ЛИСТИ У ВІЧНІСТЬ

Ніна ГНАТЮКДвадцять чотири роки тому, в ніч з 3 на 4 вересня, у пермському таборі Кучино не стало Василя Стуса. Вже два десятилітя цього дня у багатьох селах і містах України запалюють свічу пам’яті. Біля пам’ятника землякові зібралися шанувальники творчості поета у Вінниці. Поклали квіти до погруддя найвидатнішого односельчанина у Рахнівці Гайсинського району. Свідомі українці, рідні й близькі пом’янули дорогу людину в Донецьку й Горлівці. У Національному музеї літератури багато років поспіль відбуваються цього дня презентації книжок, літературно-мистецькі вечори, зустрічі з тими, хто знав Василя Стуса, його побратимами в боротьбі за волю і честь України. А цьогорічного вересня у найкращій залі музею кияни зібралися на презентацію диска “Листи до сина”.Народний артист України Олександр Биструшкін щиро зізнався: “Книжка “Листи до сина” Василя Стуса справила на мене незабутнє враження. Це унікальне явище епістолярного жанру. Я дав її прочитати синам. Зайняті власними справами і проблемами, вони так і не розкрили її сторінок. А як же дійде слово Стуса до хлопців з Донецька і Луганська, якщо я не переконав прочитати напутні рядки Стуса своїх синів, які все ж таки люблять Україну? Тому в мене виникла ідея записати листи і вірші Василя Стуса з неволі. Сподіваюся, диск наші діти послухають”. Літературознавець, лауреат Національної премії України ім. Тараса. Шевченка Дмитро Стус, який з побратимами 20 років тому перевіз батьків прах на Байкову гору, зізнався, що в нього були непрості взаємини з батьком, та все ж він вирішив зайнятися його творчою спадщиною. І лише тоді, коли розбирав його записи, вивчаючи і впорядковуючи рукописи, він осягнув, якої величини це була Людина, і вирішив уже для власних дітей підготувати книжку “Листи до сина”. Кошти на видання виділив благодійний фонд Анатолія Матвієнка “Україна Інкоґніта”.А тепер до вшанування пам’яті Стуса долучився й Олександр Биструшкін. Після Галини Стефанової й Романа Семисала це вдала спроба прочитання. Він не грав роль поета, а прагнув передати його почуття, думки.Зараз вже стало звичним повсюди говорити про кризу. Але доти, доки ми не усвідомимо значення книжки і художнього слова, не подолаємо культурної прірви, ситуація не зміниться ні в економіці, ні в політиці. Якщо добре гартувати дух, то жодна прірва не буде нездоланною. До видання компакт-диска долучилася народна артистка України Марія Миколайчук. Вона була на тому знаковому вечорі 4 вересня 1965 року в київському кінотеатрі “Україна”, коли під час перегляду фільму Сергія Параджанова “Тіні забутих предків” Василь Стус закликав встати всіх тих, хто проти репресій, переслідувань української інтелігенції. Народна пісня “Глибокий колодязь”, голос Марійки є символічним поверненням Василя у дитинство, святою водою його любові й пам’яті, віри і сподівання у немарність своєї боротьби. А Василь Стус усіма силами своєї душі, свого таланту, своєї людської порядності боровся не лише проти аморального тоталітарного суспільства, а й проти мистецтва і літератури з бацилами рабства. У листі, датованому 4.11.1984 р., він пише: “Упродовж усієї історії 99 % митців були служками можновладців: виконували їхні забаганки, маючи за те змогу добре жити (тобто паразитувати). Митці губили принциповість свою, діставали, як щоденний наряд, те, що згодом стало зватися закономірністю мистецтва… Як казав Самійленко, “Тарас Григорович помер, Іван Степанович у нас тепер”. Література стає цариною анемічних душ, які не вміють (чи не хочуть) жити по-людськи, література стає схожою на продаж сиропної води, зельтерської. Тобто в міру т. зв. прогресування література стає все більше й більше чинником не лише аморальним, а й деморалізаційним. Те, що вона сьогодні значною мірою стала явищем духовної немочі, в мене не викликає (на жаль!) сумніву”. Хоч ці рядки “патологічно чесного”, за вироком психіатрів, Василя Стуса написані чверть століття тому, вони не втратили актуальності й болять кожному з нас, сьогодні проливають світло на причини суспільного занепаду і моральної деградації значної частини населення (не народу!) України. Долучився до проекту і знаний графік Сергій Якутович, створивши портрет нескореного поета-політв’язня. Виразний дизайн — Юрія Марусія. А видано компакт за фінансової підтримки Віталія Кличка. І це особливо втішно: так хочеться, щоб відомі українські боксери, футболісти, олімпійські чемпіони знали і цінували українську мову і культуру. Бо ж, як писав поет, “український інтелігент — на 95 % чиновник і на 5 % — патріот. Його патріотизм ні до чого не зобов’язує. Ми — в’язні історії…”Хоч як прикро, а більшість киян мовчки заплющують очі на те, що сьогодні діється в столиці. Одне з найгарніших міст Європи перетворюється на кам’яний мішок, смітник, втрачає парки і сквери, свою українську душу і таємничу ауру. І тому доречно, що диск із листами доповнено враженням поета про святкування Києвом 1500-ліття (запис 9—10): “Київ замість живого міста перетворюється на маскарад. Золотоголовий Київ — змієголовий”. Директор Інституту літератури НАНУ Микола Жулинський підкреслив, що образна структура віршів Василя Стуса складна, тут максимум оголених почуттів. Ми ще сповна не оцінили поезію цього митця. Це абсолютно новаторський підхід до форми, виняткове самонаповнення кожного рядка. І передати це не так просто. Олександр Биструшкін записав Тараса Шевченка, Івана Франка, тепер маємо Василя Стуса у його прочитанні.Академік тепло говорив про свого колишнього аспіранта, а тепер наукового співробітника Інституту літератури Дмитра Стуса. Хто читав його монографію “Василь Стус: життя як творчість”, теж відзначив відвертість сина, його непросте сприйняття батька. Написав Дмитро про це із сумлінням, він доклав чимало зусиль, щоб вирвати з кадебістських схронів творчу спадщину Василя Стуса. Тепер цей архів зберігається у відділі рукописів Інституту літератури і відкритий для вивчення і досліджень.Справжня поезія, підкреслив М. Жулинський, має магічну силу. Прикро лише, що глибокі, вистраждані вірші не звучать тепер на концертах, урочистостях, у престижних залах. Маємо повернутися до першовитоків, до поезії.Вихід компакт-диска зі словом Василя Стуса — подія небуденна. Та поруч з радістю відчула і смуток. А все тому, що, за словами Олександра Биструшкіна, державі це не потрібно. Ні Міністерство культури і туризму, ні Міністерство освіти і науки не відгукнулися на цей проект, не замовили компакт-дисків для шкіл, бібліотек, вищих навчальних закладів. Думалося, що наклад диска буде хоч би 20—30 тисяч, дійде до шкіл Донецька, Луганська, Криму. Та випущено лише тисячу примірників. Тож як дістати цей диск учителям із віддалених шкіл? І народний артист із болем сказав, звертаючись до всіх небайдужих: “Зробіть краще, не мовчіть! Не може без національної ідеології жити держава!”“Бувайте. Прихиляю вам неба. Ваш Василь”, — це рядки одного з останніх листів поета. Вони адресовані не лише дружині Валентині Попелюх і синові Дмитрові, а й усім нам. Василь Стус своїми зболеними руками і своїм згорьованим серцем прихиляв до нас небо духовності, чистоти і віри. Не цураймося його. Жити без небес, одними земними клопотами, — і грішно, і тяжко. Прислухаймося до мудрих порад Василя Стуса. Вони не лише для Дмитра — вони адресовані вічності. “Людина — це обов’язок, а не титул (народився — і вже людина). Людина твориться, самонароджується. Власне, хто ти є поки що? Кавалок глини сирової, пластичної. Бери цей кавалок в обидві жмені і мни — доти, поки з нього не вийде щось тверде, окреслене, перем’яте. Уяви, що Бог, який творить людей, то Ти є сам. Ти є Бог. Отож, як Бог самого себе, мни свою глину в руках, поки не відчуєш під мозолями кремінь. Для цього в тебе найкращий час — Твори ж!”

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment