ФРАНКО: МІЖ ВЕЛИКОЮ КУЛЬТУРОЮ  І ЗАТІНКОМ СУБКУЛЬТУРИ

В’ячеслав ЛЕВИЦЬКИЙ…Вітер норовливо напружував прапори, мовби віршові рядки, скорені гордому ритму. І невипадково, адже 27 серпня в Києві відбувалося зібрання з нагоди 153-річчя з дня народження Івана Франка. На площу, названу на честь видатного письменника, науковця, відданого просвітителя, прийшли ті, кого сьогодні бентежить безмір його ще не справджених ідеалів. У мітингу взяли участь представники Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, Конґресу української інтелігенції, Української партії, Української народної партії, Конґресу Українських Націоналістів, творчих спілок, національно свідомих громадян. Обрисом пам’ятника Франкові, де скульптор вловив класика в задумі роденівського мислителя, навіювалась певна вмиротвореність, хоч і трохи силувана з певних приводів. З одного боку, громада підкреслено відзначала неювілейну річницю. Водночас підніжжю монумента, величному, але скромному, вже вкотре загрожує вибух — бізнесовий. На рейдерських замахах на територію парку наголосив голова ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка, народний депутат України Павло Мовчан. Він зауважив: нашій державі катастрофічно бракує діяльного інституту Франка, де осмислювався б доробок галицького генія, далекого від “циркульних”, штрихових оглядів. Завдяки могутній постаті з ХІХ ст. воскрес весь західноукраїнський духовний масив. Що ж нині поширювало б такий вплив? На думку П. Мовчана, сприйняття невичерпного Франкового заряду мусить і надалі розпочинатися з “Лиса Микити”. Завдяки повчальній захопливій казці читач мимоволі призвичаїться до величних образних нуртів автора.

Схожих цілей справді бракує довколалітературному середовищу, — підтвердив у виступі Віктор Баранов, голова Київської організації Національної спілки письменників України, поет, прозаїк, публіцист. На його погляд, “Перехресні стежки” нині сиротливо туляться до холостих книжкових армад у сумнівних супермаркетах. А пов’язаний такий казус із нездатністю суспільства не протестувати, а гніватися по-франківськи. Могутній зачин зібрання поступово навертав до відродженої турботи про нашу велику літературу, а водночас велику культуру — феномен, викоханий іще романтиками. Так, знаний аніматор Володимир Кметик, завдяки якому постала екранізація пригод бойківського лиса, звернув увагу на життєвий чин автора-іменинника. Режисер послався на слова Миколи Міхновського про те, що діяльність Івана Франка припала на час, коли здатних перейняти імпульси Тараса Шевченка бракувало.

До явища культурної дуги української класики звернувся й поет, громадський діяч, депутат попередніх скликань Петро Осадчук. “Як тебе полюбити, Каїне мій?” — цим риторичним запитанням завершив він свій вірш-полеміку із захисниками загрозливих “чингізидських скал”.Про непросту долю сучасного Нагуєвицького музею провісника модернізму розповів письменник Вадим Пепа. Звичне закидання галичанам їхньої обмеженості деякими екс-віце-прем’єрами, на його думку, легко спростовувати саме на прикладі Каменяра, до якого доростати належить іще багатьом поколінням. Олександр Пономарів, поважний учений, перекладач, професор Київського національного університету імені Т. Шевченка, лауреат премії імені І. Франка, увиразнив мовотворчі звитяги письменників кінця ХІХ ст. Як слушно наголосив він, читанню нашої історії “без брому” завжди вадить брак українських нобеліантів. Франко ж найвищу світову відзнаку мусив би отримати кілька разів, про що варто пам’ятати без зайвих сентиментів.Із такою думкою погодився й онук видатного мислителя Роланд Тарасович. Він побажав усім перечитувати, інтерпретувати, доносити до молодших поколінь Франкову спадщину якомога ретельніше. А в цьому полягає найшляхетніший вияв патріотизму. Адже активне повернення до глибокого автора вкотре свідчило б про подолання загальної паніки.Розмисли про іпостась І. Франка мудрого та мрійливого пророка, озвучили також Мирослав Горбатюк, народний депутат України ІІ скликання, член УНП, Ірина Соколовська, заступник голови Київської міської організації КУН, Георгій Лук’янчук, член проводу УП.Заступник голови ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка Василь Фольварочний виголосив звернення від імені учасників зібрання. У ньому, зокрема, було засуджено нещодавні наклепи російського президента Дмитра Медведєва, а наших державників, митців, усіх співвітчизників закликали до невтомного й наснаженого плекання духовної самостійності в дусі видатного іменинника.Прикінцевий виступ учениці школи № 92 імені Івана Франка Анастасії Коршун чудово підхопив відгомін поетового слова з вуст Паламаренка-молодшого і доповнився програмою хору “Жайворонок” під орудою Валентини Команчук. Енергетика артистів у сквері поблизу Франкового театру була настільки проникливою, що змусила долучитися до участі у зібранні сучасних тамтешніх корифеїв Наталію Сумську й Анатолія Хостікоєва.Зустріч завершувалась в антуражі зів’ялого листя: справжнього, хрусткого під одутлими припаркованими автомобілями, і книжно-романсового, з однойменної збірки класика. Утім, багатьох учасників вечора міг подивувати саркастичний, навряд чи зумисний збіг. Галявина довкруги задумливого пам’ятника віднедавна стала осередком припанкованої молоді. Тепер І. Франко, чию нішу у великій літературі хилитає байдужість і читачів, і деяких квапливих педагогів, майже такий самий субкультурний, як юні розбишаки… Припустите, що далекосяжна освіченість поруч із гамірними вибриками завжди протестні? Коли шановані учасники зібрання покладали квіти до погруддя митця, звеселілі хлопчаки із затінку шаржовано горлали вітання. На це один з авторитетних промовців зауважив: “Слава Україні!” з цигаркою не кричать”… Отож і Франка з невіглаським поспіхом читати не можемо. 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment