УРОКИ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ: ЗДОБУТКИ І ПРОРАХУНКИ

Нещодавно в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України ім. М. Т. Рильського відбулося засідання “круглого столу”, мету та основні напрями якого окреслила директор Інституту Ганна Скрипник. “Ми зібралися напередодні Дня Незалежності й 20-ої річниці Руху, щоб оцінити ситуацію, в якій нині перебуває країна”, — сказала Ганна Аркадіївна. Сьогодні маємо стабільну державу, нема міжетнічних конфліктів — нібито все добре. Водночас багато в чому ситуація критична: антиукраїнські сили постійно маніпулюють громадською думкою стосовно федералізації держави, нав’язують уявлення про те, що схід і захід держави зовсім різні за своїми поглядами. Здавалося б, що 18 років незалежності — достатній історичний період, щоб вибудувати таку суспільну світоглядну модель, яка була б прийнятною і на сході, і на заході. Навіть за часів перебування України у складі різних держав ми тяжіли до створення єдиної соборної унітарної країни. Тепер, коли Україна стала незалежною і її визнали у світі, в нас є все, щоб ми жили щасливо на своїй землі. Але, на жаль, це не так.Головне, про що треба говорити — це причини й шляхи виходу з ситуації, у якій нині опинилася держава. Адже розмови про дві України, дві державні мови стануть розмінною монетою напередодні виборів. У ст. 15 Конституції йдеться, що жодної державної ідеології не повинно бути, має бути культурна ідеологія, яка задовольнятиме всі сегменти суспільства. Проте в жодній країні світу не вдалося досягти державного поступу без наявності єдиної державної ідеології. Це цілісність і недоторканність кордонів, обстоювання національних інтересів, стратегічна безпека тощо. Якщо ми відмовилися від таких засадничих принципів, то не слід дивуватися, що в суспільній свідомості досі не домінує ідея єдиної соборної України. Маємо ухвалити звернення до відповідних структур законодавчої влади, щоб на державному рівні відкоригувати цю статтю, щоб жодні політичні сили не могли безкарно робити сепаратистські заяви, подібні до утворення на Закарпатті русинської автономної республіки тощо. Маємо говорити про справжні свободи, а не ті, що проплачені, як “Свобода” Шустера, про масове зубожіння… За даними соціологів, сьогодні лише близько 5 % населення задоволене своїм добробутом. Назріває соціальний конфлікт. Наш народ надзвичайно терплячий, але не можна доводити до крайнощів. Великий бізнес, який зумів вибудуватися на біді злиденного люду (маємо найбільше серед європейських країн олігархів, більше лише в Росії), має бути соціально відповідальним за долю нації, як в інших країнах світу, не допустити конфлікту. Нарікання людей чуємо в усіх реґіонах. Існує величезна прірва між звичайними людьми і верхівкою, яка, дистанціювавшись від реальних потреб, змагається за переділ ресурсу, “прихватизацію” ще не прихоплених об’єктів національної власності й абсолютно байдужа до проблем, якими живе суспільство. Непокоять демографічні проблеми. Скорочення людності відбувається скрізь. Але таке стрімке скорочення, як у нас за часів незалежності, свідчить не про природний характер цих процесів, а про брак державного чинника у регулюванні проблем соціального, економічного стану. Втрата понад шести з половиною мільйонів осіб у мирний час — це катастрофа. Чимало проблем ми могли розв’язати, якби продовжили те, що громадськість заклала у 1990-х. Тоді голос громади було чути. Зараз творчий, інтелектуальний потенціал опинився поза увагою суспільства, державних чиновників. Громадська ініціатива відсутня в державі. Ми багато говоримо про громадянське суспільство, а водночас замовчуємо, що не маємо навіть того, що було на початку 1990-х. Спільно з Міжнародною асоціацією україністів, суспільною секцією, відділенням мови й мистецтвознавства НАН України, творчими спілками започатковуємо “круглий стіл”, який буде постійно діючим спільним органом апеляції до очільників влади, до суспільно-політичних сил, які можуть щось змінити. Інакше матимемо попереду ще 20 або й більше років стагнації й безвиході. Не будемо спостерігати за процесом розподілу суспільного ресурсу, а покажемо, що суспільство не має наміру миритися з таким станом речей. Цей “круглий стіл” має на меті усвідомити набутки державотворення, які ми мали в ХVІІ—ХХІ століттях. Чимало політологів стверджують, що уроків ми не засвоїли: як тоді був розбрат, так і тепер. Певною мірою в цьому є лукавство. На початку ХХ століття очолювали державотворчий процес справжні національні герої, патріоти, інтелектуали. Нині нами керують люди, яким Україна потрібна лише для власного збагачення. Заява президента Росії Медведєва стала можливою лише внаслідок внутрішнього політичного протистояння в Україні, в іншому разі наші сусіди не дозволили б собі так безцеремонно звертатися до нас. Напередодні виборів антиукраїнські сили стимулюватимуть подальше розшарування і розкол в Україні. Щоб цього не допустити, маємо подумати, що можемо протиставити олігархічним кланам, як коригувати їхню поведінку, щоб не втратити державу.Академік Микола Жулинський повідомив, що за ініціативи віце-президента НАН України Валерія Геєця розроблено пропозиції щодо перспективних напрямів комплексних досліджень модернізації українського суспільства. Є постанова Президії НАНУ, підтримана й опрацьована всіма інститутами гуманітарних наук, про комплексне розв’язання проблем. Але науковців влада не чує. Ще 1996 року провели засідання Конґресу української інтелігенції, звернулися до тодішнього президента Кучми з комплексом пропозицій щодо державницької національно спрямованої політики. На ці пропозиції не зреагували. Донині не прийнято концепції гуманітарного розвитку. Нам потрібно консолідуватися, щоб нас почули. Іван Драч пригадав, що напередодні проголошення Незалежності патріоти збиралися у Будинку НСПУ, зараз цього немає. Навіть Національна спілка художників нині активніша за НСПУ. “Я призначений головою оргкомітету з відзначення 20-ліття Руху. Зібрати людей дуже важко — поховалися по своїх схронах. На що ми здобулися? Ми здобулися на пошану до Мамони, забувши про ідеали! Ми, інтелігенти, в цьому винні. Повинні відновити той Рух, який був 20 років тому, щоб впливати на олігархів, депутатів”.Народний депутат Ярослав Кендзьор зазначив, що 18-ту річницю Незалежності відзначаємо з величезною тривогою: бути чи не бути Українській державі? Нещодавні події, заява-послання Вікторові Ющенку російського президента Медведєва — це по суті оголошення війни Україні. Зважаючи на те, що в Російській Державній Думі ухвалили закон, що російська влада матиме право захищати співвітчизників за межами Російської держави, повторення грузинського варіанту — вже не порожня фраза чи залякування аудиторії. “І я, і присутні тут Павло Мовчан, Іван Драч, Степан Хмара, Микола Жулинський брали в становленні незалежності України найактивнішу участь, тому проаналізувати події нескладно, — сказав пан Ярослав. — Так сталося, що новітню Українську державу очолила людина, яка вогнем і мечем боролася проти незалежності — ідеологічний секретар ЦК Компартії Леонід Кравчук. Україна зробила тоді два епохальні кроки: затвердила Акт Незалежності й обрала главу держави в особі президента. Першу проблему було вирішено геніально — 92 % за незалежність, а другим кроком девальвовано перший. Секретар ЦК Компартії залишив структуру, систему й номенклатуру влади. Продовження пострадянської України фіксуємо й сьогодні. Україна мала вибір — Кравчук або Чорновіл. Інтелігенція тоді зіграла колосальну роль. Майже всі патріоти були відсторонені від влади. Сьогодні Рухові дорікає значна частина людей, які були його прихильниками. Я покладаю вину й на українську інтелігенцію, яка не набралася терпіння і не входила далі в систему влади, покидала громадські й політичні організації. Економічні негаразди породили в людей зневіру в тих, кого ще вчора обожнювали. Сьогодні Україна, на жаль, не має неспекулятивної політичної сили правоцентристського спрямування. Порятунок у консолідації свідомого українства”. Академік Костянтин Ситник запропонував написати звернення до всіх академій, ВНЗ із закликом до консолідації українства; економіст, політик Володимир Черняк — зупинити “відкат” в національних здобутках; директор Інституту демографії та соціальних досліджень Алла Лібанова та письменник Сергій Борщевський висловили занепокоєння стрімким зменшенням кількості населення України, бо це загрожує її національній безпеці; міністр охорони здоров’я Микола Поліщук — проблемами охорони здоров’я; академік Ярослав Яцків — тим, що Україна втрачає імідж високотехнологічної держави; дипломат Юрій Щербак — що в той час, коли нам фактично оголосили дипломатичну війну, дипломатичні пости у багатьох європейських державах посідають некомпетентні люди; письменниця Оксана Пахльовська проаналізувала сучасне становище України в європейському контексті; письменник Юрій Мушкетик запропонував створити засади соборності; член УНП Олександр Тодійчук — створити при “круглому столі” кілька секцій, зокрема ту, яка вивчатиме механізм реалізації висловлених ідей; радник міністра культури і туризму Кирило Стеценко — створити інституцію, що займатиметься питанням “Сенс існування України в ХХІ сторіччі”; підприємець з Київщини Михайло Костинський — організувати всіх, хто може зробити внесок у відродження українського села.У кожному виступі звучав заклик до єднання всіх патріотичних сил, особливо на тлі існуючих загроз.

Related posts

Leave a Comment