Надія КИР’ЯН Відвідавши виставку “Нескорені” Дмитра Сироватки у Музеї гетьманства, поетеса Ірина Лобовик написала в книзі відгуків: “У Ваших полотнах крізь трагізм пробивається-проривається вічна радість буття і непроминущість людського життя, яке залишає свій слід на землі. Адже ті українці, яких Ви зобразили, жили і боролися за українську ідею. І тому ми йдемо за ними. Мабуть, сув’язь поколінь — головна домінанта Вашої творчості”.І це справді так. Українська історія пройшла крізь серце поета. Він живе й дихає нею.Народився Дмитро Матвійович 1938 року в селі Горностайпіль на Чорнобильщині. У селі колись стояла козацька сотня. Та й прізвище художникові дісталося справжнє козацьке. З дитинства, бігаючи по ярках, долинах, слухаючи оповідки односельців, кожною клітиною відчув і полюбив цей край. Прожив нелегке життя, але любові не зрадив.Батько майбутнього художника брав участь у фінській війні, повернувся, невдовзі почалась Велика вітчизняна. Загинув на річці Горинь. Мати з трьома малими дітьми бідувала.“Наше село під час війни двічі захоплювали німці, двічі нас виганяли в евакуацію, — згадує Дмитро Матвійович. — Жили в окопах, на холоді. Удруге гнали пізньої осені, по інею. Біг босий, в одній сорочечці кілометрів з 25. Після цього часто хворів. Пережив голод: копали коріння, їли торішню картоплю. Єдиний із сім’ї закінчив сім класів. Брат здобув лише чотирикласну освіту, потім пас корови, сестра пішла в найми”. Дмитро мріяв стати художником, вперто йшов до цієї мрії. Щоб вижити, пішов працювати на Київську взуттєву фабрику, відвідував художню студію, захоплювався поезією. У багатотиражці друкував власні малюнки й вірші. Талановитого хлопця підтримали й послали вчитися — спочатку в Одеський педінститут, згодом допомогли перевестися до Київського державного художнього інституту, який закінчив 1970-го.Найбільший вплив на його творчість і світогляд мали художники Віктор Зарецький та Володимир Сингаївський. “Віктор Зарецький та його дружина Алла Горська допомогли мені увійти в національну культуру, підтримували, — розповідає пан Дмитро. — Коли приїжджав із російськомовної Одеси, дивувалися, що я зберіг ідентичність, розмовляв українською. І на взуттєвій, і серед геологів, де працював, я був, мабуть, єдиним українськомовним”.Дмитро Матвійович дуже любить подорожувати. Коли вдалося купити маленький “Запорожець”, об’їздив із друзями всю Україну. Малював пам’ятки архітектури, фортеці. У Криму відтворював на полотнах татарські споруди. “Життя прожито, мені 70 років, але саме зараз особливо хочеться малювати”, — каже художник. Українська історія, давня й сучасна, відображена в картинах “Боже, Україну збережи”, “Хортицькі ворота”, “Було колись на Вкраїні”, “З поліських легенд”, “Дніпрові пороги. Ненаситець”, “Вступ війська Іллі Струка до Києва”, “Нескорені”, “Червона тінь калини”, “Діти війни” і в багатьох інших. Художник може довго розповідати про кожну картину, кожну зображену постать, кожне дерево, камінь…“На полотні “Мелодії древніх фресок. Остап Вересай” зображено князя Святослава, гетьманів Вишневецького, Сагайдачного, Хмельницького, Виговського, Мазепу й останнього гетьмана України Розумовського. Тут і Трипілля, й наші боги, й скіфські баби, двоголовий орел, кров на скелях, яка нагадує рядки з поеми Тараса Шевченка “Кавказ”: “За горами гори, хмарами повиті, Засіяні горем, кровію политі”. Таке було й на нашій Україні. Скільки крові пролили Петро І і Катерина ІІ! Тому я й намалював голову Катерини схожою на міфічну Горгону. Стоїть зажурений Шевченко — малював його з того пам’ятника, що перед музеєм у Корсуні. Ось Божа матір, яка благословляла козацтво. Вона благословляла, а як вони вирішать свою долю, залежало від козаків. На іншій картині — липа коло Десятинної церкви, її доля покручена, як доля нашої України”. З болем малює Дмитро Сироватка героїв визвольних змагань 1917—1922 років (отаман Ілля Струк жив у його селі), долю солдатських вдів, якою була і його мати, переймається армійськими негараздами (сам армію відбував на Байконурі в тяжких умовах; відслуживши, рано помер син). Усі знайомі хлопці, які служили в ракетних військах, дожили лише до 30—34 років. Вважає, тому, що ракетні двигуни заправляють паливом, до складу якого входять дуже шкідливі для здоров’я речовини. Альтернатива такому паливу є, її пропонував ще Корольов, але проблему досі не розв’язали. Дмитро Матвійович, попри поважний вік, активно працює. До 70-річчя виставляв у Будинку Національної спілки художників України близько 70 робіт, цього року в Музеї гетьманства — понад 30 картин. Його герої — люди, які боролися за незалежність України. А ще має багато натюрмортів, пейзажів. Коли їхала до нього на зустріч, саме малював натюрморт з виноградом і персиками. Фрукти передали друзі з Херсона. Одразу почав малювати — “щоб не пропадали”. Розповідав про життя, а сам щохвилини додавав до персиків і виноградин якийсь штрих, мазок. Справжній художник!
