НЕБЕЗПЕЧНІ ПРОТЯГИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

Президент України Віктор Ющенко своїм Указом затвердив Доктрину інформаційної безпеки України. Вона була розроблена Радою національної безпеки і оборони України, що свідчить про актуальність проблеми. 

Петро АНТОНЕНКО РОЗХРИСТАНИЙ МЕДІАПРОСТІР Це ще раз підтвердив і сам Президент, виступаючи у Севастополі: “Коли говоримо про становлення держави, вочевидь проти України будуть десятки проектів, щоб вона не відбулася. Досить часто сьогодні, зокрема і в російських ЗМІ, Україну називають  або штучною державою, або випадковою державою”. Найприкріше й найнебезпечніше, що всі оті “теорії штучності й випадковості” й надалі поширюються в інформаційному просторі нашої держави. Прикриваючись абстрактними міркуваннями про “права людини”, “чисту демократію” тощо, нам закидають ворожі державі ідеї. Але це ще не все. Глобалізація, насамперед у царині комунікації, спричинила  засилля в нашому інформаційному просторі аморальної “чорнухи” або поширення всіляких псевдорелігійних ідей, що більше схожі на психологічне одурманювання людей. Яка ж нормальна держава може спокійно це споглядати? Тому актуальність Доктрини інформаційної безпеки не викликає жодного сумніву. 

Питання в іншому: положення Доктрини не повинні зостатися лише на папері. Гляньмо уважніше на цей документ. У ньому задекларовано основоположні тези свободи слова, думки, поширення інформації. Тобто (цитую) “свобода збирання, зберігання та поширення інформації”, “обмеження доступу до інформації виключно на підставі Закону”. Все правильно, все за гуманістичними нормами. Але проблема в тому, якій саме інформації гарантована “свобода поширення”? Адже не секрет, що деформація суспільної моралі породила попит на інформацію, яку швидше назвеш дезінформацією. Чи, може, навпаки — облуда в медіа деформує суспільну мораль? Тож Доктрина містить і такий пункт: “Достовірність, повнота та неупередженість інформації”. І навіть “недопущення правопорушень в інформаційній сфері”. Схоже, нарешті нашу вищу владу занепокоїло, що мас-медіа використовують у найбрудніших суспільно-політичних ігрищах. Волати про мораль, етику і таке інше — марно. Вочевидь, час чітко вимагати: подібний бруд повинен бути поза межами нормального інформаційного простору. Бо це інформація для парканів! І коли в концепції також є положення про “гармонізацію українського законодавства в інформаційній сфері з міжнародним”, то потрібно нарешті визнати: навіть у найдемократичніших державах світу нема в інформаційному просторі такої вседозволеності, як у нас. Зокрема вже наводилися дані моніторингів, що за кількістю порнографії в Інтернеті, поширення її на ринку Україна давно вже випередила багато “найрозкутіших” суспільств Заходу. Тож це свобода слова чи свобода вседозволеності? Це нормальний інформаційний простір? Простір безпечний для людської моралі, психіки, а відтак — для держави ? Наводити лад у нашому інформаційному просторі треба паралельно із захистом його від зовнішніх впливів. На жаль, поки що доводиться констатувати: над нашим інформаційним простором розгулюють справжні протяги антиукраїнських вітрів. Можна вкотре нагадати сумну статистику співвідношення російськомовної і українськомовної преси в державі, радіоефір заполонила російськомовна низькопробна “попса”.Отже, не випадково в Доктрині є й такий пункт: “Пріоритетність національної інформаційної продукції”. Тож над цією “пріоритетністю” ще працювати й працювати. Може, запозичити досвід у напівдиктаторського, як його називають, режиму Венесуели? Щойно президент цієї країни Уго Чавес без церемоній закрив 34 радіостанції. Ні, все виглядає цілком за нормами законів країни: станції “не пройшли ліцензування”. Можна, звісно, посперечатися стосовно демократичності цього кроку. А можна й прислухатися до президента Чавеса, який заявив, що ці станції не закривають, а повертають народові від їх дотеперішніх власників — “інформаційних латифундистів”. Хіба менше таких латифундистів розкошує в нашому інформаційному просторі? До речі, щодо захисту національної інформаційної продукції, то відомий політик, лідер руху “За Україну” В’ячеслав Кириленко вже підготував законопроект про захист українського національного культурного продукту. От тільки коли ж він пройде парламентські нетрі й стане законом? 

ПОШТОВИЙ РЕКЕТ ТРИВАЄ

Цілком в руслі інформаційної безпеки України, захисту національного медіапростору питання про ситуацію з державницькими, національними виданнями. “Слово Просвіти” не раз порушувало ці проблеми. Не кажучи вже про підтримку названих видань, зберегти б їх від нищення. Дивує, що до нищення докладає зусиль і така державна структура, як пошта. Спробуйте-но купити в кіосках “Укрпошти” “Літературну Україну”, “Слово Просвіти”, українські літературні журнали. Річ у тім, що редакції не можуть змусити поштовиків брати на продаж певну кількість накладу. Кількість встановлює пошта. І кількість занижену. Висувається відмовка: мовляв, беремо стільки, який попит. Усе це од лукавого. У поштовиків існують прийоми, як приховати українськомовні державницькі газети подалі від покупця, а натомість мало не впихати йому інші видання, відомо які. Тож цей “попит” вміло формують самі працівники пошти. Вихід можна вбачати в розширенні передплати. Але й тут поштовики відсувають державницькі видання на третій план. Мало того, наприклад на Чернігівщині, пошта, працюючи на кілька “вгодних” їм газет, бере участь у нищенні передплатного тиражу газет обласної “Просвіти” — “Сіверщини” і “Білої хати”. Значною проблемою є постійне зростання поштових тарифів, від яких найбільше страждають небагаті українськомовні, державницькі видання. Бо поштовики встановлюють тарифи, орієнтуючись на фінансові можливості рекламних або кланово-олігархічних газет. Щойно нанесено черговий удар по пресі. “Укрпошта” вже оголосила, що підвищує тарифи на послуги з оформлення й доставки читачам передплатних видань на 2010 рік у середньому на 28 відсотків. Це порівняно з нинішніми тарифами. Але здирництво в тому, що це “підвищення на підвищення”, адже тарифи збільшувалися всі останні роки: 2008 рік — на 60 відсотків, на нинішній проти попереднього — на 27 відсотків. У результаті те, за що 2007 року платили 1 гривню, на наступний рік коштуватиме 2 гривні 61 копійку. Нормально?Триває війна з поштою вже не один рік. Тому голова Національної спілки журналістів України Ігор Лубченко та редактори кількох провідних українських газет звернулися з відкритим листом до прем’єр-міністра, де вимагають вгамувати нарешті поштовий рекет. І посилання на кризу відомства тут ні до чого. У зверненні наводиться приклад Франції, де влада, реагуючи на кризу, ухвалила рішення коштом держави кожному дорослому французові передплатити одне загальнонаціональне видання. Крім того, вдвічі збільшується державна реклама в газетах. І головне — мораторій на підвищення поштових тарифів. Отже, Доктрину інформаційної безпеки України затверджено. Чи вгамує вона холодні вітри й протяги нашого розхристаного інформаційного простору? Будемо сподіватися.  

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment