ссылке, которой он посвятил много мест в своем дневнике. Я бы с ума сошел, если бы не эта книга, — писал он; сочинения польського поэта Совы, поднесенные Шевченке с трогательной надписью. Первое издание “Гайдамак” и третье издание “Кобзаря” с чистыми местами взамен запрещённого цензурой, отчего книга сильно распухла — обе книжки с подписью Шевченки для историка Украины [Н. А. Маркевича] и куме Белозерской…”. Його книгозбірня (до 17 000 примірників), як зазначають дослідники, була одією з найвидатніших за всю історію українського бібліофільства. Складається враження, що П. Потоцький прагнув відтворити весь репертуар україністики ХVІІ—ХІХ століть.На початку 1934 року з’явився наказ Наркомату освіти, згідно з яким колекціонер мусив передати все, що називали музеєм його імені, у розпорядження Київського історичного музею. Однак 1937 року ухвалили рішення поділити колекцію Потоцького на частини, які належало передати до різних музеїв. Улітку 1938 року Павла Платоновича заарештували як колишнього кадрового царського офіцера, звинуватили в тому, що він був членом антирадянської військово-повстанської офіцерської організації. Але засудити великого українця-музейника, шевченкознавця, колекціонера, патріота, генерала Павла Потоцького не встигли. 27 серпня 1938 року він помер у в’язничній лікарні від паралічу серця. Сергій Білокінь частково дослідив долю книжок з колекції генерала Потоцького. У різних зібраннях є книжки, що колись належали Потоцькому.У відділі рідкісної книги Державної історичної бібліотеки зберігається, наприклад, праця В. К. Лукомського та С. М. Трійницького “Указатели к Общему Гербовнику дворянських родов” (СПб., 1910). Бібліограф Микола Суслопарів розповідав Сергієві Білоконю, що до Історичної бібліотеки було передано частину книжок П. Потоцького. З розповіді Посла України в Німеччині Юрія Костенка С. Білокінь довідався, що книжки з колекції генерала, судячи з печаток, побували у Німеччині. Дещо з вивезеного потім повернули до Києва. 1947 року деякі книжки завезли з Німеччини у Національну бібліотеку Білорусі. Частина книжок опинилась у Всенародній бібліотеці України, де й розпорошилася. В обмінно-резервному фонді цієї бібліотеки (у підвалі на Сирці) Я. Бердичевський бачив, наприклад, “перевязанные бечевкой листы бекетовских портретов (до подписи) — это от ППП (П. П. Потоцкого”). Платон Бекетов (1776—1836) — іконограф і видавець. Він видавав “Изображения людей знаменитых или чем-нибудь замечательных, принадлежащих по рождению или заслугам Малороссии” (Москва, 1844) — 42 портрети, Гунн Оттон; “Путешествие в Малороссию. С гравюрами” (М., 1806). Зі слів колекціонера О. Кузьминського, Сергій Білокінь довідався, що 1942 року торгували книжками на Євбазі (там купили дві “тачки” книжок і гравюр від П. Потоцького) і все розпродали. 16 квітня 1974 року книгознавець Г. Коляда писав С. Білоконю, що у нього є книжка І. Котляревського “Енеїда” 1798 року із зібрання П. Потоцького. 28 квітня 1998 року до рукописного відділу Інституту літератури від С. Зубкова надійшла рукописна книжечка Потоцького, датована січнем 1789 року “Имянной список лейбгвардии конного полку”.С. Білокінь пише: “Від Миколи Суслопарова та з письменницької кімнати книгарні “Сяйво” я теж маю кілька книжок з бібліотеки П. Потоцького, серед них Классен Егор. Новые материалы для древнейшей истории славян вообще и славяно-руссов до рюриковского времени в особенности, с легким очерком истории руссов до Рождества Христова. Вып. 1. — М., 1854., Петров Н.И. Очерки истории украинской литературы ХІХ столетия. — К., 1884, Петухов Д. Тайны бытия русской земли. Одесса, 1883”. І ось нова знахідка: у колекції Національного музею Тараса Шевченка, окрім “Гайдамаків”, виявлено частину книжкової Шевченкіани із зібрання П. Потоцького (у секторі рідкісної книги та у науковій бібліотеці музею): Шевченко Т. Г. Наймычка. Поэма. — СПб., 1904; Поезії Тараса Шевченка. — Т. 2. — Львів, 1867; Шевченко Т. Г. Повести. — Т. 1. — К., 1901. (у цій книжечці переплетений і другий том); Т. Г. Шевченко. Запретный Кобзарь. — М., “Грань”, 1918; Шевченко Т. Г. Кобзарь. — М., 1919; Поэмы, повести и разсказы Т. Г. Шевченка, писанныя на русскомъ языке. — К., 1888; Воспоминанія о Т. Г. Шевченке А. Чужбинскаго. СПб., 1861; Шевченко Т. Г. Кобзарь. — СПб., 1908; Гайдамаки. Поэма Тараса Шевченка. — СПб., 1841; Шевченко Т. Г. Кобзарь. — К., 1899; Шевченко Т. Г. Кобзарь. Книга 2. — Женева, 1882.; Чигиринскій Кобзарь, на малороссійскомъ наречіи — СПб., 1867; Шевченко Т. Г. Кобзаръ з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина. Прага, 1876; Кобзаръ Тараса Шевченко въ переводе русскихъ поэтов. Под редакцией Н. В. Гербеля. СПб., 1876; Т. Г. Шевченко Кобзаръ въ переводе русскихъ писателей. — М., 1911; Шевченко Т. Г. Кобзаръ СПб., 1884. Кобзаръ Тараса Шевченко в переводе русскихъ поэтов под редакціей Н. В. Гербеля. М., 1905; Т. Г. Шевченко Кобзаръ. СПб., 1906; Шевченко Т. Г. Сотник. Марина. Титарівна. Прага, 1876; 1960 року у зв’язку з розглядом заяви онука генерала про реабілітацію його діда П. Потоцького було посмертно реабілітовано. Отак поволі повертається ім’я Павла Платоновича Потоцького та інформація про колекціонування ним усього, що мало стосунок до історії України. Дослідники почали шукати сліди музею Потоцького, складати бібліографію друкованих і загублених праць, публікувати дослідження про його колекцію.Втрата музею України, який все життя збирав і створював генерал П. Потоцький, непоправна, адже він збирав розікрадену українську історію.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment