«ДЕ ДУХ ГОСПОДНІЙ — ТАМ СВОБОДА»

Наше суспільство дедалі більше віддаляється від духовних цінностей. Щоб цей процес не перетворився на духовну катастрофу, в Києво-Могилянській академії із 2004-го навчальний рік розпочинається лекцією з циклу “Духовні цінності людини”. Цей рік розпочав єпископ УПЦ КП, голова Інформаційно-видавничого управління Київської Патріархії владика Євстратій лекцією “Відповідальність християнина”. У Києво-Могилянській академії лекції читали видатні релігійні діячі: Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет (2004 р.); отець-доктор Борис Гудзяк, ректор Українського католицького університету, м. Львів (2005 р.); архієпископ Харківський і Полтавський Української Автокефальної Православної Церкви Ігор Ісіченко (2006 р.); Блаженніший Любомир Гузар, Предстоятель Української Греко-Католицької Церкви, Верховний архієпископ Києво-Галицький (2008).

Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ,Києво-Могилянська академія, “Всесвіт”Нині дедалі чіткішає відчуття, що ми — заручники світу споживацьких цінностей. Часто покладаючись на життєву практику, зі скепсисом ставимося до світу духовного. Мовляв, скільки у світі несправедливості й зла? Скільки найкращих людей полишають цей світ у молоді роки? Скільки безневинних стають жертвами терактів і бойових протистоянь щодня? Тенденції й справді страшні. Нині збройні конфлікти охопили майже всю планету, а головне — святі місця цивілізації; точки, з яких наші культури народжувалися (війни в Ірані й Іраку, Ізраїлі й Палестині тощо). Здається, що саме духовного спокою й гармонії в планетарних масштабах бракує. 

Чому так відбувається? Чи Церква й досі відіграє роль духовної скарбниці? Безперечно, війни, що розпочинаються через відмінні релігійні цінності, найстрашніші. Але попри те, що на планеті існує кілька цивілізацій, усе одно в межах кожної відбувається поступове винищення людства. І причина вже не стільки в протистоянні релігійних цінностей, скільки в тому, що часом людина сама обирає гріховний шлях розбрату й гоніння за марнотними, примарними цінностями. Проблеми духовного життя в бездуховний час було порушено у виступі єпископа Євстратія. “Безперечно, Церква в кожний конкретний момент історії існує в певних реаліях — політичних, культурних, економічних, географічних тощо. З цієї точки зору Церква — суспільна інституція. Але цим не вичерпується її значення, і це лише зовнішній бік її буття, мінливий і не найважливіший. Бо, на відміну від інших, це єдина інституція, яка надає людині можливість доторкнутися до вічності, увійти в неї, жити в ній. Церкву часто сприймають як інституцію, яка намагається втиснути людину в прокрустове ложе. Але справжнє призначення Церкви — не зробити людину зліпком, клоном визначеного зразка, а навпаки — надати можливість кожному в міру здібностей, умов стати таким, яким задумав і сотворив його Господь, звільненим, свобідним від гріха. За словами Писання: “…де Дух Господній — там свобода”. Тобто свобідним через одухотвореність”, — зазначив владика Євстратій. Він розпочав свою промову делікатно: Церква не повинна нав’язувати людині спосіб мислення і поведінки, але має свідчити про вияви небесного життя, про чудеса цього світу, які створив Бог, щоб показати людині, що вона не самотня, може покластися на допомогу Всевишнього, але за умови, що вірить у вищі сили, її серце відкрите для чудесного. Ця думка давня. Щоб побачити чудо, потрібно бути внутрішньо до цього готовим. Нині перебуваємо в матеріалістичній реальності, існуємо в координатах споживацького суспільства. А свідомість, орієнтована на споживання, страшна у своїй суті: така свідомість знищує світ, забираючи з нього все найкраще й нічого не даючи навзаєм. Натомість забуваємо про те, що людина народжена у гріхові, а тому має наближатися не до матеріальних вигод, а передовсім до вічного небесного щастя. Природно, що в часі постмодерної іронії й прагматизму тяжко повірити у гасла “вічне життя”, “щастя”, “доброта”. Але якщо людство не повернеться до істинних цінностей, то наслідки можуть бути страшними. Як не може людина усвідомити, чим є блаженство вічного життя в Богові, так не може знати і про винищувальне страхіття катастроф, що може настати. Здається, істина дедалі більше віддаляється від людини, існує безліч маленьких правд, кожна з яких не здатна бути правдою буття. Владика Євстратій наголошував на тому, що людина має найцінніше — волю, свободу вибору. Так написано і в Писанні. Та часом ця свобода, якщо людина не розуміє її складної сутності, може обертатися небезпекою. Ми всі хочемо досягти блага. Але опинившись у комфортних умовах, забуваємо про те, що ці умови хтось із попередників створив для нас. Ми ж маємо розвивати традиції й докладати власних зусиль. Але в молоді часто виникає запитання: я ж вільна людина, навіщо маю це робити? Як зазначає єпископ Євстратій, немає нічого поганого в тому, що людина відчуває в такий спосіб власну свободу. Однак існує диявол — злі сили, які спокушають людину і чатують на її волю, щоб скерувати у неправедне русло. Владика навів, здавалося б, банальні приклади: якщо людина вільна й не відчуває відповідальності за власну волю, то в такому разі вона може завершити життя в алкоголізмі. Або ж може піти на злочин, бо якщо не має відповідальності за вчинок — людина вільна — то чому ж це заборонено?Усі ми створені за подобою Божою. Бог, подарувавши нам життя, подарував і вибір. Ця проблема поставала в Європі ще в часи Ренесансу. До прикладу, дискусії Мартіна Лютера, Лоренцо Валли, Піко делла Мірандоли та інших. Але нині людина нібито живе в печері, скута невидимими путами. Заручники матеріального світу і споживацької психології, ми думаємо, що лише матеріалізоване благо може дати нам омріяне щастя й надзвичайну свободу. Але ж є люди, зазначає владика Євстратій, які володіють десятьма квартирами, можуть собі дозволити дуже багато, але не знають, що таке щастя. Їхнє життя видається порожнім і нецікавим. Ці люди шукають розваг, але настає час, коли життя добігає кінця… І тоді усвідомлюєш, що щастя — не в матеріальному. Як влучно зазначив владика: “Супермаркети — це храми нашого часу”. Ми отримуємо насолоду від купівлі коштовних речей, але не отримуємо духовної повноти від такої насолоди. А духовний досвід робить людину по-справжньому незалежною. Єпископ Євстратій порушив і не менш важливу проблему формування родини. На його переконання, нині в Україні триває занепад християнських цінностей, шлюбу як християнського єднання двох. “Людина живе сама для себе, не створює сім’ї, не народжує і не виховує дітей, і через реалізацію цієї нібито свободи ми приходимо до того, що через кілька поколінь, просто з математичної точки зору, української нації, суспільства не буде. Тут буде інше суспільство, прийдуть інші нації, у яких інші пріоритети, які інакше дивляться на сімейні стосунки, на пріоритети свого життя. Якщо раніше для винищення нації потрібні були війни, голодомори, репресії, то зараз — зовсім інші, безкровні речі, які призводять до того самого. Якщо чоловік і жінка єднаються шлюбом, але у них немає дітей… Вони через якийсь час помруть, на їхньому місці не лишиться нікого у суспільстві. Якщо у них одна дитина — суспільство зменшиться наполовину. Свобода? І до чого вона веде? Свобода безвідповідальна, тому що всі ми хочемо користуватися благами суспільства”. Вільне кохання скеровує людину в бік аморальності й гріха. Людина повинна залишити після себе майбутнє, лише в такому разі існуватиме Україна на історичній арені. Небезпечні процеси депопуляції спричинені тим, що люди не прагнуть створити здорову сім’ю. Діти почуваються так, ніби в них немає ні батьків, ні дідів. Занепадають традиції роду: одиниці знають про своїх родичів у п’ятому-шостому поколіннях. Чудово, якщо дитина знає своїх дідусів та бабусь. Із такого переконання формується покоління, яке живе в новому соліпсизмі ХХІ сторіччя, коли кожен прагне жити лише заради себе, задля задоволення власних потреб. Безперечно, ми дуже не любимо поняття “правило”, “догма”, “закон”. Кожен хоче бути незалежним від будь-якого обов’язку. Але з цього і починається суспільне виродження: деформація індивіда, його відчуття самособоюнаповнення без справжньої повноти духовного досвіду, спричиняється до руйнації суспільства. Лекція єпископа Євстратія не була проповіддю, повчанням. Промовець апелював до життєвого досвіду. Часом владика вдавався і до сучасної термінології в поєднанні з прикладами зі Святого Письма. Усе це свідчить про те, що християнство (православ’я) також адаптується до потреб нинішнього покоління, яке мислить і говорить уже не так, як його батьки. Владика Євстратій наголошував, що ми ризикуємо опинитись у в’язниці, але нам видаватиметься, нібито в’язниця — порятунок, ніби нічого у світі немає, людина не може себе реалізувати і їй нема на кого покластися. Промовець згадав  фільм 90-х “Втеча із Шоушенка”, у якому головний герой, засуджений на довічне ув’язнення, через багато років таки стає вільним, але не може себе реалізувати в нових реаліях. “Ми живемо у цьому світі, про який у Євангелії сказано, що він лежить у злі. Але живемо в ньому так, що намагаємося збудувати в ньому своє життя і прагнемо здобути щастя тут. Збудувати своє життя так, ніби цей світ нормальний. А він неправильний, викривлений, у ньому діють зло, гріх, смерть. Це не той світ, який був задуманий і створений Богом, це світ, який спотворився через гріх, що увійшов у нього.