СВОБОДА ТА УПЕРЕДЖЕННЯ: ВИДИМИЙ І НЕВИДИМИЙ СВІТИ ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ

Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ,Києво-Могилянська академія, “Всесвіт”Закінчення. Початок у ч. 35 за 2009 р.БРИТАНІЯ — КРАЇНА ЩАСТЯІ все-таки Англія гетерогенна. Крім розмаїття етнічного складу, можна вказати на велику відстань між класичним британським невеличким містечком і Лондоном. Мені випала нагода побувати в Шрусбері, маленькому містечку, що розташоване за три години їзди потягом від Лондона. У цьому мальовничому містечку мешкає мій друг письменник Джон Веддінґтон-Фезер. Моє перебування осторонь “заклопотаного Лондона”, як кажуть англійці, ствердило в такій думці: в Англії для людини пенсійного віку життя тільки починається. Якщо в нас літні люди часто опиняються за межею, живуть лише думкою про день отримання пенсії, про що свідчать періодичні черги до “пенсійних” віконечок на пошті, то в Британії ці люди мають усе. Держава подбала, щоб останні роки життя вони провели якомога щасливіше. Літні люди мають можливість купити заміський маєток (це приблизно півмільйона британських фунтів), подорожувати, влаштовувати світські раути. І люди розважаються, спілкуються — одне слово, живуть повноцінним життям, якого українці поважного віку не можуть собі дозволити. Хіба можна прожити на пенсію 800 грн, якщо левову частку “з’їдають” комунальні платежі й харчування? Наша державна система не зацікавлена в тому, щоб забезпечити людині, яка працювала на благо своєї країни в певній царині, гідну старість. Мене здивувала одна родина, друзі Веддінґтон-Фезера, які одружилися чотири роки тому (їм далеко за 70). Вони познайомились на круїзному лайнері, що з Одеси вирушав до Туреччини. Одеса — популярний курорт серед британців: і дешевий, і комфортний. Звідти вони часто вирушають до Туреччини, одного з найдешевших світових курортів. Загалом ставлення англійців до України прихильне, правда, віднедавна Україна не сходить з уст мешканців Британського острова. Причина — газові конфлікти. На жаль, контексти, в яких постає наша країна, не вельми привабливі. Це доводилося чути від  людей різного соціального статусу: Україна дедалі більше почала негативно заявляти про себе. Українська боротьба за незалежність у газових відносинах через брак дипломатії, що могла б донести розумний меседж до Європи, перетворюється на паплюження української політики в очах іноземців, що доповнюється вже, правда, поодинокими повідомленнями, що Україна вже півроку працює без міністрів, і дедалі більше міністрів пишуть заяви про звільнення, а декого “опозиціонери” активно намагаються звільнити, на два тижні забуваючи про всі інші проблеми під час світової економічної кризи. Певно, питання “націоналізму” в нас і досі значно важливіші, ніж стратегії зовнішньоекономічної діяльності. УКРАЇНА — РОСІЯ — БРИТАНІЯ: ЧОМУ ТРИКУТНИК (НЕ)МОЖЛИВИЙ?Ставлення до Росії в британців особливе: вони чітко розрізняють Москву як центр імперії, як простір “путінського” тоталітаризму й велику Росію, що переважно асоціюється із Сибіром. Під час перебування в Британії однією з центральних новин стала звістка про візит президента США Барака Обами до Москви. Всі статті в центральних газетах починалися з колажу: трап, яким спускається з літака Обама, спрямовано в пащу до сибірського Мед… тобто ведмедя. Так, Москва (Кремль) для Заходу — цілковитий простір людської несвободи, страху й небезпеки. І все-таки, навіть розуміючи це, часто доводилося чути, як британці виправдовували політику Росії, мовляв, росіяни налякані нерозумною поведінкою США, які можуть ні з того ні з сього розпочати війну (як в Іраку), тож доводиться тримати руку напоготові… Чого — залишається запитати. Ядерного чемоданчика? Звичайно, все це результат роботи російських дипломатів радянської школи, які вміють переконувати Захід у тому, чого немає насправді й навпаки. Британці й досі подекуди засліплені екзотикою російського Сибіру, який оспівав іще на початку ХХ століття французький поет Блез Сандрар у “Транссибірському експресі”. Зрештою, Британія, як ніхто більш, здатна оцінити потуги мілітаристської імперії нового часу, а отже, вона розуміє, що з інтересами імперії все одно доведеться рахуватися. Проте саме Британія нині виступає одним із найбільших лобістів демократії у світі. Багато британців залучені до різноманітних проектів із підтримки демократії. Я мав нагоду зустрітися з професором Аланом Флаверсом, фізиком, який працює в царині ядерної енергії. Свого часу він зробив дуже багато для поширення у світі знань про Чорнобиль, як, до речі, й Віра Річ, яка була однією з перших, хто в міжнародній пресі сказав про чорнобильську біду. Нині доктор Флаверс — представник Європейського Молодіжного Парламенту. Він відвідав Україну й Грузію, щоб з’ясувати основні проблеми сучасної грузинської молоді, її настрої й переживання. Такі поїздки вкрай важливі, щоб здійснювати моніторинг міжнародної політичної ситуації. Адже саме молодь — рушійна сила, здатна до великих соціальних та історичних змін. УКРАЇНЦІ НА ОСТРОВІ: ВТЕЧА ЧИ ВИРОК?Чисельність української громади на Британському острові значна. А кількість нелегальних заробітчан ще більша. У Лондоні мені випало побувати в Союзі українців у Великій Британії. Це по-сучасному обладнаний будинок із величезною бібліотекою. Найбільше вразили речі Степана Бандери, які зберігаються на балконі. Це не копії й не муляж. На сорочці — пляма від кулі. Вразила також бібліотека Союзу. В ній — фонди видатних українських письменників, які мешкали на острові й за заповітом передали їх до Союзу. Щороку сюди приїздять дослідники з України й світу, щоб попрацювати з рідкісними виданнями. Побачив на стелажах і видання про Голодомор (зокрема дослідження Джеймса Мейса, якого шанують у Британії); українські альманахи початку ХХ століття, книжки доби бароко, рідкісні в Україні видання поезії Ліни Костенко. У підшивці видань, пов’язаних із британсько-українськими відносинами, знайшов своє інтерв’ю з Вірою Річ, яке готував для української преси 2005 року. Але найцікавіше було побачити світлини, на яких Віра Річ, іще зовсім юна, разом з матір’ю Магдалиною проводжають в останню путь Степана Бандеру. Віра Річ — ціла академія наук на Британському острові. Ця людина зробила для української культури значно більше ніж деякі наші академічні спільноти й міжнародні фонди. Її переклади Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Павла Тичини, Михайла Драй-Хмари, Ліни Костенко, Василя Стуса вражають довершеністю. Віра Річ дошукується прадавніх пластів англійської мови, щоб майстерно передати український оригінал, адже часто українська поезія не така вже і проста для англійського перекладу (це не переписати Тичину англійським неримованим віршем і сказати, що це — Тичина по-англійськи). Віра Річ працює 24 години на добу, і цього їй замало, щоб завершити розпочате. Мені випала честь побачити пані Віру в робочому процесі перекладу “Гайдамаків” Шевченка: як відбувається пошук слова, відчуття ритму та внутрішньої символічної образності, як вловлюються звукові символічні зв’язки, явища алітерації й асонансу, що мають бути адекватно передані англійською мовою. Наприкінці 2007 року за підтримки Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАНУ вийшло видання вибраних поезій Т. Шевченка в перекладі Віри Річ із передмовою академіка Івана Дзюби. Це фундаментальне академічне видання має назву “Тарас Шевченко. Вибрана поезія. Живопис. Графіка”. Воно побачило світ у видавництві “Мистецтво” (твори Шевченка представлено і в оригіналі). Упорядник й автор приміток — український шевченкознавець Сергій Гальченко, передмову до живописних творів підготувала Тетяна Андрущенко. Видання дуже важливе. Крім того, що це мистецький артефакт доби, воно виконує функцію наближення найвизначніших здобутків української літератури у Великій Британії, яка насправді знає про Україну та її культуру замало. Інколи стає сумно за ту інформацію, що надходить на закордоння — про політичні скандали, корупцію або й про кількість загиблих в Україні внаслідок стихійних лих. Звичайно, це правда життя, але скільки ще ми самі не дбатимемо про формування позитивного іміджу про себе у світі?! І література — передовсім той канал комунікації, що може причарувати західний світ. Скажімо, в англійських перекладах існує вся класика російської літератури — від Пушкіна, Толстого, Достоєвського до Ахматової, Євтушенка, Вознесенського тощо. Натомість перекладів української літератури небагато. На жаль, це видання через невеликий обсяг (воно вартувало б принаймні 50 000 примірників) не набуло резонансу ні в Британії, ні в нас. Прикро, що ми й досі не навчилися популяризувати власні вершинні здобутки культури. Єдиний виняток — торік до роковин Голодомору у Вестмінстерському абатстві провели службу по загиблих в Україні. Як розказували українці, цього дня в центрі Лондона майорів український стяг. І це справді було великим здобутком, що робить тебе гордим за рідну країну. Також я мав честь бути запрошеним на зустріч до Українського Інституту в Лондоні (директор — доктор Марта Єнкала). Інститут розташовано в самому центрі міста, поряд із ним — пам’ятник Володимиру Великому (це було місце для українських помаранчевих прочан під час революції в Україні в листопаді 2004). Також неподалік розташоване і Посольство України в Сполученому Королівстві. Мій виступ у колі українців і однодумців було присвячено висвітленню сучасної української літературної ситуації. Ішлося про останні тенденції в літературі, про роль та історію журналу світової літератури “Всесвіт”, про всупереч-державницьку політику нинішніх українських видань, адже Українська держава аж ніяк не зацікавлена у високому рівні власної культури: в столиці України книгарні закривають, а видавництва, які становлять скарб української  культури (як “Дніпро”), ледь не викидають на вулицю. Така політика — рейдерська, вона далека від цивілізованих норм, що сприяють підтримці аналогічних видань у світі (як, скажімо, “Index on Censorship” у Великій Британії). Також мав розмови з “нелегальними” емігрантами, які розповіли про ті нелюдські умови, на які доводиться приставати, щоб опинитися якнайдалі від України, що її політика орієнтована на знищення малого й середнього бізнесу, на продаж українських підприємств іноземцям, тож люди опиняються без роботи і кусня хліба. Українська політика зробила все для того, щоб мільйони українців позалишали домівки (і не лише десь у селах, а й навіть у столиці) в пошуках кращої долі в чужій країні. І нікого не турбує, чому щороку ці потоки збільшуються, ніхто не переймається тим, що потрібно зробити, щоб захистити українців від вимушеної економічної міграції. У такому разі гасла, що лунають від посадовців і Президента країни про те, що вони дбають за український народ, — порожня балаканина. Дбають за великих інвесторів, які заробляють мільярди на Україні, бо з цього перепадає і в “державні кишені”, але за звичайних людей, які в ґумових човнах перепливають Ла-Манш, щоб знайти заробіток бодай прибиральниці чи слюсаря, не дбає ніхто. Усе-таки українська громада в Британії видалася мені згуртованою. Є церкви (греко-католицька, православна), є свої центри… Звичайно, з логістикою нині виникають проблеми. На жаль, нам із колегою-філологом Оксаною Приходько так і не вдалося за допомогою британських українців розшукати могили знаної української еміграційної поетеси Галі Мазуренко (Галина Сергіївна Мазуренко-Боголюбова, член-засновник об’єднання українських письменників “Слово”, художниця (превалює сюрреалістична поетика), авторка поетичних збірок “Пороги”, “Ключі”, численних історичних оповідань). Прикро, що навіть таких визначних для української культури імен не фіксують. ЧОРНОБИЛЬ ОЧИМА БРИТАНСЬКОГО ПОЕТАНасамкінець, уже за день до відльоту, відбулася несподівана зустріч із британським письменником Маріо Петруччі, автором поетичної збірки “Важка вода: вірші про Чорнобиль”. Деякі вірші з неї було опубліковано в журналі “Всесвіт” у моєму перекладі. Маріо — знана фігура у британській літературі. У лондонському поетичному кафе на стіні — його величезний портрет як представника сучасного літературного мейнстриму. Однак Маріо в розмові менш оптимістичний: поетичні смаки в Британії погіршуються, люди просто не вміють читати поезію, а навчити їх розуміти мистецтво поетичного слова — справа неприбуткова. Поет розробив курс, орієнтований на те, щоб навчити сучасних читачів розуміти поетичний світ. Курс мав успіх, його придбала одна літературна асоціація в Британії й “запхнула” десь у куток свого сайту, тож не кожен помітить цю прекрасну методичну розробку, якій Маріо віддав 18 місяців свого життя. Сумно, що ми поступово відходимо від справжньої поезії, натомість наше життя дедалі більше технізується. Але, як мудро зауважив Джон Веддінґтон-Фезер, нові технології мають спрощувати лише технічний бік нашого життя, щоб ми мали змогу більше часу присвятити вічному мистецтву. P.S. На цьому двотижнева мандрівка добігла кінця. Звичайно, важко описати Британію в усій повноті. Вийшов маленький нарис: Британія очима українця. Ця острівна країна різноманітна: країна високої культури, в якій, проте, неприбраним видається місто, де народився Шекспір; країна мультикультурна, але жорстка до “інших” (третьосортних) представників світу; країна демократична, але яка розуміє стурбованість Москви у зв’язку з непродуманою політикою США (зокрема, за часів Джорджа Буша-Молодшого); країна, до якої тікають заробітчани з усього світу; країна, що дбає за своїх мешканців; пост-імперія, що прагне розгрішитися зі своїм колонізаторським минулим… Означення можна підбирати безконечно. Для кожного Британія буде своя. Все одно про всі моменти не встигну розповісти в межах однієї статті (згадалася зустріч у Білоруському центрі, організована за сприяння Віри Річ, з отцем Олександром, дуже приємною, шляхетною людиною-архіваріусом, якому болить нинішня ситуація в авторитарній Білорусі). Приємно, що українська культура поступово проникає на цей чарівний острів (у Кембриджі нарешті відкрито українські студії, які очолює доктор Рорі Фіннін) через таких людей, як перекладачка і журналістка Віра Річ, Ольга Керзюк, Марта Єнкала. Хочеться вірити, що коли все-таки Україна стане частиною європейського простору (юридично), то британська та українська культури не відчують величезної прірви, що поглиблювалася десятиліттями, а знайдуть спільні вектори для подальшого взаємного збагачення.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment