ЧИ СТАНЕ «ГОГОЛЬФЕСТ» ОБЛИЧЧЯМ КИЄВА?

Сергій КЛИМКО Київ знову побачив “Гогольфест”, цього разу найбільший в історії. Два поверхи “Мистецького Арсеналу” стали творчим майданчиком для артистів із 16 країн світу. На площі 20 000 квадратних метрів розмістилися п’ять сцен (концертна, театральна, мала театральна, камерна й літературна), арт-клуб, кінозал і величезний експозиційний простір, що вмістив велику кількість візуальних проектів. Щодня аудиторію збирали виступи музикантів з репертуаром від академічної сцени ХХ століття до клубної сцени Лондона; театральних гуртів і перформансистів; покази молодого українського кіно і світових кіношедеврів; письменників і перекладачів; були майстер-класи професіоналів комп’ютерної графіки, кіносценаристів і художників.Як заявили організатори перед початком фестивалю, “Гогольфест” — це не лише презентація найкращих зразків сучасного українського і світового мистецтва, “акумуляція могутніх творчих та інтелектуальних ресурсів, налагодження порушених зв’язків між генераціями українських митців та якісна реінтеграція в простір світової культури. Це формування творчого середовища, здатного стати дієвим центром розвитку українського мистецтва — не лише презентаційним, а й освітнім та виробничим. “Гогольфест” — це спроба знайти форму, здатну зачинати нове художнє життя, форму, яка відповідатиме вимогам часу”.Обравши європейський культурний підхід — брати публіку не гучними іменами, а їхньої кількістю і різноманіттям, — фестиваль, як претендент на подію року, безумовно, став альтернативою “авторитарній” виставці викличного сучасного мистецтва Деміена Херста в “ПінчукАртЦентрі”. Самовіддача не надто дорогих і не надто відомих артистів, їхня професійність, помножені на захват не розбещеної подіями подібного формату київської публіки, помірні ціни на квитки й напої утворили бездоганний коктейль — “справжню Гоголівську феєрію”.Окрім власної програми, “Гогольфест” під дахом “Арсеналу” інтегрував три окремі фестивалі: Dutch Punch, Moloko Music Fest та Koktebel Jazz Festival, які презентували своїх музичних (у випадку Moloko та Koktebel) і кінематографічних (Dutch Punch) зірок. У коридорах “Арсеналу”, в просторі між сценічними дійствами збірна команда київських художніх галерей представляла поточні проекти різного рівня свіжості й актуальності. У розпалі фестивалю одна з картин із серії “Окупанти”, яку презентувала галерея “РА” художника Олександра Алексєєва, навіть зазнала нападу: її розбив відвідувач, і за це його доправили у відділення міліції. Загалом художнє тло “Гогольфесту” не могло похвалитися чимось особливо новим та захопливим. Настрій публіці, фактично одноосібно, створював музичний проект галеї “LabGrage” куратора і художника Артура Бєлозерова, відомого участю у гурті “Penoplast”. Артур просто неба відкривав нові імена української підпільної музичної сцени і рятував глядачів від нудьги в перервах між концертами і виставами фестивалю.Сильним боком можна назвати театральну програму “Гогольфесту”. За задумом організаторів, вона проходила у форматі міжнародного шоукейсу — найкращі вистави минулого року, обрані організаторами, були показані не тільки глядачам, а й спеціально запрошеним кураторам і театральним продюсерам провідних світових театральних форумів на кшталт Единбурзького й Авіньйонського. Сцену для театральних труп, окрім “Арсеналу”, надали кілька столичних театрів. Протягом тижня було показано майже 20 вистав з різних країн світу. Київський режисер-експериментатор Дмитро Богомазов представив публіці одразу дві вистави: “Гамлета” у виконанні Одеського академічного українського музично-драматичного театру ім. В. Василька у Національному академічному театрі імені І. Франка і “Жінку з минулого” за п’єсою німецького драматурга Роланда Шиммельпфеніга у стінах власного театру “Вільна сцена”. Комедію “Розпусник” Еріка-Емануеля Шміта у постановці Олександра Крижанівського зустрічав Новий драматичний театр на Печерську. Київський академічний драматичний театр на Подолі представляв гоголівських “Гравців”, зрежисованих Олегом Ліпиним, відомим за постановками творів європейського авангарду. Переповнений зал зустрічав “автора” фестивалю, театрального режисера Владислава Троїцького, який підготував одразу три режисерські роботи: “Сни покинутої дороги”, “Смерть Гоголя” та “Едіп. Софокл”.До столиці України завітали Берегівський національний угорський театр, Пермський театр “У моста”, німецький “The buro fur zeit + raum”, Музичний театр Клайпеди, пітерський Інженерний театр “АХЕ” та інші сценічні майстри.“Гогольфест” вдало звернувся до сучасної академічної музики — естетично найскладнішою стала саме ця програма, наповнена авангардними пошуками звукової текстури. На фестивалі виступило кілька камерних оркестрів. Національний симфонічний оркестр України виконав твори київських композиторів Святослава Луньова і Вікторії Польової. Квартет “Accroche Note” привіз із Франції твори сучасника Жоржа Апергіса для голосу, кларнета, фортепіано та ударних. Ансамбль нової музики “Кластер” під керівництвом Івана Небесного блискуче виконав твори сучасних українських композиторів Володимира Рунчака, Олександра Щетинського, Леоніда Грабовського. “Нова музика в Україні”, колектив, якому нещодавно виповнилося 20 років, намагався донести до аудиторії твори італійського авангардиста Лючано Беріо, поєднавши його з Валентином Сильвестровим. Іншого італійського композитора, реформатора музичної мови ХХ століття Джачінто Шелсі інтерпретував молодий київський ансамбль “Nostri Temporis”. Німецько-швейцарський дует “Мозер-Альтштедт” (баян, віолончель) поєднав середньовічні твори Гійома де Машо із творами Астора Пьяцоли і Софії Губайдуліної. “Міждисциплінарна” налаштованість фестивалю хоч і не сприяла “академічній” тиші в залі, проте, можливо, змогла долучити до традиційно камерної події кілька нових адептів.Згідно зі стратегічними планами Владислава Троїцького, “Гогольфест” має перетворити “Мистецький Арсенал” на один із центрів світового фестивального руху, сприяти створенню всеукраїнського центру розвитку сучасних мистецтв, який впроваджуватиме інтенсивну освітню й виробничу діяльність, спрямовану на організацію конкурентоспроможної національної школи сучасного мистецтва, презентацію сучасної української культури у світовому культурному просторі. Як відомо, вистава без глядача неможлива, й саме вдячна публіка стала одним із ключових моментів фестивалю. Основною аудиторією “Гогольфесту” Владислав Троїцький вважає освічену молодь. “Могилянка”, університет імені Шевченка, “КПІ”, інші ВНЗ, а також усі, для кого слово “культура” ще не втратило значення”. Троїцький неодноразово заявляв, що масштаби, яких набув “Гогольфест”, консолідувавши найкращі художні й інтелектуальні сили України, дає підстави говорити про його загальноукраїнське національне значення. “Моє бажання в тому, щоб “Гогольфест” став обличчям України, як наприклад, Венеційська бієнале для Італії”.Організатори говорять про 100 тисяч відвідувачів протягом усього фестивалю — цю цифру важко підтвердити чи спростувати, оскільки більшість заходів були безплатними, а потік відвідувачів не припинявся навіть уночі.Сторонньому спостерігачеві може здатись дивним, що такий масштабний захід некомерційний, до того ж, допомога влади обмежується лише наданням приміщення для його проведення. Цьогорічний бюджет склав 400 тисяч доларів — гроші, які більшість українських мільйонерів залюбки витратили б на купівлю чергового досягнення європейської автопромисловості. Тож українські фестивалі, як завжди, існують завдяки виняткам.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment