ПЕРШИЙ ЗБІРНИК УКРАЇНСЬКИХ ХРЕСТИННИХ ПІСЕНЬ

Людмила ІВАННІКОВАОбряди, пов’язані з народженням дитини (родини, хрестини), надзвичайно таємничі. Вони не такі яскраві, як календарні або весільні, адже не стосувалися всієї спільноти, не були колективними, від них не залежала доля урожаю, приплід худоби, шлюбний добробут, вони стосувалися однієї конкретної родини, індивідуального випадку. Відбувалися, як правило, потай, в присутності двох-трьох осіб (породіллі, дитини, баби-повитухи, дуже рідко — чоловіка, під час пологів усі повинні були вийти з хати). Тому вони й не були такими поширеними. Однак була певна система магічних дій, повір’їв, замовлянь, примовок, щоб забезпечити народження дитини, здоров’я породіллі, щасливу долю новонародженого. Оскільки ці обряди мали оказіональний характер, а до породіллі не допускали сторонніх осіб, навіть у перші дні після пологів (та й 40 днів після її контакт із зовнішнім світом обмежували), то зрозуміло, як важко було етнографам записувати пов’язане з родинами. Як правило, інформацію брали зі слів уже поза подією. Через це записів таких мало й вони дуже стислі. Тут слід виокремити працю Марка Грушевського “Дитина в звичаях і віруваннях українського народу” (Матеріали до української етнологіїї. — Львів, 1906, 1907), дослідження Володимира Шухевича, (Львів, 1902); Антона Онищука (Львів, 1912), П. Шекерика-Дониківа (Львів, 1918), П. Чубинського (СПб, 1877).Значно простіше було записати хрестини, бо вони відбувалися гучно і весело. Однак рідкісними залишаються пісні, які виконували на родинах і хрестинах, пов’язані з певними ритуалами, хоч назвати їх обрядовими важко, а швидше знову-таки оказіональними. Записано цих пісень також небагато і трапляються вони епізодично в збірниках П. Чубинського, Я. Головацького, К. Квітки, Ф. Колесси, О. Кольберга. Нині стали відомі поодинокі записи братів Бодянських, О. Марковича, З. Доленги-Ходаковського, В. Гошовського, М. Павлика, Лесі Українки, Д. Яворницького; із сучасників — П. Медведика, М. Мушинки, І. Хланти та ін. Однак досі не було в українській фольклористиці окремого видання цих унікальних пісень. Немає, на жаль, і монографії, присвяченої цій темі, хоч відомі окремі дослідження вчених-фольклористів З. Кузелі, І. Франка, М. Сумцова, Хр. Ящуржинського, а також Н. Гаврилюк, С. Гвоздевич, Г. Сокіл. Тому особливо втішно, що нарешті у Львові побачила світ довгоочікувана книжка “Хрестинні пісні” в упорядкуванні Ганни Сокіл.Збірник вміщує 149 пісень, упорядкованих за тематичним принципом. Автор виокремлює такі розділи: “Народини. Величання коваля (журавля) як творця”, “Величання бабусі, породіллі, немовляти”, “Величання господарів і гостей-кумів”. В останньому розділі “Куми, їхні стосунки” подано окрему групу пісень, що побутують у сучасному фольклорі переважно як жартівливі, танцювальні або сороміцькі. Упорядник провела велику пошукову роботу насамперед з дослідження тих раритетних першоджерел, які нині доступні лише вузькому колу спеціалістів. Тож у новому виданні репрезентовано записи різних збирачів з різних реґіонів України. Найбільше зразків подано в записах Івана Бірецького з Лемківщини, Івана Хланти із Закарпаття, а також братів Бодянських, Опанаса Марковича, Богдана Лукашевича, Петра Медведика, самої упорядниці та студентів-філологів Львівського університету. Якщо ж поглянути на географію записів за сучасним територіальним поділом, то найширше представлена Львівська область (15 сіл Жовківського, Яворівського, Мостиського та інших районів), Тернопільська, Закарпатська, менше — Київська, Чернігівська, Волинська, Житомирська та Івано-Франківська, майже немає записів з Полтавщини, зі Слобожанщини, з Південної України. І це зовсім не свідчить про вади впорядкування, а про те, що ареал побутування таких пісень був дуже обмежений, переважно це північно-західна частина України. Щодо пісень про взаємини кумів, то їх можна вважати хрестинними лише в тому разі, якщо на це вказує сам записувач, тож примітки збирачів, які зберегла Ганна Сокіл до кожної пісні, мають вирішальне значення для ідентифікації жанру.Слід зважати ще й на те, що в умовах сучасного села й міста обряди, пов’язані з народженням дитини, з відомих причин нівелювалися (із середини ХХ ст. жінки стали народжувати в пологових будинках), відповідно зникла інституція бабів-пупорізок, звузилися функції кумів, взаємини між ними вже не мають характеру родинних стосунків. Руйнування церкви й боротьба з “релігійними пережитками” призвели до того, що більшість сімей не знають, що таке хрестини, вводини, пострижини тощо. Зі зникненням обрядових дійств вийшли з ужитку й пісні, тому нові записи, зроблені в кінці ХХ—на початку ХХІ ст., уже зовсім інші: в них більше християнських мотивів (деякі нагадують церковно-релігійні пісні літературного походження), менше архаїчних образів. Багато пісень із сучасних записів можуть виконуватись і як звичайні застільні пісні, не пов’язані із хрестинами. Величання новонародженого ангелом випливає з догматики православної церкви, згідно з якою дитину до семи років вважають безгрішною, її причащають без сповіді й хоронять “ангельським чином” (спеціальний чин відспівування немовляти). Згідно з цим ученням, діти, що померли до семи років, поповнюють сонм ангелів.До речі, за коментарями записувачів можна спостерігати, як нівелювалась родильна обрядовість. Приміром, у кінці ХХ ст. роль баби-повитухи в ритуалі купання на похрестинах замінювала рідна бабуся новонародженого (мати породіллі).У передмові Г. Сокіл уперше в українській фольклористиці ґрунтовно дослідила хрестинні пісні в системі жанрів обрядового магічного фольклору (зокрема, їхній зв’язок із весільними піснями), жанрову специфіку, систему образів і символів, зв’язок із прадавніми уявленнями про народження людини, а також сферу побутування, обставини і час виконання, історію збирання та дослідження цих пісень. Щодо жанрових особливостей, то автор виокремлює серед них пісні величально-побажальні, гумористичні, застільно-бесідні. Г. Сокіл дослідила символи, що зустрічаються в піснях, — це символи світового древа, коваля-деміурга, журавля як еротичного начала, морозу як символу позашлюбних любовних взаємин.Стосовно символу журавля в родильних піснях, здається, можна посперечатися з упорядником. Г. Сокіл, спираючись на одні наукові дослідження (Н. Гаврилюк, Т. Володзіна) і відкидаючи інші, дотримується погляду, що журавель — втілення духа-божества, який приносить дітей, символ слов’янського бога Рода, а в даному разі він — “художньо-поетичний витвір, пов’язаний з ритуальним оформленням кінцевого стану одужання”. Однак самі тексти прозоро засвідчують протилежне: журавель — символ чоловіка, батька дитини, який домагається інтимних стосунків із дружиною:Ой дождавши до неділіДа придибав журавель         до роділлі.— Ось іди, журавель, іди         до діток,Ще не загоївся мій животок!За свідченнями респондентів з Поділля (Вінниччина, Хмельниччина, наші записи), породілля до 40 днів не приймала чоловіка (на цей час було ще багато заборон для неї, найголовніше — вона не повинна була ні з ким контактувати). І лише після того, як над нею звершували церковний обряд “вводини”, вона розпочинала повноцінне сімейне і громадське життя. Тому в пісні співається:Да вже шостої да недількиДа придибав журавель         до породільки.— Годі ж тобі, журавель,         іти до діток:Уже загоївся мій животок.Є ще й інші фольклорні зразки, що переконливо свідчать на користь цієї думки. Це балади про вдівця (“Ходить журав по горі, а журавка по другій”, “Налетіли журавлі”), весільні пісні (“Занадився журавель”), веснянки, в яких журавель розганяє дівочок, вищипує бабині коноплі, хапає наречену:Просилася галочка:— Пусти ж мене, журочка!— А я тебе не пущу,Тільки пірця розпущу!Загалом хрестинні пісні можна назвати ще й одним з видів української еротичної поезії. Завуальований в архаїчних образах-символах, які тепер вже малозрозумілі сучасникам, елемент еротики яскравий у піснях, особливо тих, які пов’язані з народженням дитини. В них приховані давні уявлення про космічне походження дитини, про жінку як дикого звіра (куницю, бобра) і чоловіка як воїна-мисливця:Ой спасибі тому ковалю,Що сковав дитинуПід сюю годину,І ковав, і хотів,І куючи не впотів,І в рученьки не хукав,І в ніженьки не тупав,І добро, і теплоДобувати було.Зелена, зелена в лузі трава,Милая і любая в мужа жона,А він же її зажартовав,Кунію шубочку попорвав.Такі прадавні поетичні образи-символи збереглися в українських народних казках.Цікавий цикл пісень про еротичні стосунки кума з кумою — на них натякають такі символічні дії: кума пасе коня кумові, дає йому рибки в черепочку, товче з ним пшоно в ступі, кум косить кумину сіножать, заводить її у виноград або у вишеньки, пригощає ягідками, оре, сіє, волочить, вибирає кумі конопельки.В українській народній творчості поширений міфологічний сюжет про виникнення річок, долин, озер з тіла кума й куми, які нібито вчинили перелюб. (Такі стосунки були заборонені церквою, оскільки кум і кума вважаються братом і сестрою у Христі). А ось пісень на цю тему дуже мало — у збірнику представлено два варіанти пісні “Прийшов кум до куми”. В одному лише примітка збирача натякає на зв’язок пісні з легендарним сюжетом, в іншому ж остання строфа (“причеплена” сюди з якоїсь балади, бо має іншу ритмоструктуру) вказує на наслідок гріха:Ой пішов кум горою,А кума долиною,Ой став кум рожою, А кума калиною.Цей мотив поширений і в баладах, і в піснях про кохання (“Ой зацвів козак терном, дівка — калиною”), де йдеться про розлуку закоханих, і він не обов’язково пов’язаний з інцестом, хоч, можливо, зв’язок цей втрачено через давність його походження.Загалом збірник Ганни Сокіл має високу філологічну вартість — тут бачимо й особливості говірки кожного реґіону, і розмаїття мелодій. Сподіваємося, він згодиться не лише науковцям, а й тим, хто прагне відродити у побуті традиційні українські звичаї й обряди.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment