ІНТЕЛІГЕНТ З-ПІД СЕЛЯНСЬКОЇ СТРІХИ 

До 150-річчя від дня народження Степана Смаль-Стоцького

Про Степана Смаль-Стоцького — українського мовознавця, педагога, громадсько-культурного й політичного діяча — сучасне покоління українців не знає нічого або майже нічого. Галичанин за місцем народження, буковинець  за часом найвищого розквіту свого педагогічного, наукового й організаторського таланту, український професор на еміграції в останнє двадцятиріччя свого життя, Степан Смаль-Стоцький був особистістю такого могутнього духу, яким доля нечасто обдаровує наш народ. Про місце і роль С. Смаль-Стоцького в європейській славістиці розмовляємо з Людмилою ТкаЧ, доктором філологічних наук, професором Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича.

ВІН ЗАЛИШИВ НАМ ДЖЕРЕЛО ОПТИМІЗМУ— Пані Людмило, нещодавно чернівецькі науковці повернулися з Кракова, де відбулася конференція, присвячена ювілею видатного буковинця, академіка Степана Смаль-Стоцького. Кілька слів, будь ласка, про цю подію.

— Насамперед хочу висловити велику вдячність колегам із Яґелонського університету в Кракові, з якими наш навчальний заклад пов’язують уже певні традиції й роки спільної праці. Ідея про проведення цієї конференції виникла ще під час підготовки до ювілею. Краківські колеги відгукнулися на це дуже активно й запропонували конференцію у Кракові зробити продовженням чернівецької. Смаль-Стоцький своїм життям пов’язав Чернівці й Краків, а ми об’єдналися у добрій справі. У лютому цього року в Чернівецькому університеті ім. Ю. Федьковича відбулася науково-практична конференція “Постать Степана Смаль-Стоцького в національно-культурному житті Буковини кінця ХІХ — початку ХХ ст. і сучасна рецепція його доби”. До участі в ній зголосилося майже 90 учасників із Києва, Івано-Франківська, Львова, Кам’янця-Подільського, Житомира, Тернополя, Переяслава-Хмельницького, Чернігова, Дніпропетровська, Макіївки та Слов’янська Донецької області, Луганська, а також польські науковці (з Кракова і Варшави), чеські (з Праги). Це багато, якщо зважити на те, що ім’я Степана Смаль-Стоцького фактично не популяризували в сучасному інформаційному просторі. Лише фахівці з мовознавства, літературознавства й історії України (періоду кінця ХІХ ст. — міжвоєнних десятиліть) досліджували його праці й діяльність. Ще на початку 1990-х у Чернівцях іменем С. Смаль-Стоцького названо вулицю, відкрито меморіальну дошку на будинку, де жила родина Смаль-Стоцьких. Свого часу ця родина була в центрі всього культурного й громадського життя українців Буковини. В їхньому домі гостювали Іван Франко, Леся Українка. Діяльність С. Смаль-Стоцького досліджують молоді літературознавці з нашого університету, захищають дисертації. Проте, звичайно, цього ще замало, щоб постать С. Смаль-Стоцького піднести в нашій свідомості на ту висоту, яка відповідала б масштабові його особистості й тим реальним досягненням, які він мав як педагог, науковець, громадський і політичний діяч.— Гадаю, широкому загалові буде цікаво дізнатися, чому Степана Смаль-Стоцького поховали у Кракові…— Його доля подібна до доль тисяч українських діячів, які змушені були залишити рідну землю, щоб продовжувати працю для України. Останні роки життя С. Смаль-Стоцький жив і працював у Празі, в колі української еміграції. Спочатку його поховали там. Але, як пише у спогадах Василь Сімович, Смаль-Стоцький заповідав, щоб його поховали біля дружини — у Кракові. Тому на Раковецькому цвинтарі в Кракові, де чимало могил видатних українців, з’явилася могила з надгробком, на якому написано “Смаль-Стоцькі”. І більш нічого. Поряд із ним — могила письменника Богдана Лепкого. Ті, хто відвідував могилу Б. Лепкого, не могли не звернути уваги на напис “Смаль-Стоцькі”. Серед таких небайдужих відвідувачів була Божена Зінкевич-Томанек, викладач кафедри україністики Яґелонського університету. Пані Божена, яка багато років викладала українську мову і культуру, брала участь майже в усіх міжнародних з’їздах україністів, що відбувалися в Україні, звичайно, зацікавилася походженням цього пам’ятника і тим, хто там похований. Вона з’ясувала, що у вересні 1938 року прах С. Смаль-Стоцького було перевезено до Кракова. Коли в приватній розмові вона розповіла нам про свої пошуки, виникла ідея провести спільну конференцію й до цього приурочити відкриття пам’ятної таблички на могилі С. Смаль-Стоцького.— Чи вдалося все це зробити?— Так, як завжди, коли до справи беруться небайдужі й організовані люди. Завдяки українській греко-католицькій громаді в Кракові, активною учасницею якої є пані Божена Зінкевич-Томанек, завідувачеві кафедри україністики Яґелонського університету професору Адамові Фаловському й загалом керівництву університету нам вдалося провести конференцію, відкрити й освятити пам’ятну табличку на могилі Смаль-Стоцьких. І тепер на пам’ятнику вже не просто прізвище, яке мало що скаже не-філологові й не-історикові, а написано, що це видатний український діяч, мовознавець, подано роки його життя. Думаю, ті, хто прийде до могили Б. Лепкого (її відвідує чимало українців), звернуть увагу на новий напис на надгробку. Так ми донесемо знання про Смаль-Стоцького до широкого кола українців.— Хто ще, крім краківських колег, допомагав Вам?— На нашу пропозицію вшанувати пам’ять видатного мовознавця відгукнулося багато людей. До ювілейних заходів у Кракові долучилося українське консульство. Звичайно ж, багато праці доклало керівництво нашого університету, особливо проректор з навчально-виховної роботи, доктор історичних наук, професор Тамара Марусик, декан факультету історії, політології й міжнародних відносин, доктор історичних наук, професор Олександр Добржанський (до речі, співавтор першої в Україні монографії про С. Смаль-Стоцького, яка вийшла 1996 р.), видавництва “Рута”, “Місто”, чернівецькі телевізійні канали. Чернівецький інститут післядипломної педагогічної освіти (його очолює кандидат філологічних наук, доцент Оксана Івасюк) профінансував видання збірника матеріалів конференції. Та все ж прикро, що нема гідного пошанування на рівні Національної академії наук України. Адже С. Смаль-Стоцький був академіком її першого складу. 1918 року його обрали до УАН саме як фахівця з української мови. Його ім’я було поряд з іменами історика Д. Багалія, відомого дослідника творчості Г. Сковороди, економіста М. Туган-Барановського. Тобто в тому нечисленному першому складі Української академії наук С. Смаль-Стоцький був представлений як буковинський діяч, що мав заслуги загальноукраїнські. — Життя С. Смаль-Стоцького склалося так, що йому не довелося працювати в академічних інституціях Києва. Чи можна стверджувати, що його внесок в українську культуру має загальнонаціональне значення? — Постать Степана Смаль-Стоцького в українській культурі — це постать загальнонаціонального рівня. Сучасні шкільні підручники з української мови з’явилися на ґрунті, який закладав С. Смаль-Стоцький. На них виховані цілі покоління українців. Витоки методики викладання української мови пов’язані з діяльністю С. Смаль-Стоцького як університетського професора й автора шкільної граматики. Саме він створив терміни, які знає сьогодні кожен школяр, — однина, множина, іменник, прикметник, займенник, дієслово, прикладка та ін. Він обстоював думку про те, що методика викладання рідної мови має бути інакшою, ніж методика викладання чужих мов. А ще ж він був одним із перших наших шевченкознавців.— Перше видання шкільного підручника “Руска граматика” вийшло у Львові 1893 року. Що нового було в цьому підручнику?— Це був революційний крок у практиці викладання української мови. Але найважливішу роль “Руска граматика” відіграла в мовно-культурному єднанні українців, в усвідомленні того, що українці у межах Австро-Угорщини й українці в межах Російської держави — це один народ. Саме підручник С. Смаль-Стоцького запроваджував у школі вивчення української мови на основі фонетичного правопису, тобто правопису, основною засадою якого було: пиши так, як чуєш, як це відповідає природній українській вимові. Застосування цього принципу дало змогу українцям побачити, що, попри кордони, вони розмовляють однією мовою з невеликими діалектними відмінностями (є чимало європейських мов, скажімо, італійська, німецька, французька, в яких діалектні відмінності значно більші, ніж в українській). У створенні шкільного підручника був великий патріотичний чин самого С. Смаль-Стоцького, реалізація науково обґрунтованої методики навчання рідної мови і, звичайно, його обов’язок перед народом, з якого він вийшов. Адже покоління інтелігенції, до якої належав С. Смаль-Стоцький, вийшло “з-під селянської стріхи” —  так вони самі про себе казали. Свій обов’язок перед людьми, які живуть “під селянською стріхою”, вони пам’ятали дуже добре, і цей обов’язок багато в чому зумовив їхнє життя. І дідусь, і батько Смаль-Стоцького дуже шанобливо ставилися до освіти, до церковної книги. І з цієї поваги вони дали своїй дитині можливість учитися. І С. Смаль-Стоцький, успішно навчаючись, склав докторат у Відні під керівництвом найавторитетнішого славіста Франца Міклошича. Мабуть, міг би залишитися у Відні працювати, робити там наукову кар’єру. Але повернувся до Чернівецького університету, який свого часу закінчив. СЬОГОДНІ ВСЕ УКРАЇНСЬКЕ — НА МАРҐІНЕСІ— Чи була зафіксована у державних циркулярах бодай згадка про цю ювілейну дату?— На державних Інтернет-сайтах, де є перелік знаменних дат 2009 року. У ньому — й 150-річчя C. Смаль-Стоцького. Є посилання і в інших джерелах. Але не було нічого зроблено практично. Скажімо, перевидання “Граматики” Смаль-Стоцького у серії “Пам’ятки української мови” або передачі на радіо чи телебаченні про нього… Де вcе це? У нас є передачі, які популяризують імена людей, що відіграли важливу роль в суспільному чи культурному житті України?! Імовірно, ім’я Смаль-Стоцького мало відоме журналістському загалові. ЗМІ не завжди вважають за потрібне звертатися до людей академічної чи університетської науки для того, щоб збагатити український інформаційний простір: зрозуміло, реаліті-шоу, ток-шоу популярніші за документальний фільм чи радіопередачу про видатного вченого… Ось парадокс: є Національна академія наук України, яка повинна дбати, щоб не забували українських учених, є Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, комісії й комітети з питань національної культури і духовності при Президентові України, у Верховній Раді України — так багато всього у нас є, але щоб згадати ім’я видатного українця, цих “комісій” і “рад” виявилося недостатньо. Комерціалізація інформаційного простору призвела до того, що українська історія й українська культура опинилися на марґінесі в державі, яка називається “Україна”. Гадаю, є кілька причин, що ювілей Смаль-Стоцького пройшов майже непомітно. Головна з них — це нехіть до власної історії, яка перетворилася на звичку в наших журналістів. Припускаю, що це не стільки провина журналістів, скільки редакторів, які формують редакційну політику центральних видань, радіо- та телеканалів. Нині на телеекрані, в газетах і журналах бачимо дуже багато матеріалів про діячів російської культури чи радянської доби, створених під своєрідним кутом зору — висвітлюють переважно моменти з приватного життя чи історії кохання. Це справді цікаво, проте така однобічна спрямованість сучасної журналістики, і не лише телевізійної, залишає на марґінесі важливе для української культури й науки.— Невже ситуація в сучасній українській культурі, науці настільки песимістична?— А хіба ні?! Бачимо: цілком сформовано тенденцію ігнорувати людей науки, людей української історії під приводом “не формат”. Наведу лише один приклад: торік 17 грудня ми відзначали 100-ліття із дня народження видатного українського філолога, мислителя Юрія Шевельова (до речі, лауреата Шевченківської премії, що свого часу був обраний закордонним членом НАН України). Видавничий дім “Києво-Могилянська Академія” видав двотомник його праць — “Мовознавство” (упорядник Лариса Масенко) і “Літературознавство” (упорядник Іван Дзюба). На презентації виступили люди зі знаковими іменами в українській культурі — Михайлина Коцюбинська, Євген Сверстюк, Оксана Забужко. Подія відбувалася в Києві. Думаєте, цього було достатньо, щоб нею зацікавилися провідні українські телеканали? Аж ніяк. Журналістів майже не було. Зате 17 грудня (у день Св. Варвари), як виявляється, міжнародна спільнота відзначала день працівників “секс-індустрії” й переймалася важкими умовами праці повій! І про цю подію регулярно повідомляли у випусках новин провідних каналів. Про що можна говорити? Життя С. Смаль-Стоцького та його величезні, справді колосальні зусилля, вкладені в українську справу, заслуговують набагато більшого. Він був одним з найяскравіших представників отієї української інтелігенції, що вийшла “з-під селянської стріхи”. Вони ніколи не забували про це. І те, що інтелігенти робили в українській культурі й громадському житті, давало змогу українським селянам піднестися й економічно, і культурно. Нині українські селяни не мають таких захисників.ІНТЕЛІГЕНЦІЯ, ЯКА ВИЙШЛА “З-ПІД СЕЛЯНСЬКОЇ СТРІХИ”— Тобто С. Смаль-Стоцький намагався особистою ініціативою, працею зробити те, що вважав за потрібне для духовного, культурного зростання свого народу?— І це духовне зростання, на його думку, мало привести до зростання добробуту. Цікаво прочитати, як він писав про себе і діячів свого покоління у спогадах “Моя політика”, які вийшли перед Першою світовою війною, та в інших: ніхто їх не кликав до тієї праці, ніхто не спонукав, ніхто їх за це не агітував. Тобто покоління інтелігентів, до якого належав С. Смаль-Стоцький, не було частиною державного механізму, точніше, механізму державної служби. Покоління, яке не належало до жодної номенклатури. Це були типові люди громадянського суспільства, якого в нас, на жаль, ще досі нема. У нас поки що є лише бажання створити це суспільство. А Смаль-Стоцький такою людиною був. Він почувався громадянином, який має працювати для суспільства, і сам обирав для себе пріоритети — те, що йшло від душі, від переконання зробити щось для людей, які перебувають у гіршому становищі, ніж ти.“УКРАЇНСЬКА МОВА ВЕДЕ СВІЙ РОЗВИТОК ВІД ПРАСЛОВ’ЯНСЬКИХ ДІАЛЕКТІВ”— З переліку праць, що подано у нашій довідці, бачимо, що С. Смаль-Стоцький зробив дуже багато, а ось чи був він знаний?— Заслуги С. Смаль-Стоцького були визнані. Завдяки його підручнику “Руска граматика” фонетичні засади українського правопису здобули офіційне визнання, а згодом стали основою для вироблення загальноукраїнських правописних норм. Хоч шлях, яким він ішов до визнання, був важким. У метафорах того часу це прямо так і називалося: “Не було такого болота, яким би не обкидали професора Смаль-Стоцького ті люди й ті діячі, які не хотіли поширення освіти серед українців, які перешкоджали його діяльності, коли він писав науково-популярні брошурки для селян, як організувати нормальне господарство, як писати правильно свої звернення до різних державних установ й обстоювати свої права”. Смаль-Стоцький працював не лише як філолог, а на всіх ділянках, де справді бракувало сил інтелігенції.— За радянських часів ім’я С. Смаль-Стоцького мало приписку “буржуазний націоналіст”. Чому, адже він ніколи не був “буржуа”, походив із селян?— Причини таких ідеологічних звинувачень — у тих ідеях, якими жив С. Смаль-Стоцький. Якщо під “націоналізмом” розуміти служіння національним інтересам свого народу, то таким націоналістом С. Смаль-Стоцький був — як і Шевченко, Франко та багато інших українських діячів. Але головна причина звинувачень С. Смаль-Стоцького — це недогідна для російського (і радянського) імперського мислення ідея, яку він обстоював у своїй граматиці: що українська мова в своєму розвитку не переходила етапу давньоруської як спільної мови українців, білорусів і росіян. С. Смаль-Стоцький намагався довести, що українська мова так само, як інші слов’янські, бере початок безпосередньо від праслов’янських діалектів. Цю ідею він обстоював гаряче і не завжди аргументовано з погляду лінгвістики. Свого часу це й стало головною причиною того, що ім’я С. Смаль-Стоцького надовго викреслили зі списку серйозних учених, намагалися переконати наукову громадськість у тому, що, як тоді казали, “С. Смаль-Стоцький нагинає науку до політики”, тобто підтягує наукові аргументи до своїх політичних поглядів. Тому, гадаю, його ім’я замовчували, праці не перевидавали. Не надто популяризують його ім’я в Україні й нині. Хоч у суті речей С. Смаль-Стоцький мав рацію. І це переконливо довів у праці “Історична фонологія української мови” найвидатніший український філолог нашої доби Юрій Шевельов.— Чому ж ситуація не змінюється? Адже Україна — незалежна держава…— Тому, що надто багато в сучасній Україні людей, зокрема політиків, які ніяк не можуть збагнути інакшого розвитку української мови, ніж лише вкупі з російською. І ось цією доктриною про спільну мову українців, білорусів і росіян, яка існувала в XI—XIII століттях, намагаються підсилити суто політичну ідею подальшого існування цих трьох народів в одній державі. Праці С. Смаль-Стоцького і думки, які він висловлював, абсолютно не прийнятні для тих, хто й надалі не вірить у перспективу незалежної суверенної Української держави й у можливість існування історії української мови й історії українців окремо від історії Російської держави.— Як Ви гадаєте, чому люди, які зробили багато для української культури, сьогодні не мають належного пошанування? — Це певний симптом, який свідчить про моральне нездоров’я нашого суспільства. Адже традиція народу мусить бути підвалиною культури. Це загальновідома думка. І навіть будь-які новітні течії, явища, що з’являються в культурі, не можуть цього заперечити. Річ у тому, що ми стаємо свідками стирання в українців національної пам’яті й підміни інформаційної матриці. Національному демагогічно протиставляють так зване “загальнолюдське”. І робиться це філігранно, зі знанням психології мас (усе це давно відомі засоби маніпулювання свідомістю). А знання історії життя таких людей, як С. Смаль-Стоцький, виробляє антитіла, що дають змогу опиратися маніпуляціям і виробляти власний світогляд, а не той, який нам нав’язують. Ось чому “не потрібно” знати про таких людей, як він. Але хіба тільки про нього? Чи багато ви знаєте передач і фільмів про Василя Стуса, Лесю Українку, Євгена Чикаленка, Бориса Мозолевського, який знайшов для світу скіфську пектораль? А що знаємо про сучасні архіви й археографів, про авторів і упорядників феноменальних книг з історії України, які здобувають відзнаки Форуму видавців у Львові? Колись видатний український поет-неокласик Юрій Клен (Освальд Бургардт), німець за походженням, гротесково написав про добу сталінського терору: “Вітаймо ж цю добу колонізацій, добу нечуваних екстермінацій, талантів, партій, напрямків і сект, — добу, що ліквідує інтелект”. Чи не пересторога для нас ці рядки? Пересторога перед тією духовною катастрофою, до якої може довести суспільство ігнорування й ліквідація інтелекту.— Чи передбачається видання праць С. Смаль-Стоцького — як підсумок Вашої роботи?— Підготовка до ювілею була орієнтована, звичайно, й на те, щоб перевидати праці С. Смаль-Стоцького. Це те, над чим ми зараз працюємо і близькі до завершення проекту — однотомного видання праць С. Смаль-Стоцького, що з’явиться в Україні вперше. Певні кошти нам надали за рішенням сесії обласної ради для Центру буковинознавства ЧНУ, передбачені на проведення історичних, археологічних і культурологічних досліджень. За ці кошти можемо оплатити пошукову роботу. А коли йдеться про видання книжок, тобто підготовку текстів (набір, верстка, редагування, коректура), а також витрати, пов’язані безпосередньо з друком (поліграфічні послуги, папір та ін.), то, звичайно, на це в нас коштів ще бракує. Тоді, коли буде готовий макет книжки і потрібні будуть кошти на друк, ми сподіваємося знайти зацікавлених людей і, звичайно, звернемося до владних інституцій, адже в них передбачені кошти на видавничу справу. Думаю, з цим проблем не буде. В Україні ще є багато порядних, професійних і патріотичних людей. Спільними зусиллями маємо зробити все, щоб думки Смаль-Стоцького дійшли до якнайширшого кола українців.Спілкувалася Марія ВИШНЕВСЬКА

Довідка “СП”Народився Степан Смаль-Стоцький 9 січня 1859 р. у селянській родині в с. Немилів (Немолів) Радехівського повіту на Львівщині. Навчання почав у місцевій школі, а 1867 р. вступив до третього класу “тривіальної” школи в Радехові. Згодом навчався у Львові в українській академічній, польській та німецькій гімназіях. Університетську освіту здобув у Чернівцях, докторат — у Відні. 1885 р. очолив кафедру української мови і літератури Чернівецького університету. Із 1899 р. був членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, 1914-го обраний головою філологічної секції цього Товариства. Із 1892-го С. Смаль-Стоцького обирали послом (депутатом) до Буковинського сейму, де шість років (1904—1910) він виконував обов’язки заступника маршалка (голови). 1911 p. увійшов до Австрійського парламенту й залишався депутатом до самого розпаду Австро-Угорщини. Під час війни (1915—1918) працював у таборі полонених українців у Фрайштадті (Горішня Австрія); по війні був дипломатичним представником Західно-Української Народної Республіки в Празі (1919). Згодом — професором української мови Українського Вільного Університету, членом Українського історико-філологічного товариства, Слов’янського інституту, членом-засновником Української Могилянсько-Мазепинської академії наук, для якої склав статут. Помер 18 серпня 1938 р. у Празі. Похований (2. 10. 1938 р.) у Кракові.До найважливіших праць С. Смаль-Стоцького належать: “Про руську правопись” (1891), “Про план науки руської мови в гімназіях” (1891, співавтор Т. Ґартнер), “Котляревський і його “Енеїда”” (1898), “Grammatik der ruthenischen (ukrainischen) Sprache” (1913, у співавторстві з Т. Ґартнером), “Правописні непорозуміння” (1914), “Правописна справа” (1926), “Ритміка Шевченкової поезії” (1926), “Франко і українська літературна мова” (1926), “І. Онишкевича “Руська бібліотека” (1877—1927)” (1927), “Східні слов’яни” (1928), “Обов’язки української науки супроти Шевченка” (1928), “Найближчі завдання славістики і україністики” (1928), “Українська літературна мова” (1928), “Граматика в школі” (1929), “Бодуен де Куртене як язикознавець і чоловік (13.3.1845—3.11.1929)” (1930), “Українська мова: її початки, розвиток та характеристичні її прикмети” (1933), “Т. Шевченко. Інтерпретації” (1934), “Питання про східнослов’янську прамову”(1937) та ін.  

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment