НАШ ІЛЛЯ РЄПІН

165 років від дня народження великого митця

Анатолій ГАТНЕНКОВідома сентенція: щоб краще зрозуміти душу митця, треба побувати на його батьківщині. Так, батьківщина багато важить у долі людини, тим паче творчої, у формуванні її духовного осмислення навколишнього світу. Ілля Юхимович Рєпін народився в Україні — у слобожанському містечку Чугуєві, тож не дивно, що краса рідної землі, яскраві, неповторні звичаї українців, історія краю назавжди полонили юну душу. Потім, у зрілому віці, ці враження розширились і поглибились завдяки, зокрема, знайомству з життєвим і творчим шляхом Тараса Шевченка, спілкуванню — і то дуже близькому — з Геродотом української козаччини Дмитром Яворницьким. Мистецтвознавці нарахували у спадщині Рєпіна близько двохсот творів, присвячених українській тематиці. Серед них такі шедеври, як знані у цілому світі портрет Тараса Шевченка, натхненний гімн волелюбству і незнищенній життєвій силі народу в знаменитій картині “Запорожці пишуть листа турецькому султану”. 

Україна була завжди у сфері творчих зацікавлень великого художника. Із симпатією ставився Ілля Рєпін до творчості Тараса Шевченка. Про це збереглося багато свідчень. Ось одне з них, дуже яскраве. Коли 1908 року київська громадськість вирішила встановити в Києві пам’ятник поетові, Рєпін увійшов до журі оргкомітету, намалював за сюжетом поеми “Прометей” листівку, кошти від продажу якої мали піти на спорудження пам’ятника. До речі, сам художник працював над проектом пам’ятника, виконав навіть чотири ескізи до нього. На жаль, через різні обставини втілити ці плани в життя не вдалося.Звичайно, для культурного світу Ілля Рєпін передусім живописець. Та не менш важливі для розуміння його як особистості свідчення, що вийшли не лише з-під пензля, а й з-під пера, зокрема, епістолярна спадщина митця.Розквіт творчості Рєпіна випав на час, коли порядність освіченої людини, її інтелігентність визначалася ставленням до України. Наш земляк з честю витримав іспит на українськість. Не без впливу Дмитра Яворницького, порадами якого користувався під час писання картин, Ілля Юхимович з гордістю називав себе козаком, захищав право України на правдиву історію, виступав проти тих, хто намагався її спотворити і спаплюжити. Відомий мужній вчинок художника на захист Запорозької Січі від людей, які не здатні осягнути велич козацької республіки та її лицарів. Художник Микола Ге вбачав у козаках лише гультяїв і п’яниць. На це Ілля Юхимович обурено відповів: “Він (тобто Микола Ге. — Авт.) не розуміє і не вірить у запорожців. Він усе забув або нічого й не знає з нашої історії. Він забув, що до утвердження цього лицарського народного ордена наших братів десятками тисяч гнали в рабство і продавали, як худобу, на ринках Трапезонта, Стамбула та інших турецьких міст. Так справа тяглася довго… І ось виокремилися з цього покірного, темного, пригніченого, сірого, рутинного середовища християн сміливі голови, герої, сповнені мужності й моральної сили. “Досить, — сказали вони туркам. — Ми оселяємося на порогах Дніпра і віднині хіба що через наші трупи ви дістанетеся до наших братів і сестер”. Згадайте, що навіть в останній свій похід до Криму Сірко вивів звідти до 6 000 полонених християн. І чому ж тепер ми відвернемося од цих героїв і обливатимемо їх брудом?”Як відомо, велике значення для становлення людини мають юні роки. Цікаво простежити, який відгук знаходило буття рідного краю в серці молодого художника на початку його творчої діяльності. По закінченні Петербурзької Академії мистецтв у травні 1873 року Рєпін як стипендіат Академії виїхав у творче відрядження за кордон. Побував у визначних містах Австрії, Італії, Франції, Англії. Побаченим і почутим юнак щиро й емоційно ділився в листах до старшого друга й порадника, відомого критика Володимира Стасова. Італія, хоч як це дивно, не вразила митця. З юнацькою амбіційною категоричністю пише він про італійських художників: “Глибоко сидять вони в рутині, хоч гарні майстри; втім, інакше й бути не може: Італія нині країна провінційна”. Можливо, виною такого сприйняття була ностальгія. В одному з листів Рєпін зізнається: “Вабить мене дуже Малоросія, її історія: багато там мальовничості й почуття. Та це попереду, а тепер Париж…”Париж, на відміну від Італії, вразив художника: “Який прекрасний зараз Париж! Скрізь життя, новини, рух уперед, ефект за ефектом. Боюсь, що я дуже звикну до Парижа, найчудовіше місто!!!” Юний художник багато працює, перечитує улюблених авторів, серед яких, звичайно ж, співець України Микола Гоголь: “Я взявся за Гоголя і такої насолоди ще жодного разу не отримував од нього, особливо від його малоросійських речей: тут же, принагідно, і природа страшенно схожа на нашу, малоросійську. Навіть є саморобні замки, схожі на наші старовинні хутори. Все це так захопило мене, що мені страшенно захотілося в Малоросію. Та оскільки цього тепер зробити неможливо, то уявив, що я вже там, та ще й в історичні часи, і почав втішатися картинками, які сам і роблю, і так захоплений ними, що сам від себе чекаю з великим інтересом кожної наступної картинки і деякими дуже задоволений, тобто вони дуже багато промовляють до мого почуття”.Зарубіжне відрядження, враження від нього не були однозначними для митця. В одному з листів Рєпін зізнається: “Я нічого не навчився за кордоном і вважаю цей час, за винятком трьох перших місяців, втраченим для своєї діяльності  як художника і як людини. Коли згадаю, то й Академія мені лише шкодила. Перший елементарний курс я пройшов у Чугуєві на околицях, другий — на Волзі (у лісі вперше зрозумів композицію). Третій курс буде, здається, у Вйолі (містечко в Нормандії, на півночі Франції. — Авт.) чи десь на Дніпрі”.Звичайно, за кордоном художник вивчав культурне і мистецьке життя. І все побачене він порівнював із дорогим його серцю українським. Втомившись від закордону, митець сумував за рідним краєм, душа його поривалася до любого Чугуєва. І ось восени 1876 року він повернувся додому, де знайшов душевну втіху і невимовну радість: “Я зовсім не помилився, що поїхав сюди на зиму, лише взимку народ живе вільно всіма інтересами, міськими, політичними і сімейними. Весілля, повітові зібрання, ярмарки, базари — все це тепер пожвавлене, цікаве і сповнене життя. Я недавно промандрував днів із чотири навколишніми селами. Бував на весіллях, на базарах, у повітах, на заїжджих дворах, у корчмах, трактирах і в церквах… Що це за диво, що це за краса!!! Описати цього не зможу, але чого тільки  не наслухався, а головне, не надивився за цей час!!! Це був чарівний сон… Та й сам Чугуїв — це чистий скарб! Не знаєш, на чому зупинитися. Але які оригінальні пейзажі тепер…”Ось звідки захоплення митця принадами рідного краю, красою українських народних звичаїв, що яскраво втілилися в його творах. Не можна без хвилювання читати сповнені високих почуттів спостереження митця: “Лише малоросіянки та парижанки вміють одягатися зі смаком. Ви не повірите, як чарівно одягаються дівчата, парубки теж гарно; це справді народний, зручний і граційний костюм, незважаючи на величезні чоботища. А які дукати, намиста! Головні пов’язки, квіти! А які обличчя!!! А яка мова!!! Просто зачарування, зачарування, зачарування!!!”Так виявляла себе українська душа молодого Рєпіна, якому судилося стати великим майстром пензля. І нам приємно усвідомлювати, що тема України, його рідної землі, сприяла його утвердженню на Олімпі слави. Тож можемо з повним правом сказати: він наш, великий митець і громадянин Ілля Юхимович Рєпін.  

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment