ІВАН ЗАЄЦЬ: ТРЕТЯ УКРАЇНСЬКА ХВИЛЯ ВЖЕ СТУКАЄ В ДВЕРІ

Аналізуючи історію, розмірковуємо над непростими проблемами єдності національно-демократичних сил

Мені болить, що так повільно вчимося відзначати перемоги і шанувати переможців. Не просто було домогтися відзначення на державному рівні 20-річчя створення справді легендарної організації — Народного руху України за перебудову, діяльність якої кардинально змінила не тільки долю українців, а й геополітичну карту світу. Там, де державні чинники мали б автоматично забезпечити таке відзначення, ініціативу знову довелося виявляти громадськості. І потрібно було докласти чимало зусиль, щоб її зреалізувати.Півроку ця ініціатива “блукала” коридорами Секретаріату Президента. Указ з’явився лише з особистої волі Президента Віктора Ющенка. Ще майже півроку знадобилося теперішньому уряду, щоб прийняти рішення на реалізацію указу. Чотири чи п’ять разів робилися спроби прийняти в парламенті відповідну постанову.Цілком інакше ставлення влади до подібних подій бачимо в Польщі й країнах Балтії. Там урочистості проходили за активною спільною участю всіх державних чинників і громадськості та на широкій міжнародній основі.У нас же політичні лідери воліють мати власний окремий захід: хтось у Київській політехніці, хтось — ще десь. Слава Богу, що Президент виявив державну позицію, і ці відзначення відбулися на державному рівні, в Палаці “Україна”. Найвищий вияв уваги держави до подій, яким двадцять років, цілком відповідає тій ролі Руху, яку він відіграв у долі української нації. Саме під проводом Руху українці зреалізували історичне завдання нації — створили власну державу. Саме українська державність завдала смертельного удару по російській комуністичній імперії, а, отже, по світовій комуністичній системі. Саме поява Української держави прискорила закінчення холодної війни і створила можливості для побудови нової Європи — безпечнішої й без розподільчих ліній. На жаль, цей внесок українців ще належно не поцінований світом. Частково через те, що ще самі для себе ми не виробили власного погляду на роль України в світових процесах.

Журюсь, що дуже повільно українці виплутуються з тенет ворожих міфів. Нерідко можна почути, що українська державність зненацька звалилася на голови українців: чи то через розвал СРСР, чи з ласки горбачовського Кремля або єльцинської Москви.Нинішнім державним відзначенням 20-річчя створення Руху ми остаточно відкидаємо міф про дарованість українцям державності. Українська держава виборена самими українцями. Нам ніхто і ніколи не допомагав здобути державність і незалежність: ні в часи козацької доби, ні на початку чи в середині ХХ століття, ні тепер. За незалежність українці заплатили велику ціну. Наша дорога до волі рясно полита кров’ю мільйонів патріотів.Якби ми прийняли цей міф, то мусили б відректися від лицарської історії козацької доби, від славних звершень українських інтелектуалів ХІХ—ХХ століть, від звитяжної боротьби Української Повстанської Армії. Ми мусили б перекреслити історію правозахисного, дисидентського руху, рухівський внесок у здобуття незалежності України. Визнання міфу про дарованість української державності рівносильне визнанню бездержавності української нації, що здатне суттєво ослабити її волю до життя. Ми, українці, ніколи з цим не погодимось, не змиримось. Бо наша нація — велика, історична, державна. Наш народ є древнім народом з глибоким історичним корінням і досвідом.Ми так само категорично відкидаємо міф про тодішній Рух як дитя капеесесівської політики перебудови другої половини 80-х років минулого століття. Наші кляті друзі (чи воріженьки) договорилися до того, що Рух начебто створили КПРС—КПУ та її репресивний орган КДБ для власного порятунку.Насправді Рух породжений ініціативою найширшого громадянства. Він став відповіддю українства на екзистенційну загрозу нації, загрозу її існування як окремішньої етнічної спільноти. ХХ століття позначене цілеспрямованим винищенням російською імперією української нації в усіх виявах її буття. Саме в ХХ столітті перед українцями вперше постало питання і духовного, і фізичного існування.В українському суспільстві завжди були люди, які відчували цю небезпеку і героїчно боролися за її відвернення. Але це відчуття не виходило за межі відносно невеликого середовища.Хоч як це парадоксально, але саме Чорнобиль остаточно пробудив українців і поширив відчуття загрози на всю націю, зробив очевидним для мільйонів людей потребу активної позиції й рішучих конкретних дій з її відвернення.Українці почали самоорганізовуватися в тисячах різноманітних неформальних організацій для відстоювання своїх прав та інтересів, загрожених Чорнобилем, русифікаторською політикою московського Кремля й тоталітаризмом комуністичної імперії.Незабаром ці неформальні об’єднання громадян виявилися заплідненими ідеями національного відродження, що тісно переплело їхню діяльність. Знадобилося не так багато часу, щоб укріпився правозахисний рух, сформувався і розвинувся екологічний, культурологічний та загальнодемократичний рухи. Для повної інтеграції й злиття воєдино цього моря стихійної енергії потрібна була об’єднавча ідея. І таку ідею дав Народний рух України. Це ідея незалежності й власної національної демократичної європейської держави.Рух був тоді новою якістю національного поступу українців, новітньою формою їхньої самоорганізації в національно-визвольних змаганнях наприкінці ХХ століття.Рух висунув завдання зламу комуністичної системи і виходу України з російської комуністичної імперії — Радянського Союзу. Успіх Руху забезпечувало те, що він об’єднував людей навколо двох базових ідей — національної державності й демократії, що він поєднав права людини і права нації. Рух тоді дав суспільству альтернативу до чинного ладу. Він озброїв суспільство цілком реалістичними програмами національного державотворення. Зокрема до порядку денного було включено політику глибокої деколонізації та декомунізації України. Своїми масовими акціями (Ланцюг Злуки, відзначення 500-річчя козацтва тощо) Рух поглиблював національну ідентичність українців і соборність нації.Якщо перекинути місток з того часу в сьогодні, то можна сказати, що світ ми змінили, але своїх авгієвих стаєнь не вичистили. Нам так і не вдалося за 18 років самостійного життя остаточно деколонізувати і декомунізувати Україну. І річ не тільки в тому, що країна не очищена від символів тоталітарного минулого, від пам’ятників катам українського народу. А й у тому, що й досі не маємо патріотичної ефективної влади, яка нарешті подбала б про українську справу і справедливість. За своїм переважним складом і духом теперішня влада, чиновництво залишаються прямими нащадками колишньої радянської компартноменклатури. Це призводить до посилення впливу лівих партій ортодоксально-комуністичної антидержавної природи.Вимога “Творити українське. Шанувати українське. Підтримувати українське. Берегти українське”, тобто будувати українську Україну ніяк не може оселитися в серцях і головах так званої української політичної еліти. Багатьом із такої еліти легше бігати з намальованим серцем на партійних штандартах, ніж жити з Україною в серці.За 18 років не вдалося створити із сегменту так званого народногосподарського комплексу колишнього СРСР цілісної повноструктурної модернізованої економіки з розвиненим внутрішнім ринком, сформованим національним виробником.Журюся, що багато хто, передусім із влади, відходить від народного звичаю й традиції, від національної моралі та народної мудрості, щоб вхопитися за їхні сурогатні замінники для виправдання своєї байдужості до української справи і бездіяльності. Чого вартий лише вислів першого Президента України Леоніда Кравчука: “Маємо те, що маємо”. Не лукавте, панове. Краще згадайте давньонародне — “Як дбаєш, так і маєш”. Уже пора владі подбати про загальну для нації справу, а не тільки про власні бізнесові інтереси, про духовне відродження народу, а не про дух матеріального споживацтва. Україна має стати країною громадян, а не споживачів. Треба схаменутися всім, бо третя українська хвиля, хвиля українського духу буде “справедливішою”, ніж попередні, до тих, хто забув за Україну. А вона вже стукає у двері приглушеним ремствуванням багатьох людей. Тривожуся, що за 18 років остаточно не убезпечена наша молода держава, що загрози (внутрішні й зовнішні) для нації не відступили і не ослабли. Доказ цього — звернення президента Росії Медведєва до Президента України Віктора Ющенка, в якому неприкрито проступає політика Кремля з обмеження ключових, найважливіших суверенних прав України. І тоді, у 80—90-ті роки ХХ століття, і тепер українці мають мобілізуватися на відвернення цих загроз, зокрема і через об’єднання патріотичних сил і творення нових народних рухів.Але радісно мені, що ми знову разом. Що гаряча любов до Вітчизни і відповідальність за її долю у нас не ослабли, а зміцніли. Що наша віра у зроблену 20 років тому справу ще більш укріпилась.Нам є чим пишатися. Саме рухівська подвижницька, а часто і жертовна праця забезпечила успішне завершення вікової боротьби нації за волю і свободу, за державність і незалежність.Здобути державу — завжди і скрізь вважається вершинною історичною перемогою для будь-якого народу. А в наших умовах — і поготів. Наша воля, воля нації на цьому шляху виявилася сильнішою від усіх перешкод.Ми — найщасливіше покоління українців, бо були не спостерігачами, а активними учасниками вікопомних для нації подій.Виборена нами держава існуватиме вічно. Українська спільнота вже збирає свою енергію для проведення, врешті-решт, глибоких системних реформ і модернізації нації. Будьте готовими допомогти молодим людям здійснити ці вкрай нагальні й амбітні проекти.У нації ще достатньо сил, щоб не спостерігати мовчки за тим, як олігархи підгортають під себе владу, граються курсом гривні, нищать нашу природу й українську душу. Сподіваюся, що держава в особі Президента України до дня Свободи і до річниці грудневого 1991 року референдуму відзначить багатьох з рухівців високими державними нагородами, чим виявить справедливість щодо їхнього внеску в здобуття української державності. Прошу підтримати пропозицію присвоїти одному з перших великих рухівців Василеві Червонію (посмертно) звання Героя України. Для майбутнього нації ті великі часи і ті люди, які їх творили, повинні бути зафіксовані й у наших серцях, і в інституційній пам’яті держави. 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment