Василь КЛІЧАК
Цю книжку Степан Грішний писав понад двадцять років. За цей час опрацював багато літератури довідкового, енциклопедичного характеру. Тема надто цікава — історичний шлях України від найдавніших часів. Називається книжка “Дніпрові хвилі. Слово над річкою часу” (Видавничий центр “Просвіта”, 2008). За поетичними рядками бачимо цілі картини: прапращури наші дніпряни орють, сіють, вирощують хліб, воюють з наїзниками-ворогами, захищають свою землю. Є фраґменти з Трипільської культури, стогівської, яку творили орії-арії. Тоді “над Дніпром зійшла, над вільними чубами, зорею ладу й шани державна булава”.
Чимало часу спливе, доки засяє вона “в руці Богдана”. Була ера язичництва, наш предок Гречкосій ішов до “капища громади, в Неба там питав поради…” У примітках до поеми автор намагається сміливо подати власне бачення історичних подій. Так, наприклад, “християнська віра виникла не на порожньому місці й не з іудаїзму (з його кривавими жертвами), а на ґрунті попередньої сонячної й усупереч іудаїзму (як і Євангеліє)… Традицію сонячної віри несе передусім православ’я — сонячним кольором і Хреста, і ряс. А католицтво наслідує традицію сарматів-вогнепоклонників чорним кольором хреста на мантіях”.
Історичний шлях наших предків автор розглядає в загальноєвропейському контексті. Адже були в них контакти із кельтами, галами, персами, ассірійцями. Окрема сторінка нашої історії — скити, Скитське царство. Подніпров’я населяли укри, украяни, а ще цей край звався Словутією. “У цих краях слов’янська мова кучерява вміла жити…”
А ще наших предків готи називали гунами. Цікавий неологізм автора: “Гей, за туманом гей, бо гунія йде…” Таких знахідок багато. Скажімо, іронія звучить про наших пращурів у рядках:
Десь вони почнуть алфавіт
“А Би Ви Го Да…” складати —
за абетку вдома править
тільки “А Би Ви Пи Ти…”
Така інвектива стосується не всіх. Наприклад, племена полян, що населяли давньоукраїнські землі на Подніпров’ї, відрізнялися від інших тим, що
Тут поляни-украяни,
долі пасинки тямущі,
доброчесні, непитущі,
не чинили блуду й зла.
Міцне в нашого роду коріння, не висушили його вітри історії. Свою поетичну оповідь автор завершує словами:
Доки Сонце боголице
Живить наші груди,
Україну, як зіницю,
Бережімо, люди!
Складна була наша історія. Та “Дух Святий, Дух небесно-золотий” завжди оберігав наш народ.
У відгуку на твір Степана Грішного академік Микола Жулинський зазначив: “Шановний добродію Степане! У Вас дар белетриста, пишете Ви образно, відчувається ваша емоційна напруга, пристрасть, позиція ж Ваша незаперечна, і я її поділяю. Радію, що такі патріоти, як Ви, пане Степане, є, і я дякую за чесне “Слово…”
Автор дуже хоче, щоб з його книжкою ознайомилась молодь — школярі, студенти. “Просвіта” активно сприяє йому в цьому.
Вітаємо Степана Степановича із доброю книжкою і зичимо йому міцного здоров’я.