ШЕВЧЕНКО, ПРИЯТЕЛЬ АВАНГАРДИСТІВ: 78 РОКІВ ПОТОМУ

В’ячеслав ЛЕВИЦЬКИЙЯкось лідер українських поетів-футуристів проголосив, що славетного “Кобзаря” з його автором “пошана… вбила”, і для певності сам спалив примірник класичного фоліанта. Про одіозний вибрик початку ХХ сторіччя нині знає навіть старанний старшокласник. Тільки у джерелах не часто уточнюють, що жертвою одного з перших взірцевих перформансів була книжка, яку ілюстрував не Василь Седляр.Це вкрай важливо, оскільки 1931 року, коли збірка Шевченка вперше постала в новому оформленні, “теракт” Михайля Семенка був би недоречним. Натхненникові авангардизму не вистачило б снаги знищити бодай конструктивістські образки, виконані тодішнім керівником Межигірського керамічного технікуму. Урешті, саме вони могли б переконати в “найкрамольнішому”: “Великий льох” і “Єретик” — провісники вишуканого мистецького бунту.Переконалася в такому твердженні, вочевидь, і більшість відвідувачів виставки “Невідомі сторінки українського авангарду. Василь Седляр — ілюстратор “Кобзаря”, що тривала з 11 до 20 вересня в Національному художньому музеї України. Значущість події, зокрема, пояснювалася прикрою нечисленністю збережених робіт художника. Адже з трьох відомих живописних полотен автора два пошкоджені. Водночас завдяки зусиллям організаторів сама експозиція у двох залах уподібнилася до чудернацької книжки, трохи навіть мультимедійної: графічні версії відомих поем розміщені, ніби діалогові вікна, відкриті під склепінням музею. Доладним тлом до них були глиняні вироби межигірських вихованців художника, передусім Павла Іванченка, а також фотоколаж реалій 1920—1930 років. Проте найурочистішою подією виставки стала презентація 17 вересня репринтного седлярівського “Кобзаря”. Публікації, яку ініціював Артур Рудзицький, складав гідний супровід і вичерпний каталог артефактів авангардиста. Як зазначив один із керівників проекту Леонід Фінберг, колективу редакторів і дизайнерів поталанило в узгодженні роботи експозиції з часом появи книжки. Завдяки цьому, приміром, сумлінна текстологічна праця Степана Захаркіна знайшла продовження в його ж концептуальному впорядкуванні залів. Масштабну співпрацю з видавцями прагнули підтримати й співробітники музею з левами. На цьому не втомлювалася наголошувати заступник директора Марина Скирда, повідомивши про недавній візит до Києва небожа В. Седляра. Ведуча вечора скрушно зауважила, що представлена експозиція звужена: організатори мусили задіювати лише фонди Художнього музею. Справді, як згодом уточнив редактор воскреслого конструктивістського “Кобзаря” С. Захаркін, дивною до абсурду виявилася відмова в наданні картин Леоніда Скрипки, директора Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України. Стороннім учасникам “седлярівського тижня” зоставалося здогадуватися: чи не появи постмодерних Семенків злякалися в установі-сусідці СБУ? Як завжди, захопливо-змістовними були виступи мистецтвознавців Ольги Лагутенко і Дмитра Горбачова. Авторитетні дослідники малярства ХХ ст. глибоко означили контекст творчості школи Михайла Бойчука, до якої належав ілюстратор Шевченка. Коло однодумців, націлених на відродження візантинізму в українській культурі, як з’ясувалося, виникло не на рідних теренах, а в Парижі 1910 р. Несподіваність анонімних виставок цих художників натяково увиразнювала найсвятіше — непорушність спільної праці. Європейське естетичне тло стало для бойчукістів орієнтиром, до якого вони наближалися, всотуючи колорит питомої етнографії. В. Седляр встиг не лише долучитися до заснування першої вітчизняної художньої академії, а й згуртувати славетну Асоціацію революційних митців України.Такий коментар Д. Горбачов на прикладі окремих авангардних візій Шевченкіани доповнив зауваженням еротизму поруч із рисами витриманої іконописної традиції. Як підкреслив науковець, цикл Седляра неперевершено співзвучний із класиком літератури ХІХ ст. через релігійну культуру обох авторів.Окрім того, видання 1931 року, як сказав на презентації письменник, мистецтвознавець Леонід Череватенко, було настільною книгою Алли Горської, Віктора Зарецького, Опанаса Заливахи. Учнем бойчукіста був Олександр Довженко, й це остаточно підтверджують нові свідчення.Дослідник малярства Ігор Дяченко також пояснив несподіваність яскравих барв у графіці Василя Седляра. Як розповідала йому дружина художника Оксана Павленко майстер звично наносив мазки аквареллю. А відтінків бракувало через нестатки.Голова ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка, народний депутат України Павло Мовчан із прикрістю визнав вимушено малу роль Седляра у духовному житті кількох поколінь. Нове видання “Кобзаря” здатне зігріти читача. Образи на картинах учасника АРМУ точно передають атмосферу першої половини ХХ сторіччя, утверджуючи не хутірський, а модерний статус українства.Як свідчать афіші в музеї, незабаром там розпочнеться чергова виставка сучасного живопису. До картин, либонь, додадуться кострубаті інсталяції в дусі “Гогольfest”, що триває довше, ніж будь-чиє теперішнє перечитування “Мертвих душ”. Дієвість відстеження трансавангарду, звісно, є. Проте після нетривалого знайомства киян із класикою того авангарду хочеться, щоб у галереях небайдужі насмілилися провести хоч би химерний “Кобзарfest”. Спалювати книжки необов’язково, а ось знову пошукати “машинописних феніксів” із вигадливим оформленням було б по-справжньому задерикувато.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment