«МИ ВТРАЧАЄМО НОВУ ЯКІСТЬ МАЙБУТНЬОГО»

Про проблеми і перспективи української економіки — в розмові з доктором економічних наук, колишнім міністром економіки України, президентом Центру ринкових реформ Володимиром ЛАНОВИМ.

— Відзначаємо 20-ту річницю заснування Руху. Згадується тодішній ентузіазм щодо економічних перспектив незалежної України: республіка була найбагатшою ресурсами індустріалізованою частиною СРСР. Які головні причини  нинішнього економічного занепаду, на Вашу думку?— Можливості, які мала Україна, було зруйновано. Скажімо, внутрішній попит в Україні зруйновано внаслідок стрімкої девальвації, знецінення заощаджень, фінансів підприємств, падіння рівня доходів — те, що ми пережили в 90-ті роки. Чи було це зроблено навмисно, чи ні — інше питання. Але в цей час з’явилися великі накопичення капіталу в людей, які контролювали державні підприємства і заробили на реекспортах енергоносіїв, продукції, не повертали валюту. До того ж, у ці роки, коли люди збідніли і не могли брати участь у приватизації, нувориші на зароблені гроші включилися в операційні схеми і захопили великі підприємства.

Так відбулося первинне накопичення капіталів: у торгівлі, в посередництві. А реалізували капітал через корупційні схеми, через купівлю знецінених підприємств. Так з’явились олігархи, які оволоділи величезними галузями чи цілими реґіонами країни і змогли конструювати економічний потенціал, що надав їм можливість контролювати політику, уряд, Національний банк.— Це були здебільшого  “червоні директори”?— Червоні директори, нові бізнесмени, які заробили на різних посередницьких операціях, зокрема на перепродажу підприємств радянського типу, які контролювали директори радянського типу, що самі не могли, скажімо, здійснити експортні операції, укласти юридичні угоди тощо. У країні було утворено олігархічний капіталізм, у рамках якого неможлива досконала конкуренція, боротьба за технології, за модернізацію, за підтримку науково-технічного інноваційного розвитку. Олігархи експлуатують стару промислову базу, використовують прибутки й інвестиції — і власні, й інвестиції з бюджету, і рефінансування з банківського сектору не у відповідності з попитом, пропозицією, пріоритетами, ринковими перспективами.— Фактично ми не збудували ринкової економіки…— Це недосконала ринкова система з монополістичною конкуренцією, коли кілька монополій домовляються про певні ринки. І ми це бачимо. Внаслідок цього перерозподіл інвестицій і кредитів у суспільстві відбувається не з погляду важливих джерел економічного зростання. Бачимо, як нині в умовах кризи впала промисловість (а вона збереглася в старих галузях, на старих підприємствах, контрольованих олігархами). Вона не здатна піднятися навіть за умови шаленого падіння курсу гривні, який виправдовують можливістю збільшення продажів за кордон української продукції. Подивімось, хто отримав від НБУ величезні кредити рефінансування по 10 мільярдів гривень. Банк “Надра”, за яким Фірташ, банк “Родовід”, за яким стоїть донецький клан, можна назвати й інші. Уявіть: 10 мільярдів гривень для малого і середнього бізнесу — скільки піднялось би підприємств!— Тепер нашій промисловості — зокрема, металургії й хімічній — важко виходити з кризи, оскільки підприємства не провели модернізації тоді, коли отримували великі прибутки. За ці гроші купували футбольні клуби, яхти, маєтки тощо. Чи не вважаєте Ви, що держава тут не відіграла своєї ролі? Адже вона мала б їх стимулювати, змусити вчасно провести модернізацію.— Існують різні засоби впливу на олігархів, на власників підприємств, які просто вичавлювали прибутки. Ви правильно поставили питання: передусім держава не створила вимогливих ринкових умов для функціонування підприємств. Але ж олігархи, маючи величезні фінансові можливості, купували цілі центральні державні установи, які задовольняли їхні інтереси: міністерство певної галузі, Фонд державного майна, митницю, інші установи… Це проблема  зрощення влади і великого бізнесу. Олігархи входять у владу, контролюють уряд, парламент, ухвалюють закони, створюють регуляції (наприклад НКРЕ: ухвалює рішення щодо ціни на електроенергію залежно від інтересів великого бізнесу), на все впливають. І жодної незалежності регулятивних центрів НБУ, НКРЕ, Антимонопольний комітет, інші, які мають створювати умови досконалої конкуренції на ринку. Вони на них працюють. І тоді іманентно неможливо змусити олігархів оновлювати виробництво, вкладати гроші в нове обладнання, в будівництво на підприємствах, якщо вони можуть мати високі прибутки за рахунок впливу на владу, заниження ціни на сировину, послуги, електроенергію, чи, наприклад, за рахунок завищення цін на продукцію, перебільшеного повернення ПДВ тощо. Вони можуть усе це робити. Навіщо ж їм технології, навіщо їм із кимось конкурувати? Вони вже все тут опанували. Тому для нас це неможливо — динамічно, структурно, енергетично, технологічно оновлювати виробництво, знижувати витрати і ставати конкурентоспроможною країною.— Жодних перспектив? — Ми не зможемо стати конкурентоспроможними ні на старому базисі, ні на новому, оскільки в нас немає ні інвестицій, ні кредитів. Кожні три-чотири роки ми провалюємо інвестиції. Тобто тільки-но з’явився  в країні потенціал — наприклад, малий і середній бізнес накопичили гроші на рахунках і збираються розширити виробництво — аж тут удвічі зменшуються валютні ресурси, реальні вартості. Тому ми в принципі не в змозі розвиватися і створювати можливості для багатоманітності наших продуктів, для розвитку внутрішнього ринку. У нас усе китайське — навіть найелементарніші речі, які ми самі можемо виробляти… Але ж наш бізнес не отримує кредитів.Ось розмовляю з представниками легкої промисловості, керівниками невеликих підприємств середнього класу. Вони започаткували бізнес на японських чи голландських технологіях й обладнанні. Можуть випускати товари, але треба отримати кредит, щоб розпочати бізнес. Кредити їм у реґіонах недоступні. Тоді вони звертаються до партнерів на Заході, ті обіцяють гроші, але за вироблену продукцію, під давальницькі схеми, і тоді товари не надходять на український ринок. Наш внутрішній ринок не наповнений, і тут усе залежить від курсу національної валюти. Курс коливається, імпорт зменшується, наш рівень життя падає, і купувати споживчі товари стає неможливо. Наша економіка перебуває в лежачому стані: вона не зростає і не падає.— З іншого боку, ми чуємо нарікання банкірів, що навіть за цих обмежених можливостей вони не мають кому видавати кредити, бо бракує надійних позичальників, і вони не можуть заробляти на кредитуванні. Водночас спостерігаємо психологічний тиск на курс гривні. Гривня вже перестає виконувати функцію накопичення, яку дедалі частіше виконує долар і євро. — Це й не дивно, якщо врахувати, що в нас уже двічі провалили курс гривні  — 1998 року й тепер. Тому не можна очікувати від людей довіри до гривні. Адже ці знецінені гроші зароблені їхньою працею.— Знову відбудеться доларизація економіки?— Річ у тому, що є закон грошового обігу: коли в суспільстві діє дві чи три валюти, то перемагає сильніша. Сильна валюта — це стійка валюта. Головне — це зручність її використання і сталість. Якби гривня була сталою щодо долара, жодних проблем не було б. Отже, ми самі сприяємо доларизації вітчизняної економіки, коли руйнуємо підвалини її грошової системи.Відносна курсова стабільність цього року ґрунтується лише на міжнародних кредитах. Отримано десять з половиною мільярдів доларів, і за цей період Національний банк уже продав десять з половиною мільярдів. І попит не зменшується, а зростає. Тепер уже банки не виводять капітал за кордон, за цим нарешті встановлено контроль. Нині скуповують валюту люди і несуть її додому. Саме це і є головним тиском. Як Ви слушно зауважили, саме психологічна складова — недовіра громадян — виводить валюту з обігу і руйнує банківську систему.Усе це відбувається на тлі зниження курсу гривні. Але загальне тло погане, бо експорт не зростає, а імпорт почав зростати у липні. Тому дефіцит торговельного балансу, який досі був приблизно 300 мільйонів доларів на місяць, в липні склав 800 мільйонів доларів на місяць. Це пов’язано зокрема з тим, що уряд почав закуповувати газ.На наступний рік Україна має дуже погані перспективи. Зовнішніх запозичень буде мало, дефіцит бюджету, який не буде чим реально фінансувати, і дефіцит платіжного балансу. Цей дефіцит нічим буде покривати, тому що експорт не збільшується.— Дехто каже, що якби уряду в нас зовсім не було, або він нічого не робив би, то наше господарство, пристосувавшись до кризи і дочекавшись її кінця, плавно почало б підніматися. Усе було б стабільніше й простіше. Як Ви вважаєте, чи є в цьому твердженні сенс? Чи не завдають спроби уряду боротися з кризою більше шкоди, ніж приносять користі?— Передусім ринок рівномірніше розподіляв би інвестиції й кредити, бо не втручались би уряд та інші регулятори. А це означає, що малий бізнес отримував би кошти. У нас же гроші отримує лише великий бізнес. Ми руйнуємо базу економіки — малий і середній бізнес. За таких обставин у нас ніколи не буде інновацій, тому що інновації — ризикована справа. Жодна велика компанія ризиків неосвоєних ринків на себе не бере, в них інші масштаби. Тому фактично ми втрачаємо багатоманітність можливостей і нову якість майбутнього. — І коли світ уже виходитиме з кризи, Україна не зможе швидко відвоювати ринки і наростити експорт, тож криза триватиме?— Усі бачимо, за рахунок чого Америка чи Японія виходять із кризи. Вони пропонують нові смартфони, комп’ютери нового покоління — завойовують нові ринки. А у нас нових ринків немає. Вихід із кризи — це завжди вихід із новими продуктами, створення нових ринків. На старих ринках можна залишатися тільки на тому самому рівні. Тому в нас ні з чим виходити з кризи, отже, й очікувати швидкого економічного підйому не варто.Спілкувався Богдан ОЛЕКСЮК 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment