РІЗЬБЯРСТВО —  ВЕЛИЧЕЗНА НАСОЛОДА

Надія КИР’ЯНВідвідавши виставку лемківської дерев’яної різьби в Національному палаці “Україна”, згадала зворушливі поетичні рядки Богдана Ігоря Антонича, сторічний ювілей якого Україна відзначатиме цього року: “Тешуть теслі з срібла сани…”, “Прийшли лемки у крисанях і принесли місяць круглий…” Виставку створили герої цих рядків. Поетичний край гірських потічків, лісів, полонин і сама природа розвинула в них високі естетичні смаки, самобутню культуру і здатність до творчості. Школа лемківського різьбярства сягає ХV століття. Найдавніші царські врата походять із села Балотянка на Лемківщині.Організовано виставку в рамках святкових заходів, присвячених Дню Незалежності України, за підтримки Міністерства культури і туризму та громадського об’єднання “Лемківщина” імені Богдана Ігоря Антонича, голова якого — народна артистка України, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка Ніна Байко. “Лемківська дерев’яна скульптура має глибинну історію, але надто мало знана, — розповіла Ольга Бенч, заступник міністра культури і туризму України. — Лемківщина колись розташовувалася на території нинішньої Польщі, й тут присутні митці, які народилися ще в ті часи й продовжують традиції своїх побратимів. Багато з них пережили життєву трагедію, пов’язану з депортацією. Майстри-різьбярі оселилися в різних областях України, працювали в колгоспах, а вечорами відтворювали навколишню красу. Декотрі й не знають, що їхні роботи виставляють у музеях. У виробах лемки осягали світ: відображали дерева, звірину тощо, створювали складні композиції, робили речі для домашнього вжитку”.Своїми життєвими “університетами” поділився учасник виставки Андрій Красівський, один з найстаріших представників лемківської різьбярської школи: “Коли нас примусово виселили з Польщі, було дуже важко. На Тернопільщині є село Потутори, куди нас “викинули” — шукайте, мовляв, собі житло, де хочете. Депортовані знайшли прихисток у різних місцях: хто в Гутиську, хто на Миколаївщині, Одещині тощо. Із Тернопільщини я приїхав до Трускавця, вступив до художнього комбінату, там працював до пенсії. Різьбярства навчався в одного з найталановитіших митців Михайла Орисика та членів його родини”.По-різному складалися долі цих людей, але багато з них успішно продовжували традиційне заняття.Народний майстер, професор Степан Кищак ініціював заснування 1949-го у Львові художнього комбінату імені Лесі Українки. Сюди майстри здавали свої роботи, які згодом закуповували музеї. Він народився в Криниці, закінчив гімназію в Польщі, потім Львівський університет, а нині викладає англійську мову в академії. Автор книжки “Корені лемківського різьблення”. Деякі з його робіт представлені на цій виставці. Найстаріші митці Андрій Сухорський зі Львова, Андрій Красівський із Трускавця, Данило Долинський з Тернопільщини також продовжують традиції батьків, дідів і передають дітям. Про захоплення сакральною різьбою розповів відвідувачам представник молодшого покоління майстрів Михайло Шиманський, а наймолодший з присутніх Ігор Михайлишин із села Гутиська Бережанського району наголосив, що в його селі це традиційне мистецтво.На виставці представлено понад 100 експонатів: кругла, плоска, скульптурна різьба, декоративні тарелі, унікальні палиці. 25 робіт надав Музей народно-декоративного мистецтва, що на території Києво-Печерської лаври, інші привезли зі Львова: 25 з історичного музею, 10 — з Музею просто неба, 30 — з етнографічного, деякі роботи з музею Івана Франка, з Дрогобицького міського муніципального музею тощо. Ці вироби, на жаль, переважно перебувають у фондах, а вони надзвичайно цікаві й мало знані в Україні. Крім того, кожен з різьбярів має вдома унікальні колекції робіт попередників. Представлено тут роботи народного майстра Івана Мердака, який народився на Лемківщині, останні роки мешкав на Херсонщині, спеціалізувався на скульптурах великих розмірів. 250 його робіт прикрашають державні установи в Німеччині. Майстри розповіли, що матеріалом для творчості переважно служить липа, яку потрібно сушити 5—6 років, добрі палиці з груші — структура цього дерева дуже гарна. Інструменти, які використовують, майже не змінилися. Найбільш уживані — долота, яких в Андрія Сухорського, наприклад, близько сотні: круглі, плоскі, криві тощо. “Щоб вийшло щось гарне з дерева, потрібно вкласти душу, — сказав Данило Долинський. — Різьбяр перебуває у вічному пошуку. Він створює свій почерк: почерк писати, творити, одягатися, жити”.“Різьбу треба любити, вона приносить величезну насолоду”, — підсумував Михайло Шиманський.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment