ТАНЕЦЬ, ОБІРВАНИЙ КУЛЕЮ

Євген ЦИМБАЛЮК,Рівненська обл.Анатолю Демо-Довгопільському, засновникові Рівненського українського театру, з його непересічним талантом та дивовижною працьовитістю належало б стати одним із найяскравіших театральних діячів України. Втім, творчий політ і життєвий шлях драматурга і режисера-постановника 1943 року обірвала фашистська куля під час масового розстрілу української інтелігенції. Відтоді ім’я Демо-Довгопільського призабуте. Лише зрідка про нього згадували в історичних розвідках (переважно діаспорних). Нині образ Демо-Довгопільського повертається завдяки книжці “Живе слово — рухом, звуком, барвою”, куди ввійшли твори патріота-подвижника і спогади-розповіді про нього.— Час і обставини призвели до забуття імені Анатоля Демо-Довгопільського, — говорить Інна Нагорна, упорядник книжки, — тож матеріали доводилося збирати по крупинах не лише в Україні, а й за кордоном. Фактично в кожному матеріалі простежується незрадлива любов його до України. Зрештою, українським духом Анатоль був пройнятий ще з дитинства. Його батько входив до складу керівництва Української Народної Республіки (очолював Державний банк). У другій половині 30-х років ХХ століття юнак навчався у Рівненській українській гімназії. Тривалий час працював у Кракові. Лише на початку Другої світової повернувся до Рівного. Організація театру стала його найважливішою справою. Ще він був талановитим балетмейстером, організувавши фактично всі танцювальні номери до вистав, надавши нового колориту таким суто українським танцям, як гопак, чумак, запорожець.Театральна трупа складалася частково з акторів колишнього радянського театру, частково — із приїжджих акторів й аматорів. Мистецький рівень був надзвичайно високий. У вересні 1941 року відбулася перша вистава — “Мартин Боруля” І. Карпенка-Карого. Згодом були поставлені п’єси І. Котляревського. М. Кропивницького, Б. Грінченка, С. Васильченка, М. Куліша, підготовлено виставу за повістю Демо-Довгопільського “Кохання верховин”.Успіх театру визнавали й німці, які також приходили до затишної зали Зафрана, де відбувалися вистави. Однак керівництву театру, зокрема й Демо-Довгопільському, не вдалося уникнути трагічної долі.— Керівник театру мав нагоду врятуватися, — розповідає колишній артист Рівненського українського театру Сергій Примак. — Одного разу після закінчення вистави, коли я змивав грим, до кімнатки вбіг німець з автоматом. Запитує: “Де пан Анатолій?” Я здивувався: німець, а розмовляє українською. Кажу: “Там, на сцені”. А він: “ Скажи йому, що його сьогодні мають “відвідати”. Тільки щоб ніхто більше цього не чув”. Пан Анатоль подякував за застереження. Почав готуватися до втечі, але не встиг. Німці були вже на порозі. Чорний хід також перекрили. На Демо-Довгопільського одягли кайданки. Зробили обшук у приміщенні. Забрали із собою кілька книжок, зокрема й “Кохання верховин”. Тоді ж заарештували ще кілька осіб із театру. Після його розстрілу (15 жовтня 1943 року) Рівненський театр майже перестав існувати, хоч деякий час втримати його “на плаву” ще намагалася пані Омелянович-Павленко.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment