Ніна ГНАТЮКТериторія Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут” — величезна студентська республіка з багатьма навчальними корпусами, затишними парками, тінистими галявинами, проспектами, стадіонами і нескінченними алеями. Особливо гамірно і сонячно тут у першовересневі дні, коли усміхнене, засмагле студентство повертається з канікул у храм науки, а щасливі першокурсники прагнуть якнайшвидше пізнати великий, загадковий світ Київської політехніки, у якому господарюють майже 50 тисяч студентів і багатотисячний колектив професорів, доцентів, викладачів.31 серпня навпроти 12 корпусу, в розкішній парковій зоні сталася незвичайна як для технічного університету подія: відкрито пам’ятник видатній українській поетесі, громадській діячці Олені Телізі. Як зазначив ректор Михайло Згуровський, батько Олени Іван Опанасович Шовгенів був ученим-гідрологом, міністром УНР, професором Київського політехнічного інституту. Сім’я мешкала неподалік в одному з корпусів з 1918 до 1920 року. А Олена, закінчивши гімназію, деякий час працювала в адміністративній службі навчального закладу і проживала тут до 1923-го.Майбутня поетеса любила прогулюватися цими тінистими алеями, мріяти про високу і світлу любов. Тому й виникла ідея у викладачів і студентів, щоб Олена Теліга навічно повернулася в цей парк юною, усміхненою. Саме такою і відтворив її у бронзі відомий київський скульптор Володимир Щур. Пам’ятник споруджено на благодійні пожертви депутата Київради, випускника інституту Дмитра Андрієвського та викладачів. “Для мене висока честь брати участь у здійсненні цього проекту. Ви бачите Олену Телігу молодою, красивою, задивленою у майбутнє. Саме такими хотіли бачити цей пам’ятник наші студенти”, — сказав Дмитро Андрієвський. Поетеса писала рядки, які так зрозумілі й співзвучні почуттям молоді, яку бачимо зараз:Топчуть ноги радісно і стрункоСонні трави на вузькій межі.В день такий віддатись поцілункам!В день такий цілим натхненням жить!Заступник міністра освіти і науки України, поет і перекладач Максим Стріха підкреслив, що Олена Теліга народилася в Московській губернії й лише через 12 років переїхала з батьками до Києва. Тут вона вивчила українську мову, повернулася до праотчих джерел. Цей пам’ятник мала відкрити Українська держава, але він постав завдяки викладачам і студентам, благодійникам. І за це їм велика подяка. А до студентів М. Стріха звернувся з напутніми словами: “Ніколи не будьте партачами життя. Живіть в ім’я України радісно, щасливо, повносило”. Народний депутат України IV скликання, Почесна голова Всеукраїнського жіночого товариства ім. О.Теліги Ольга Кобець наголосила: “Пам’ятаймо, що Олена Теліга була не лише ніжною, тендітною, вродливою жінкою, а й мужньою, сильною й відважною патріоткою”. Тоді, коли її землю топтав ворог, коли винищували її націю, вона не мала права бути слабкою чи безвольною:Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,Та там, де треба, я тверда й сувора.О краю мій, моїх ясних привітівНе діставав від мене жодний ворог.22 жовтня 1941 року в складі похідної групи ОУН Олена Теліга пробралася в окупований Київ, де створила Спілку українських письменників (Спілка радянських письменників була евакуйована в Уфу), заснувала і редагувала журнал “Литаври”.9 лютого 1942 року відважну патріотку заарештувало ґестапо, а 13 (за іншими даними, 21 лютого) Олену разом із чоловіком Михайлом Телігою розстріляли в Бабиному Яру. Їхня любов була такою сильною і вірною, що він пішов на смерть разом із дружиною, хоч міг цього уникнути. Прикро про це згадувати, але чиясь підла рука зруйнувала хрест памяті на місці загибелі патріотки. Не виконано й розпорядження Президента України про спорудження пам’ятника поетесі в Бабиному Яру. І тому велика вдячність усім, хто пам’ятає про цю постать української історії, хто доклав сил, таланту, душі, щоб обезсмертити в бронзі жінку дивовижної сили, краси, мужності. За словами Дмитра Донцова, вона залишила по собі яскраве світло, яке палахкотітиме нащадкам. До пам’ятника поклали букети розкішних червоних троянд, ніжних жоржин, яскравих айстр. А я підійшла до двох дівчат. Це студентки другого курсу Видавничо-поліграфічного інституту Інна Погрібна й Алла Довгалюк.— Подобається вам пам’ятник?— Так, дуже. Він уособлює красу і юність. Це буде улюблене місце для закоханих. Коли хлопці з квітами приходитимуть сюди на побачення, буде прекрасно.А мені знову згадалися рядки Олени Теліги. Цього разу ліричні, ніжні. З “Вечірньої пісні”:Щоб вільне розкуте серцеЗабилося знов гаряче.Щоб ти, найміцніший, сперсяЛицем — на моє плече.А я поцілунком теплим,М’яким, як дитячий сміх,Згашу полум’яне пеклоВ очах і думках твоїх.Вона була ніжною, мов пелюстки найпахучіших лілій. Але й могла подарувати коханому зброю — “Цілунок гострий, мов ніж”. Щоб вистояв, “без металевих слів і без зітхань даремних” пішов на смерть, відстоюючи честь. Та Олена Теліга вірила у воскресіння духу, в недаремність боротьби:Щоб власній вірі непохитнійПалить лампаду в чорну нічІ йти крізь січні в теплі квітні,Крізь біль розлук — у радість стріч.
