Федір ШЕВЧУК, журналіст, м. Бершадь Вінницької областіЦе ж треба — на вісімнадцятому році незалежності в центральному реґіоні України, у переважно сільському районі, грубо ігноруються Конституція, вимоги законодавства щодо державної мови! Справді ж бо, хто дозволяє деяким людям відверто порушувати Основний та інші закони, зневажаючи тих, хто поруч? Що — наш район уже не частина України, а перетворюється на провінцію Росії? Таке враження складається, коли йдеш центром Бершаді та інших районних міст і селищ (не кажу вже про Вінницю) і читаєш вивіски на деяких закладах. Гірко стає не тільки за долю нашої мови, а й за майбутнє народу. Якщо так і далі піде, то скоро рідного слова не тільки не прочитаємо, а й не почуємо його на споконвічних українських землях. А тим часом президент сусідньої, здавалося б, братньої держави, вдягнутий у чорну сорочку, менторським тоном повчає українців, якими їм треба бути, ллє крокодилячі сльози з приводу долі російської мови в Україні… Коли раніше у своїх публікаціях у різних виданнях я звертав увагу на проблему збільшення кількості російськомовних вивісок, то реакція деяких власників магазинів була різною. Одні пояснювали, що це, мовляв, вимога їхніх господарів із Києва (це — що вже, не столиця України?). Інші казали, що власник магазину — росіянин, тож намалював вивіску рідною мовою. Уявіть картину: етнічний українець, який живе в Росії, відкрив там свій магазин, а вивіску на ньому і розпорядок роботи написав українською… Кажете, такого не може бути? А чому ж тоді в Україні таке дозволяємо? Більш того, державною мовою сусідньої країни пишуть вивіски переважно наші ж українці… Втім, які з них українці? Це малороси. Бо справжні українці мають гідність і ніколи не дозволять собі такої ганьби. А деякі підприємці-малороси навіть обурювалися, мовляв, газета порушує їхні права, тож погрожували подати за це до суду. Але ж не подали, бо знають, що ніколи того суду не виграють. Адже це вони порушують закони. Відверто скажу, що з нетерпінням чекаю на такі позови з тим, щоб з’явився прецедент; це привернуло б увагу всієї України до проблеми. А поки що навпаки, разом з місцевим об’єднанням товариства “Просвіта” збираємо матеріали для того, щоб притягти до судової відповідальності злісних порушників мовного законодавства. Проблема має не тільки правовий, а й моральний аспект. Переконався, що апелювати до моралі подібних людей — марна річ, варто застосовувати закон. Але дивує ще одне — байдужість місцевої влади до цієї проблеми. А щоб не бути голослівним, ілюструю кореспонденцію фотознімками. Зважте, що це лише невелика частина світлин. Бо в самісінькому центрі Бершаді за кілька хвилин нарахував більше десятка таких вивісок. Відзначили 18-ту річницю незалежності України, й на урочистостях з цієї нагоди звучали пафосні слова про досягнення, успіхи тощо. Але ж мова — теж один із важливих факторів суверенітету держави! Тож з яким виразом обличчя можна говорити про суверенність держави, коли не всі нею переймаються, більш того, відверто демонструють неповагу і до України, і до мови? І чи вчителі навчать любові до рідної мови, коли діти на кожному кроці бачать, як її зневажають? Чому деякі педагоги лише на уроках “люблять” українську? І чому державна влада не опікується державною мовою?Чи не пора вже до “малоросів” застосувати не тільки аргументи переконань, а й силу закону?
