Любов ГОЛОТАСпочатку знайшли віковічний дуб, вистояний на корені щонайменше два десятиріччя. Працювати із сухостоєм вирішили там, де він засіявся, виріс і завмер — в пущеводицьких лісах біля села Горенки. Три тижні майстри і консультанти ходили навколо дуба-лісовика, очищеного від кори, перш ніж торкнутися його різцем і сокирою, схвильовано уявляючи, яким постане… ідол?.. кумир?.. скульптура?.. перед очима тих, хто бажав його з’яви та — несподіванки літа 2009-го для киян і гостей столиці, які й не здогадувалися, що він таки повернеться через 1021 рік на Старокиївську (Андріївську) гору. Він — це Перун, один із головних богів слов’янської міфології, повелитель громів та блискавок, покровитель князя і його воїв. Перунові стріли, меч, шабля, топірці завжди досягають цілі, його колісниця, кінь та громове колесо о шести шпицях і нині відлунюють у народних казках та веснянках, а з плином часу стали обладунками Іллі Громовержця. Ім’я Перуна — головне серед пантеону князя Володимира у “Повісті минулих літ”. Можемо й ми уявити його антропоморфний образ: строге лице, чорно-срібне волосся, розмаяне бурею, дибиться над гнівним чолом, має огняно-руда борода. Фігура Перуна, що стояла в Києві, літописцем описується так: “голова срібна, вус золотий”. “Густинський літопис свідчить, що Перун — старійшина богів, створений на подобу людську, в руках тримає камінь, що горить, як вогонь, а перед ним жевріє дубове вугілля, “вогонь неугасимий”.У повчанні проти язичників “Про ідолів Владимирових” зазначається, що “началнейшого кумира” Перуна поставили “на пригорку високім над Буричовим потоком”, що “Тулув его бе от древа хитростно изсечен главу імущь слияну от сребра уши златы нозе железны. Въ руках же держаще камен по подобию Перуна палающа. Рубинами. И каръбунклем украшен…” Собор звичаєвих громад українських вирішив обмежитися “древом, хитрісно висіченим”. Дуб, знайдений в пущеводицьких лісах, має нагадувати живі Перунові гаї (на щастя, віковічні дуби ще збереглися в Україні), а також зображення на одній із граней Збруцького ідола (Х ст.), копію якого можемо споглядати на Софійській площі в Києві. І звичайно ж, народний майстер-різьбяр, член НСМУ Микола Оцун і вінницький скульптор Олексій Альошкін пам’ятали про те, що наука двічі збагачувалася знахідками священних дубів язичницького часу — у 1909-му і 1975-му роках їх знайшли на річці Десні. Пам’ятки академік Б. Рибаков зарахував до середини VIII ст. н. е. У стовбури дубів були вживлені вепрячі ікла у формі квадрата, які вросли в деревину. Один із таких дубів знаходиться у Пирогові, Микола Оцун спеціально їздив надихатися творчими силами до священного релікта пращурів.Варто зазначити, що й інші представники світового слов’янського неоязичництва і близьких до нього релігійних рухів кінця ХХ—початку ХХІ сторіччя обрали для поклоніння образ і культ Перуна, сина Сварога і Мокоші. Дажбожі внуки ХХІ століття вирішили об’єднати дощ, грім і блискавку, закликаючи на рідну землю врожаї, плідність, силу і невразимість. До Собору українських звичаєвих громад входить близько двадцяти організацій, зокрема об’єднання українських рідновірів, очолюване Галиною Лозко, професором, доктором філософських наук, і всі вони долучилися до “Перунового проекту”. Принаймні ескізи скульптор Олексій Альошкін і різьбяр Микола Оцун готували за вивіреними образами, зафіксованими літературними й історичними джерелами, намагаючись досягти гармонії одвічних перунових тем і новітнього задуму. Врешті Перун прорізався з дубового тіла заввишки 3 м 5 см із додатком метрового навершя, для чого використали корінь цього самого дерева, — воно символізує буйну розвихрену чуприну, що сягає верхніх енергій. Лик Перуна схожий на його зображення на Збруцькому ідолові, тулуб прикрашено сваргою, Сонцем і Місяцем, фігурами Півня, Вепра, Коня, що символізують силу воїнства, дорідність врожаю, нескінченність руху, добробут і невразимість роду. “З рідними богами — в душі, з Руссю-Україною — в серці, з перемогою — в житті” вирішили поставити Перуна на Старокиївській горі, шукаючи позитиву і підтримки у вірі далеких предків. До речі, скажемо можливим опонентам, — Перун, як і майбутній Пантеон Рідних Богів, надихають значно більше, ніж пам’ятники галушкам, дерунам та вареникам. Втім, обирайте самі, чиї ви діти і внуки, що більше імпонує сучасним родоводам — вести початок від галушечників—вареничників—дерунистів чи бути внуками Дажбожими і синами Перуновими?Мені особисто заходи рідновірів цікаві тим, що вони є захопленими і радісними іграми для дорослих на свіжому повітрі. Ну скажіть, хіба це не цікаво, коли реконструюють обряди, яких ніхто ніколи не бачив і не чув?!Разом зі скульптурним зображенням Перуна було виготовлено пристрій для видобування вогню. Його зібрали просто на Дніпровій пристані, й сорок чоловіків взялися до сотворіння Живого вогню. За третьою спробою повалив дим і спалахнуло полум’я. Від нього запалили смолоскипи і вісім жертовників та чашу навколо новоствореного Перуна, до ніг якого поставили щедрі дари — дніпровську воду, дідуха, вишиття з плодами земними, жертовне зілля з українських лісів і полів. Так розпочали урочисту забаву навколо кумира, який начебто видибав із Дніпра, а насправді прибув на автомобілі. І понесли його на молодецьких плечах аж на Старокиївську (Андріївську) гору. Цілком сучасна бетонна трипелюсткова сварга стала підмурівком для скульптури, вирізаної з дуба, в Київ повернувся Перун…Живий вогонь, стрічки, квіти, віночки, дзвіночки, рушники і непідробно радісний настрій супроводжували освячення кумира та славлення прабатьків Орія, Сварога й інших, не менш відомих фольклорних персонажів.“Не сотвори собі кумира…” Кумир Перуна ІІІ тисячоліття видибав не з Дніпра, а з буйної уяви наших сучасників 24 серпня 2009 року і постав на Старокиївській горі. Що ж, можливо, з плином часу кияни захочуть мати Пантеон Рідних Богів — світ вважатиме його так само цікавим і прикметним, як, скажімо, Музей народної архітектури в Пирогові. Для когось це буде етнографічна цікавинка, а в комусь зродиться Дух Правди і Волі, притаманний оріям.Закінчуючи цей репортаж, не втримаюсь від ще одної новини-події. 3 вересня в Центрі народної культури “Музей Івана Гончара” встановлять найвищий у світі Сніп — 15 метрів заввишки, 300 снопів пшениці, відкриють фотовиставку “Жнива—2009”. Поетичне мотто фестивалю — чотири рядки В. Данилейка: “Народ наш древній ожива, Ядриться жито і пшениця, — Ще буде світ на нас дивиться, як прийдуть Золоті Жнива”.Радіймо! Шануймо древній родовід рідного народу!