У фільмі “Втеча із Шоушенка” в’язниця стала героєві рідним домом, він збудував там життя, й іншого не існує. На моє переконання, люди, які прагнуть побудувати своє життя тільки тут і не бачать нічого за межами, подібні до людини, яка прагне збудувати своє щастя у в’язниці. І можливість пересуватися, висловлюватися, діяти сприймає як повноцінну свободу. Свобода віднедавна стала одним із найвизначніших гасел. Нині говорять про свободу думки, совісті, слова тощо. У цьому контексті розвинулося вчення про права людини. А чи так само часто згадують про обов’язки людини? Чи згадують у контексті свободи про відповідальність? Адже це дві сторони медалі — свобода передбачає відповідальність. Права передбачають обов’язки. Не буває свободи без відповідальності, не буває прав без обов’язків. Інакше руйнується саме поняття і свободи, і прав”.Владика Євстратій стверджує, що страшний гріх і помилка, якщо людина вважає, що світ не придатний для неї, якщо єдиний вихід — втеча. У такому разі людина думає насамперед про себе, а не про суспільство. Вона втрачає віру й не готова покладатися на вищість Божої мудрості, здатної вивести зі скрути людину, яка приймає приписи небесного життя. Наш час на землі — мізерія, яку ми іноді перетворюємо на щось важливе, забуваючи, що на землі плекати цінностей не потрібно. Головне — підготувати себе для вічного життя, переконує владика. Можливо, далеко не всі готові сприйняти ці слова, але в житті кожного настає мить, коли потрібно розлучатися з цим світом. І переважна більшість не готова це зробити. Люди свого часу не насолоджувалися повнотою життя, а тому не відчули радості прожитих літ. У гонінні за проминальними цінностями ми втрачаємо відчуття часу: здається, що все ще попереду, аж настає момент, коли розумієш, що минулого не повернути, а стільки часу згаяно.Лекцію “Відповідальність християнина” владика Євстратій завершив міркуваннями щодо нещодавнього візиту до України Патріарха Московської Православної Церкви Кирила. Мабуть, цей політичний реверанс усе-таки був виправданий у “не-державному”, суто духовному виступі владики Євстратія. Певно, що візит московського патріарха ще довго згадуватимуть в Україні, бо він продемонстрував, як визначив владика, основну розбіжність між Православною Церквою КП і МП. Проблема не в тому, що існує дві Церкви. Розбіжності між ними — у ставленні до незалежності України. Московська Церква не хоче визнавати незалежність України, сповідуючи нинішні московські державницькі віяння. Недаремно після повернення Патріарх Кирил пішов звітувати про перебування в Україні не до Синоду, а до президента Росії Медведєва. Як відомо, в СРСР, коли ієрархи виїжджали за кордон, після повернення вони їхали звітувати в Раду у справах релігій, а вже потім звітували перед Синодом. Виникає питання: невже до Російської Церкви повернулися радянські часи? Цей штрих яскраво підкреслив завдання політичного впливу, яке ставили перед візитом.“Під час патріарших промов ми неодноразово чули висловлювання про “історичну Русь”, про те, що Україна — складова “історичної Русі”; вислови про Київ як “наш Єрусалим”, “наш Константинополь”, “нашу південну столицю російського православ’я”. Акцент на слові “наш”, ніби жирним шрифтом і з подвійним підкресленням, теж красномовний. Адже концепція “історичної Русі” Патріарха Кирила — просто оновлена традиційна імперська концепція, де для кожного народу знаходять певне місце, а всі народи об’єднуються навколо якогось великого народу, що пропонує їм “світле майбутнє”. Яке “світле майбутнє” пропонує нам концепція “історичної Русі”, “святої Русі”, Патріарх Кирил, на жаль, не зміг пояснити. Якщо це те світле майбутнє, яке зараз пропонують із Російської Федерації, то навряд чи воно для України прийнятне”, — зазначив владика Євстратій. Основна теза московського Патріарха: Україна не має права бути самостійною, бо її духовні землі — це наші землі, а “наші” означає “російські”, зауважив владика Євстратій. Москва не може без України, бо один зі стовпів російського самодержавства — православ’я, воно починалося саме на українських теренах, у Київській Русі. І лише за кілька століть виникла Московія. Тому нинішнє послання про “наші землі”, “наші духовні орієнтири” — замаскований привід приєднати під десницею московського царя (чи то Путіна, чи Медведєва) Україну. Лист російського президента — тому підтвердження. Часом людину засліплюють власні амбіції, й вона забуває про спільність коріння й дружність кордонів, прагнучи підкорити собі сусідські території. Але хочеться вірити, що мудрість переможе. Нинішні слова Росії — державницька риторика, спрямована на реалізацію однієї мети. Свого часу російський православний Синод заявляв, що в Грузії, яка на той час входила до СРСР, має бути власна Церква. Тепер цю риторику використовують із точністю до навпаки. Залишається вірити, що тирани з часом підуть, залишивши у спадок сторінки кривавої історії, натомість людство зуміє віднайти орієнтири спільного шляхетного співіснування на одній планеті, під єдиним Небом.  

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment