«ЯКБИ МИ ВЧИЛИСЬ ТАК, ЯК ТРЕБА…»

Окремі міркування щодо набутків і прорахунків попередніх етапів Міжнародного конкурсу з української мови ім. Петра Яцика

Людмила БОЙЧЕНКО, кандидат філологічних наук, доцент Державного вищого навчального закладу “Українська академія банківської справи Національного банку України”,відмінник освіти України,м. СумиУ навчальних закладах Сумської області було проведено ІХ Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика. Особистість Петра Яцика добре відома в Україні й серед українців діаспори. Як і багато інших наших співвітчизників на чужині, своїм дороговказом патріот і меценат обрав українську національну ідею. Сприймаючи мовний чинник за пріоритетний у державотворчому процесі — “є мова, є держава, є нація”, — він започаткував Міжнародний проект “Вивчаймо та плекаймо українську мову”. Належної уваги приділяють реалізації цього проекту в Державному вищому навчальному закладі “Українська академія банківської справи Національного банку України”. Хроніка майже десятилітньої праці колективу академії зафіксувала теми, імена, творчі знайомства й відкриття на поступальному шляху утвердження української мови як державної в рамках проекту. Наші студенти завжди виявляли себе надзвичайно діяльними, прагнучи нового в змісті й організації мовних заходів: “Рідній мові — сяйво нашої любові”, “На п’єдесталі слова”, “Священний дар”, “Роль рідної мови в житті творчої особистості” — це назви лише деяких заходів. Традиційно в академії до розмови зі студентами запрошували відомих журналістів, письменників, політиків, науковців. Інформацію про заходи висвітлювали ЗМІ.Торік відбувся ІІ (обласний) етап ІХ Міжнародного конкурсу з української мови, участь у якому взяли студенти вищих навчальних закладів — переможці І етапу — “найкращий цвіт нації, найміцніший її ґрунт, на якому вона (мова — Л. Б.) зростає” (І. Огієнко). У наказі управління освіти і науки Сумської облдержадміністрації (Л. Пшенична), виданого за результатами II етапу конкурсу, було названо імена переможців і відзначено викладачів ВНЗ I—IV рівнів акредитації за “вагомий внесок в утвердження української мови як державної, якісну підготовку студентів-переможців II етапу IX Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика”. З огляду на суспільну значущість майбутнього ювілейного заходу, доречно висловити міркування щодо набутків і прорахунків попередніх етапів.

Для проведення конкурсу Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти (директор В. Живодьор) розробив завдання п’ятьох рівнів складності. Найскладніші — для студентів ВНЗ ІІІ—ІV рівнів акредитації. Але замість живого зв’язного мовлення, за умовами цих завдань, мовні дії обмежено окремими словами. Вони добре відомі всім зі шкільного курсу мови: “зніміть риску в словах”, “поставте наголос”, “запишіть числа словами” тощо. За таких умов свобода учасника конкурсу дорівнює нулю. Мовний код уже визначив усі можливості, які можуть бути тут реалізовані, але для маніпуляцій з роботами можливості колосальні.Мовний аналіз окремих слів без уваги до функціонального аспекту мовного засобу — “те саме, що розглядати рослину в гербарії, тобто не так, як вона дійсно живе, а як штучно підготовлена для цілей пізнання”, писав Олександр Потебня. Враховуючи це, ми розробили завдання іншого плану. Так, на І етапі конкурсу запропонували охарактеризувати персонажа твору за манерою мовлення, передати його мовлення в інтелігентному товаристві, тобто зі звичного просторічного, малокультурного, за текстом Івана Микитенка, мовного світу “увести його в інший, культурний мовний світ”, якщо студент, учасник конкурсу, справді представник цього світу, наприклад: От я, пролетаріат Охріменко, забув свій язик. Як прийшов на завод шішнадцять років тому, так і забув. Почав був по-руському, сяк-так аби не по-своєму. А куди ж це годиться. Прямо скажу: нікуди не годиться!От, сказать, на село як поїдеш, до батьків, сказать, у гості, сусіди прийдуть, ти як чесонеш… Чужий, кажуть, з городських… Паном став… Факт. Партія справедливо каже, ти пролетаріат, і виходу нема: треба знати свій язик, інакше нуль тобі ціна (Іван Микитенко).Лише в індивідуальному мовленні розкривається духовність, національна самосвідомість, рівень знань літературної мови, вміння досконало послуговуватися нею відповідно до завдання, загальна мовна культура, реалізується право бути оригінальним, мати власний стиль. За образною оцінкою Ірини Вільде, “слова — наче кольорові камінці, і мало їх назбирати в купу. Треба ще й уміти викладати узори з них”, а членові комісії — гармонійно декодувати ці “узори”, що вимагає активного і багатогранного мовленнєвого досвіду, отже, додамо, участі у складі журі талановитих і авторитетних учених, журналістів, письменників.Безперечно, має бути, окрім цього, зміщення акценту конкурсних завдань в бік релевантності напряму навчання — економічного, юридичного тощо. Розробники завдань, на жаль, не пов’язують їх з реальною вишівською практикою, яка готує студентів якісно послуговуватися мовою саме в напрямах обраного фаху. Відповіді про вміння грамотно користуватися її засобами в таких основних сферах професійного спілкування — міжперсональному, діловому, науковому — конкурсні завдання також не дають.Високоякісна мовна підготовка повинна визначатися рівнем знань державної мови — основного засобу ефективної комунікації в офіційних сферах діяльності, до якої готуються майбутні фахівці, вивчаючи професійну мову, а не мову загалом, особливості реалізації основних функцій державної мови — інтеграційної, організаційної, інформаційної. Натомість у конкурсних завданнях навіть не згадано поняття “державна мова”.Схоже, що упорядник завдань ще й дотепна людина, коли пропонує від 26385 відняти 57948, а до 6001987 додати 29300018, “забуваючи” просте, але безальтернативне правило: класи цифр із п’ятого знака слід відділяти пробілами.Перевірка конкурсних робіт — дуже відповідальна справа. Доручають її зазвичай викладачам найвищої кваліфікації, які досконало знають мову і володіють нею на рівні мистецтва. Тоді сприйняття іншої мовної особистості — автора конкурсної роботи — буде гармонійним.Під час формування журі неодмінною умовою мали б стати не лише досконалі знання орфографічних, пунктуаційних, граматичних і стилістичних норм української літературної мови, а й інші, не менш важливі якості: чесність, порядність, толерантність, шляхетність, інтелігентність.Однак члени журі конкурсу припускаються численних помилок, перевіряючи завдання, що впливає на результати конкурсу. Наведемо кілька прикладів ІХ конкурсу. З розділу “Фонетика й орфографія” виправлено: Арістотель на Аристотель. Як відомо, у Проекті нової редакції правописного кодексу (1999) було запропоновано певні уточнення (26 позицій): маратон (марафон), катедра (кафедра); геніяльний (геніальний), матеріял (матеріал); лавреат (лауреат), павза (пауза), фавна (фауна). Рекомендовано правило “дев’ятки” застосовувати і в іншомовних власних назвах: Аристотель, Едип, Цецилія тощо. Але ж нової редакції Українського правопису не було прийнято, лише рекомендовано продовжувати обговорення проблем орфографії. І якби учасник конкурсу використав слова катедра, матеріял, фавна, чи вважала б комісія такі написання правильними?До орфографічних похибок зараховано описку в написанні слова житя, хоч далі це слово написано правильно — життя. За помилку визнано індивідуальну графіку букви е (схожа на о). У прислів’ї, без уваги до звучання, накладено табу на використаний прийменник в, хоч у Словнику фразеологізмів української мови маємо: В міру сил… В зеніті слави… тощо. В українського поета Володимира Базилевського читаємо: В світі немає, крім усмішки, —         більше нічогоВ світі немає, крім чуйного         слова, — нічого…Або:В полі студено. В полі зима,Вчора був брат. Сьогодні — нема.Зі списку слів для тлумачення корпорація, електорат, пролонгація, дифірамб, лінгвістика, еволюція, індустріальний, менеджмент, адаптація, комплект помилковими визнано пояснення слів дифірамб (лестощі), комплект (сукупність). Звертаємось до тлумачного Словника української мови в ХІ томах: лестощі — лицемірне надмірне вихваляння; комплект — установлене число осіб, сукупність; індустріальний — промислово розвинений. У Словнику читаємо: “який має розвинену промисловість”. Що ж тут не так? Є запитання щодо парадигм відмінювання числівників та оцінювання цього завдання.Не сприйнято правильно “пунктуаційний малюнок” роботи, невміння відрізняти смислову пунктуацію від помилкової, а саме: 1) під час інтонаційно-смислового виокремлення присудка, вираженого прикметником: кожна з її (мови) сходинок — оригінальна; 2) пунктуацію відсутнього порівняльного звороту: росла й мова як засіб передачі душевних хвилювань людей… тощо. Спроба переліку цих помилок видалася нам співзвучною з настроєм і тональністю “Інтермеццо” Михайла Коцюбинського, де лейтмотивом проходить повне болісного жалю: “Говори… Говори…” Мимоволі закрадається думка: “У роботах переможців може бути навпаки, коли неправильне видано за правильне?”Здається, що під час перевірки конкурсних робіт перевіряльник (нам відмовилися його назвати), попри нашу наполегливість, має підвищувати власний мовно-інтелектуальний рівень. Із 20 таємниць мистецтва писемної мови (за риторикою конкурсу, “якісне знання мови”) правописні похибки, фактичні (таких мало) і домислені, сприйняті за такі, — основний акцент саме на них — становлять лише одну з 20 позицій мовного мистецтва, яку тут порушено. Вочевидь, конче потрібно ввести рецензування конкурсних робіт членами журі, які беруть участь у перевірці, що посилить їхню відповідальність за результати. Склад журі Міжнародного конкурсу з української мови ім. Петра Яцика протягом усіх років залишається без істотних змін. Незмінні й результати конкурсу, згідно з якими найвищі за трьома рівнями складності систематично засвідчують студенти навчальних закладів, представлених у журі. Згідно з підсумками, ці студенти показують високий рівень знань і вміння застосовувати їх практично. Незмінним лишається й те, що Українська академія банківської справи — єдиний навчальний заклад у системі ВНЗ (і навіть факультетів ВНЗ), який упродовж дев’яти років у складі журі не має власного представника і не може захистити своїх учасників конкурсу від низькоякісної перевірки їхніх робіт.У чеського письменника Зденека Плугаржа є роман “Хай кинуть у мене каменем…” Повторю ці слова. Цей камінь до мене не долетить. Не можуть студенти-першокурсники знати більше, ніж їхні наставники — члени журі. Останні часом виявляють “феноменальні” знання з української мови на сторінках власних пакетів завдань, методичних розробок і рекомендацій, наукових статей. Так, завдання для контрольних робіт студентів ВНЗ — нерідко плагіат разом з граматичними, стилістичними, культурномовними нісенітницями, викликаними “творчим втручанням їх автора (без вказівки джерела) у текст чужої праці”, наприклад, див. табл.У цьому самому завданні запропоновано з’ясувати назву документа (ділові листи, як відомо, назви не мають), виконати мовностилістичний, синтаксичний(?) аналіз тексту (синтаксичний хіба не входить до мовностилістичного?). У мовному оформленні інших завдань запитання (замість питання), загальнонародна мова українського народу (замість українська загальнонародна мова) і под. Святослав Караванський назвав такі слововживання мовними динозаврами.Згадується епізод, описаний Докією Гуменною, письменницею української діаспори, у романі “Золотий плуг”:— Ви до мене? — здивовано обернувся Пагуба.— Так, я хочу щось запитати.— Відносно чого? Ну, я вас слухаю…Гаїна відчула себе прибиральницею, що з мітлою зайшла до кабінету начальника й, перешкодивши підписувати папери, просить підвишки заробітної платні. “Відносно чого”… Все можна простити, тільки не такий суржик…— Ну, давайте, — протекційно підбадьорив “прибиральницю” начальник.— Ні, я вже іншим разом запитаю… Однаково, ніяка сила не примусила б її говорити із людиною, що запитує “відносно чого”. Звідки ж у нас така плебейська терпимість? Чому ми повинні шанобливо підтакувати? Члени журі визначили 15 переможців із п’яти рівнів складності, але доступ до цих робіт неможливий. На нашу думку, з ідеологічно-мовною метою роботи переможців конкурсу мають бути не в управлінських шухлядах, а представлені зацікавленим на шпальтах місцевих газет, сторінках педагогічних журналів, на сайті управління освіти і науки облдержадміністрації, а викладачі, які підготували студентів-переможців ІІ етапу Міжнародного конкурсу з української мови ім. П. Яцика, повинні ділитися досвідом роботи.Атмосферу урочистості події повинна передавати програма заходу. Тут важать такі її характеристики, як папір, графічна культура, зміст. Вона має бути досконалою, гармонійно впорядкованою, естетичною, пізнавальною. Схоже, що організатори конкурсу не зважають на це. Визначає основну ідею заходу невдало дібраний епіграф (зачин), який не містить у “ефекту прочитання”, це набір слів. У відкритті Міжнародного конкурсу, як видно з програми, не беруть участі ні місцеві депутати, ні представники “Просвіти”, ні інші достойники, які своїм авторитетом формували б у молоді потребу особистої причетності до процесу утвердження української мови та її розвитку, піднесенні престижу мови в Україні, заохочували до досконалого вивчення української мови студентство, яке нині дивиться на цю справу не лише романтично, а, як і в усьому світі, практично. Досвід такого підходу спостерігаємо у проведенні всеукраїнських конкурсів й олімпіад з української мови, учасниками яких були студенти академії. Організатори цього конкурсу, його учасники й виконавці — лише ті, кому “приписано” це за посадою.2009 року на телеканалі “Рада” прозвучав запис виступу Петра Яцика на відкритті проекту, де він назвав три основні чинники його життєспроможності: ідея; кошти і найголовніше — люди, бо за їхньої невідповідності можна загубити найкращий проект. Хоч би скільки ми галасували “з метою сприяння утвердженню статусу української мови як державної”, “піднесення її престижу” упродовж дев’яти років (1999—2008), а в підсумку заявляли про “вагомий внесок” — це лише спроба “обдурить слова, щоб все ж зостатися у слові”. За словами відомого представника французької школи аналізу дискурсу П. Серіо, маємо “маніпуляцію мовними структурами, що створюють ефект імовірності у позамовній дійсності”, а вітчизняні вчені говорять про таке явище, як інфляція слова — серйозну хворобу мови, його семантичне спустошення — вживання на позначення не реального, а бажаного, нерідко протилежного реальному. Престиж, авторитет мови держави створюють люди своєю талановитою, шляхетною діяльністю. Престиж італійської мови — італійська оперна виконавська майстерність, французької — відома всьому світові мода. Наша дивовижна й мелодійна мова, самостійно долаючи численні перешкоди, опановує нові жанри, розширює обрії, дедалі  впевненіше проникає “і в побут, і у Всесвіт”, набуваючи рис справжньої макромови, завойовуючи інформаційний простір і нових шанувальників, навіть серед носіїв чужих мов: “Я зізнаюся, що почав вивчати українську мову і маю від цього щире задоволення”, — сказав в інтерв’ю на одному з українських каналів Посол Кувейту. Мабуть, настав час замислитися, чи такі примусово-добровільні заходи та їхні результати досягають мети — підвищують рівень знань з української мови, виховують любов до неї, підносять її престиж та утверджують її державність. Можливо, є нагальна потреба залишити директивність, замінивши її на форму запрошення до участі у мовних проектах. Переконані, що не з примусу, а з доброї волі в цих заходах братимуть участь ті, кому українська мова важлива, як повітря, — для освіти, для культури, для творчості…Нині, як ніколи, потрібні справжні патріоти, беззастережно, безкорисливо віддані Україні, вище над яку не існує для них нічого, здатні ростити, оберігати рідну мову, чесно й самовіддано працювати на цій ниві, а не “гендлярі на паях, що охочі і за слово прикупляти валюту”. В іншому разі безкомпромісно поставлене запитання мовознавцем, лауреатом Всеукраїнської премії ім. Бориса Грінченка І. Фаріон “Чому нема поступу в утвердженні української мови як державної в Україні в цілому?..” загрожує перетворитись на вічне, як “бути чи не бути?” шекспірівського Гамлета. Від редакції. “Слово Просвіти”, взявши на себе обов’язки основного інформаційного спонсора Х Міжнародного конкурсу ім. П. Яцика, надає можливість виступити на шпальтах тижневика всім причетним до його організації й проведення: меценатам, учасникам, членам журі та ін. Сподіваємося, що ця розмова сприятиме розвиткові й масовості всеукраїнського проекту. 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment