ДИВОЦВІТ ПРИКАРПАТТЯ

Ольга МАНІШИНА,Ніка КРИЖАНІВСЬКА,Коломия — КиївЩедрість, краса, натхнення — так можна охарактеризувати виставку вишивок Ганни Сов’як у Київському міському центрі роботи з жінками. Їх понад сто: декоративні картини, ікони, рушники, скатертини, серветки, сорочки вражають розмаїттям кольорів. Мені пощастило поспілкуватися з пані Ганною.— Вишивати почала з шести років. Дитинство минуло у селі Спас на Івано-Франківщині, де вишивають усі жінки. Мама, як і вся рідня, шанувала традиції, тож змалечку прищепила мені любов до народного мистецтва. Мала через це навіть неприємності, коли під час уроків вишивала під партою, аж доки звучав розгніваний голос учителя: “Вийди з класу!” Перший рушничок вишила із залишків ниток з бабусиної скрині: муліне, ірису, шовку. Бабуся, як і її сестри та родичі, пережила війну, розкуркулення, репресії, заслання в Хабаровськ, але зберегла в серці та передала мені палку любов до рідного Прикарпатського краю, автентичного візерунка, який увібрав тепло рідної природи, красу сонячних кольорів і жар чорнобривців біля хати. Саме у жовтогарячих тонах мої перші вишивки: подушечка та сорочки для братиків.Ганна не просто вишивала, а зранку до ночі захоплено творила красу й незабаром досягла такого рівня майстерності, що до неї, ще школярки, приходили радитися старші жінки. Після школи почала працювати лаборантом на соко-екстрактному заводі в Коломиї, де і зустріла свою долю. “Після весілля чоловік спочатку ображався, що багато часу сиджу за п’яльцями. Але я не розгубилася: він любить рибалити — я не сперечалася, тоді й він мене зрозумів. А зараз і чоловік, і сини Ігор та Йосип у всьому мене підтримують і допомагають”. Тільки завдяки підтримці родини Ганна Сов’як успішно організовує численні виставки робіт у різних містах України. Її нагороджено багатьма дипломами й відзнаками. 2009 року за високий професіоналізм й особистий внесок до скарбниці українського мистецтва, розвиток національної культури та утвердження слави України стала володаркою “Золотої голки України”. Пощастило побувати і в США — запросили взяти участь у міжнародних виставках народних промислів, які проходили у Вашингтоні й Бостоні. У Лос-Анджелесі побувала у дерев’яній церкві, копії Михайлової церкви в Коломиї, яку збудували представники української діаспори. Це було зворушливо, як і те, що відвідувачі виставки, роздивляючись вишивки, не вірили, що це ручна робота. Але навіть на виставках Ганна Сов’як не перестає працювати, бо вишивання — це і радість, і натхнення, і здоров’я. Хоч би де була, завжди молиться у храмі до ікони Божої Матері й дарує серветки церкві. Мисткині радісно відчувати, що серед молоді зростає інтерес до самобутнього народного мистецтва: прикрашати житло вишивкою стало модно. Радіють діти й дорослі, одягнувши барвисті вишиванки. А які чудові, неповторні рушники вишиває пані Ганна на хрестини, cватання, весілля! Ікони вишиває в тиші, з молитвою. Кілька років тому захопилась вишиванням жанрових картин з українського побуту — на дорогому полотні. На одну картину йде 2—3 кілометри ниток.Син Йосип пішов материнською стежкою — намагається поєднати машинну й ручну вишивку. Палахкотять на вишиванках орнаменти різних реґіонів України, але вишивальниця вертається до улюбленої покутської гами — жовтогарячої. Вишиваючи, забуває про хвороби і негаразди, красою наповнюється серце і дарує її всім довкола.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment