КРИМСЬКОТАТАРСЬКА ПРОБЛЕМА:  ІСПИТ НА ПОРЯДНІСТЬ

Якщо проблема виринає майже нізвідки й одразу стає актуальною й широко обговорюваною, певно, цьому передували численні замовчування, табу й перекручування. Проблема кримських татар віднедавна — одна з найобговорюваніших, хоч сказати, що вона виникла нізвідки, не можна. Прикро визнавати, але до широкого українського загалу, що живе у щільній облозі проблем економічної й політичної криз, коли навкруги тільки і чутно про зростання вартості американського долара або про можливе зміцнення національної валюти, чи чергові популістські заяви політиків, рідко долинає слово тих, хто складає у суспільстві меншість. Життя тільки сьогоденням, неоковирність і недалекоглядність сучасних українців, принцип хронічного хатоскрайства, небажання думати на перспективу вже зараз породжують проблеми, розв’язання яких вимагає прискіпливої уваги й напруженої праці всіх членів суспільства, а особливо тих, хто бере на себе відповідальність називатися національною елітою.

Ганна ТРЕГУБ, Євген САВВАТЄЄВ, Національний університет “Києво-Могилянська академія”Перше десятиліття існування Української суверенної незалежної держави минуло під загальним настроєм і гаслами глобальної перебудови всього, побудови принципово нового життя народу, який щойно отримав омріяну свободу. Але ж українській незалежності вже минув 18-й рік, і всі навкруги почали говорити про повноліття Української держави. Далебі, не помилковим буде висловлювання, що повноліття передбачає не лише набуття певних прав, а й усвідомлення власних обов’язків і самостійність розв’язання тих проблем, які життя ставить перед певним повнолітнім суб’єктом. Кримськотатарська проблема — виклик не лише українським політикам. Це питання, що стоїть перед усім українським суспільством, перед усіма його складовими. Радянська пропаганда з притаманною їй легкістю зуміла поставити тавро на проблемі кримських татар і сформувати в населення думку щодо цього етносу. І варто сказати, що це завдання було виконано на “відмінно”, адже набір радянських стереотипів щодо кримських татар живий і нині, його з легкістю відтворить людина, якій “пощастило” навчатися ще за СРСР.Пересічний українець майже нічого не знає про кримських татар. Це факт болючий, позаяк ідеться про етнос, що жив на нашій території ще з часів Середньовіччя. Проте пересічний українець знає багато хибного про кримських татар, наприклад, про їхні “зради”. Кримський хан — чи не найголовніший ворог: усім чудово відомі численні “зради” кримського хана під час війни 1648—1654 рр., але мало хто цікавився причинами цих “зрад”. Цілком зрозуміло, чому радянська історіографія наповнена багатьма такими прикладами — з кримських татар хотіли зробити “ворогів народу”, колабораціоністів, “неблагонадійних громадян”: за часів Другої світової цей народ, борючись за своє існування, воював у лавах Червоної армії й у складі вермахту, що стало додатковою “причиною” для депортації кримських татар… Було створено негативний образ народу. Кримське ханство більшу частину своєї історії перебувало під сюзеренітетом Османської імперії, належало до іншої культури й цивілізаційної моделі, що, безперечно, також відіграло роль у формуванні радянськими ідеологами ворожого образу кримських татар. Але ж і за часів незалежності в шкільних підручниках татари і зрадники — майже синоніми! Однобічність і незрозуміле небажання розглянути проблему з різних боків сформувало в школярів трафаретне і водночас упереджене ставлення до цього етносу — як до ворога.А ще пересічний українець вам точно не розкаже про таку річ, як депортація кримських татар 1944 року.Віднедавна влада все-таки почала приділяти цій темі хоч якусь увагу. Так, за указом Президента було проведено відповідні заходи з нагоди роковин депортації кримських татар. Але якщо говорити про рівень обізнаності в цій темі серед населення, то він дуже низький. Навіть нині, коли стало можливо вільно говорити про реальні геополітичні процеси, коли ні над ким не тяжіє страх бути покараним за знання того, що робиться в межах власної держави та близьких і далеких її сусідів певними карними органами держави, що в ній живемо, увагу прикуто до боротьби басків за незалежність, до розв’язання курдського питання, до збройних конфліктів на Кавказі тощо. Але ж усе десь там, а ми зовсім не дивимось на те, що в нас під носом, що може боляче по тому носі вдарити, якщо і надалі ігнорувати ситуацію, що склалася, і вдавати, що все нібито добре.Важливо зрозуміти, чи готове сучасне українське суспільство всерйоз поставитись до цієї проблеми, чи готове воно відійти від закостенілих, залізобетонних штампів у сприйнятті кримських татар. Поки що ні. “Проте зрада кримського хана Іслам-Гірея…”, “зрада кримського хана була причиною поразки армії Богдана…”, “А потім зрада татар…” — ось лише деякі цитати з українського Інтернету, які віддзеркалюють ставлення громадян до подій минулого. Так, саме “ставлення”, бо про жоден аналіз чи об’єктивну оцінку історичних подій тут не йдеться, а навпаки — повне небажання подивитись на історію очима незаанґажованого спостерігача, відкинути непотрібну ношу радянських міфів. Цього, на жаль, бракує… Але все це можна зрозуміти з огляду на могутню радянську пропаганду, яка таку позицію й сформувала. Виникає логічне запитання: чому за часів незалежності не було сформульовано гідної відповіді?! Чому український підручник з історії України в цьому питанні мало відрізнявся від радянського відповідника, й українські школярі мусять читати цей спадок совєцької пропаганди? Сучасний стан справ такий, що кримськотатарське питання належить до сфер впливу не лише історії, воно стає політичним. Це пояснюється напруженою ситуацією навколо Кримського півострова, де, як стверджує Рефат Чубаров, “панує принцип більшості”. І саме для того, щоб підняти кримськотатарську проблему на рівень обговорення, в Культурно-мистецькому центрі НаУКМА відбулась інавгураційна лекція Почесного професора НаУКМА Рефата Чубарова “Кримськотатарська проблема — іспит для українських політиків”. Спочатку пан Рефат зробив короткий екскурс у минуле, щоб окреслити проблему кримських татар в історичній ретроспективі. Отже, кримські татари — народ, який із XV сторіччя має власну державність — Кримське ханство. Воно протягом майже трьох сторіч перебуває під сюзеренітетом Османської імперії. Наприкінці XVІІІ сторіччя відбувалися події, які негативно позначилися на долі кримських татар: Кючук-Кайнарджийський мирний договір, який на папері забезпечував незалежність Кримського ханства, проте фактично існувала залежність від Російської імперії, що 1783 року анексувала кримські території. Цей період називають “чорним сторіччям”: відтік населення до Османської імперії, водночас міграція російського населення на південь. Тож частка кримських татар на цих територіях стає значно меншою, що, звичайно, не сприяє розвиткові цього етносу ані культурному, ані будь-якому іншому. “Кримські татари внаслідок міграцій підійшли до ХХ сторіччя знекровленими і знесиленими, але народ, який зберігав волю до свободи, прагнув реалізувати право на вільне життя”, — зазначив Почесний професор. Продовжуючи, пан Рефат зазначив, що до кінця 1980-х років було три народи, які так і не повернулись на власні землі після депортації, серед них і кримські татари. “Уявіть, що це ви належите до народу, який майже півсторіччя був вигнаним із власної землі”, — цими словами Рефат Чубаров апелює не тільки і не стільки до присутніх в актовій залі студентів (хоч і до них так само), а більше до українських політиків. Але повернімось разом із паном Рефатом до історії. 1991 рік, референдум у Криму. Кримські татари масово бойкотували цю подію, й без їхньої участі було ухвалено рішення про відновлення кримської автономії, але, звичайно, на тих принципах, які заперечували можливість самовизначення кримськотатарського народу. “І такою там зараз і залишається, адже там панує принцип більшості”, — критично і справедливо додає Рефат Чубаров.Коли лідери кримських татар, наприклад Рефат Чубаров чи Мустафа Джамільов, говорять про право свого нечисленного народу на самовизначення, то чи морально виправдано для нас, українців, що так само, як і кримські татари, постраждали від репресій тоталітарного режиму Радянського Союзу, не визнавати їхнього права на повернення на землі, де вони перебували до тотального переселення до Середньої Азії понад 50 років тому? Чи ж можна вимагати від інших того, що ми самі не даємо близьким?Українцям надано шанс створити нову унікальну модель цивілізованої взаємодії між різними етнічними й культурними комплексами на території однієї держави, стати насправді тим неповторним перетином східного і західного, стати просто більш культурними і терпимими. Може, в цьому і полягає шлях не лише до Європи, а й до світу загалом — у кроці назустріч народові, що просто повертається до себе додому?ься д 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment