ШАНУВАТИ РІДНЕ СЛОВО

Людвіг ПУХТЯР,м. СевастопольУкраїнська мова у віковій боротьбі виборола для себе сучасний  стан. Боротьба за мову тривала завжди, але особливо загострилася 350 років тому. Це була боротьба не тільки за мову, а й з допомогою мови за власну ідентичність. Чим тоді підманули народ? Що в союзі віра буде православною. Але коли зіткнулися дві культури, люди гостро відчули різницю народів, й українці не захотіли чужої їм (азійської) культури. Захистом стала мовна ідентифікація. Це не виконувалось за чиїмось наказом, це був поклик душі українських людей, які дуже любили батьківщину. Зараз таких називають націоналістами. Ці люди творили мову. Зі слів, що були в користуванні, перевагу надавали тим, що за звучанням були менш подібні до російських, а також запозичували у західних і східних народів, часто надаючи їм українського звучання. Це збагачувало мову. Українській мові притаманні слова логічні або нейтральні. Назва повинна мати зв’язок з діями навколо нього. Наприклад, чому українці вживають слово дах а не криша? Для криші логічно і ближче було б, якби під нею щось кришили, але це місце, де люди живуть, ховаються від негоди. Тому обрано нейтральну запозичену назву — дах. Українці — хлібороби, тому в них раніше, ніж слово місто, з’явився город, де вирощували бараболю, цибулю тощо, і він був обгороджений (від тварин, ворогів). Потім виникли село, місто. Тоді якийсь час місто звали городом, доки придумали логічнішу назву, що стосується людей, а не рослин, — місто. І нехай так буде. Є слова з коренем нада: принада, понадився, унадився, але в мові слово нада замінено словом треба. Його нема в російській, а звучання, на відміну від нада, більш українське. Отож люди, обираючи слова для постійного вжитку, передусім прислухалися і до української душі. А що зараз може обрати душа людей, які все життя звуть себе Павлік, Хороліч, Довгань, навіть Шевченков?Можна наводити ще багато прикладів, які свідчать, що українська літературна мова — це геніальний витвір багатьох поколінь. І тому треба дуже обережно ставитися до нашого мовного скарбу, не варто необдумано втручатися в мовну структуру. Спробу “вдосконалити ” українську мову ми пережили в радянські часи. Але тоді не приховували мети такого “вдосконалення” — зближення націй. Тоді багато слів, які хоч трохи нагадували російські, переробляли на суто російські й уписували до російсько-українського словника. Були слова, які називали націоналістичними і відразу ж  вилучали з ужитку, замінюючи їх теж російськими.Прикро, що і раніше, і тепер з української мови нерідко глузують і сусіди, і власні безбатченки, перекривляють, висміюють, часто використовують слова, які запропонував у статті “СП”, ч. 26, 15—22 липня 2009 р. Василь Трубай. Те, що пропонує п. Василь, в наш час має вигляд чергової політтехнології, спрямованої на подальше зросійщення українців. Може з’явитися багато охочих втілювати пропозиції п. Трубая серед тих, кому українська мова не потрібна.Українці, які вивчали і володіють українською літературною мовою, більшість запропонованих Трубаєм слів сприймають як суржик, хоч деякі пропозиції заслуговують на увагу.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment