НАШ ВИБІР — ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ

Оксана ПАХЛЬОВСЬКА,професор Римського університету “Ла Сап’єнца”, доктор філологічних наукМи ведемо розмову, ніби перебуваємо в замкненій культурі, за межею цієї культури існує тільки російський горизонт. Прийняти цю позицію неможливо. Росія справді оголосила Україні війну. Але не як Україні, а як останньому плацдарму демократичного курсу на пострадянській території. Росія втратила Балкани, де завжди історично мала плацдарм: втратила Болгарію, втрачає Сербію. Через те перебуває у страшному стані. Вона відчуває фантомні болі всіх втрачених просторів. Пішовши війною на Кавказ, на Грузію, тиснучи на Білорусь, йдучи поки що “холодною” війною на Україну, Росія руйнує саму ідею православ’я. До цього цивілізаційного виклику нам треба було готуватися навіть не з самого початку незалежності, а з початку перебудови. Коли ми говоримо про ідентичність нації, забуваємо, що навіть наша інтелігенція не має чітко оформленої європейської ідентичності. Погляньмо на Польщу — вона стала на європейський шлях розвитку від самого початку, вже століття йде до цього. Польська інтелігенція пішла в політичні структури. Протестна еліта комуністичних часів тримала пульс на всіх трансформаціях країни. У нас інтелігенція розділена, розмиті параметри європейської ідентичності. Певні організації в українському політичному полі вступають у такий рух як російський неоєвразизм, цілком антиукраїнський, навіть неофашистський, пов’язаний з усіма неофашистськими організаціями Заходу. Ці самі організації висловлюють псевдопатріотичні гасла. Ця розмитість української інтелігенції насамперед відповідальна за ситуацію. Як була корумпованою і прихильною до співпраці з радянським режимом, так і зараз прихильна до співпраці з олігархічним пострадянським режимом, який є нічим іншим, як продовженням цих структур. Колишній радник Путіна Іларіонов, який зараз працює в Америці, говорить про третій розпад Росії. Ця держава зліплена з різних цивілізаційних фраґментів, які не комунікують між собою, розривають її зсередини. Вона не може бути цілісною інакше, як тільки шляхом деспотичної узурпації влади. Ми дуже неуважні до проблеми європейської Росії, яку сьогодні представляє лише європейська російська інтелігенція, що перебуває в трагічних умовах. У Росії відбуваються мало не щодня вбивства, зокрема правозахисників. Ми дивимося на ці процеси відсторонено, іноді думаємо, що достатньо, щоб організація мала антипутінський, антикремлівський код, і вона вже на нашому боці. Це не так. Приклад тому лімоновці, націонал-більшовики тощо. В Росії є організація “Сєвєрноє братство”, вона расистська, хоч і антипутінська. У неї неєвропейська ідеологія. Але одну расистську ідеологію Кремль підтримує, а іншу — ні. Коли патріарх Кирило приїжджав до України, весь політичний істеблішмент бігав до нього, не замислюючись, навіщо патріарх Кирило нагороджує таку, наприклад, організацію, як “Православниє гражданє”, яка проводить антиукраїнську політику та жодного відношення до православ’я не має.Європа також нині перебуває в непростій ситуації — самостворенні. Європейська спільнота дуже складна, значно складніша за Америку. Америка — проект, який відбувся і буде лише розвиватися, розширюватися. А Європа весь час трансформується зі вступом до неї нових країн. Там є й проросійські країни, є й інші. Дуже важливий український дипломатичний простір. За часи незалежності Україна призначала послами відповідальних, компетентних людей у країни, які вважала важливими для свого розвитку. А до Європи нерідко потрапляли не фахівці, які не знають ні української, ні мов тих країн. Хіба це посол, який шепоче на вухо: “Вибачте, я буду виступати про Голодомор, я так думаю, як Ви, але зараз виступлю інакше, бо тут є наші російські колеги”. Європейський дипломатичний простір у нас — це філіал російського. Через те маємо й результат. Ми не зробимо жодного прориву, якщо не наповнимо дипломатичний простір людьми, які щонайменше ставляться до України, як до цілком визначеної реальності. Для розвитку європейської України працюємо недостатньо. Позитивним прикладом є газета “День”. Кожен примірник — це міні-антологія європейського вибору. Подібну політику почав проводити “Український тиждень”. Але телевізійні канали втрачені. Нині маємо справу зі страшним наслідком плебеїзації країни за радянських часів. Тут слушно говорилося, що потрібно піднімати культурний рівень населення. Наступний “круглий стіл” пропоную скликати з представниками газет і журналів, які працюють у цьому напрямі. Що стосується стратегічного плану розвитку держави — це план інтеграції України в Європу. Якщо ми виконаємо по пунктах всі інтеграційні вимоги до нас — Україна буде українською, тобто демократичною, де умови для розквіту матимуть і всі інші національності. Вважаю, що необхідно терміново скликати Міжнародну конференцію для проголошення курсу України і на неї покликати таких представників політичного й інтелектуального істеблішменту західних країн, як Бжезінський, Вацлав Гавел, тобто людей, які в усі періоди підтримували Україну як європейську державу.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment