ВСЕМОГУТНІЙ ДУХ БІБЛІОТЕКИ 

Вона — потужний заряд духовної енергії, основа інтелектуального й естетичного збагачення нації. Вона — джерело знань і просвіти. Вона — наша українська бібліотека, яка зберігає, дарує, показує та навчає. І тому цілком справедливо, що у неї є власне професійне свято — Всеукраїнський день бібліотек, який відзначають 30 вересня. 

Наталія АНТОНЮКБібліотека завжди була не лише духовним центром культурної еліти, а й символом престижу, адже ще київські князі пишалися не так сріблом-золотом, як зібранням гарно оздоблених книг. Багато українських культурних діячів і митців слова шанували унікальні книжки, створюючи власні бібліотеки або передаючи їх до державних книгозбірень. Однак у наш час престиж бібліотеки послабився, адже в неї з’явився конкурент — Інтернет, який своїми цупкими тенетами ловить дедалі більше людей. Особливо піддається впливу молодь, а деякі з представників юного покоління вважають паперову книжку нецікавою, а бібліотеки — рудиментами. Зокрема, тепер в Інтернеті можна скачати книжку на будь-який смак. Для тих, хто не хоче напружувати зір, є аудіокнижки, де приємний голос читає текст. Також на ринку з’явилося ще одне диво-техніки — Book Reader, такий собі електронний невеличкий пристрій для читання. 

Сучасне життя постійно диктує правила гри. Ми ще не встигаємо їх прийняти, як вже з’являються нові. Мільйони людей поклоняються сучасним технологіям, радіючи, коли на ринку з’являється щось нове, яке витісняє старе. Колись говорили, що з винаходом телебачення буде знищений авторитет пресових видань, а тепер говорять, що сучасні інформаційні технології знищать книжку. На користь традиційної книжки можна навести єдиний аргумент, якого буде достатньо для розвіювання всіх сумнівів щодо того, чи знищить техніка традиційне читання. Коли кажемо “книжка”, в уяві виникає образ улюбленої, цікавої, перечитуваної до безкінечності разів книжки, яка стоїть у нас на полиці. Чомусь тяжко уявити книжкою електронний набір символів без оправи, без запаху, без приємного відчуття міцності, без історії. А чи можна вважати Біблію в електронному варіанті священною книгою?Ми вирішили пройтися київськими бібліотеками, щоб дізнатися, чи залишаються вони популярними в наш час і чи зможе книжка в майбутньому, разом із забутими грамофонними пластинками, відеокасетами і старенькими фотоплівками з’явитися в антикварному магазині. СПІЛКУВАННЯ З КНИЖКОЮ І З ЕЛЕКТРОННОЮ МАШИНОЮ — РІЗНІ РЕЧІУ бібліотеці імені Олени Теліги багатолюдно, бібліотекарі жваво спілкуються з відвідувачами, а в читальному залі, обмурувавшись горами книжок, працюють студенти. Завідувач бібліотеки Олена Михайлівна розповіла про основний контингент читачів бібліотеки й сучасні читацькі смаки: “До нас здебільшого приходять школярі та студенти І—ІІІ курсів, а для старшокурсників підібрати літературу складніше. Можна спостерігати значний наплив молоді під час сесії. Якщо говорити про читацькі симпатії, то залюбки беруть книжки про кохання, детективи, а також цікавляться сучасною українською літературою. До того ж, молодь стверджує, що вітчизняні автори набагато цікавіше пишуть, ніж російські. Люди старшого покоління читають класику. Багато відвідувачів дарують нам книжки, які ми і собі залишаємо, і передаємо для користування в інтернати й до Лук’янівської в’язниці”.На думку Олени Михайлівни, паперову книжку Інтернет витіснити не зможе: “Спілкування з книжкою і з електронною машиною — різні речі. Окрім того, в Інтернеті неможливо знайти всю потрібну інформацію, й тому молодь повертається до бібліотек”.ДОТИК ДО ПРЕКРАСНОГО Затишна бібліотека імені Павла Тичини розташована біля Маріїнського парку. Новенькі комп’ютери, зручний читальний зал і привітний персонал — велика перевага цієї книгозбірні. Завідувач бібліотеки Наталія Вікторівна поділилася з нами спостереженням про сучасних читачів: “Колись до бібліотеки ходило більше школярів, а тепер їм, можливо, вистачає хрестоматії. Часті гості в нас — студенти, які працюють з навчальною літературою й пишуть реферати від руки, адже багато ВНЗ борються з ледарством студентів та їхньою звичкою скачувати готові завдання з Інтернету. Щодо популярної літератури, то на абонемент найчастіше беруть книжки про дозвілля й кохання, детективи, історичні твори й українські новинки”. На переконання Наталії Вікторівни, поширені в наш час електронні книжки не в змозі замінити паперові: “Якось до бібліотеки прийшов читач, який давно нас не відвідував, адже діти подарували йому сучасну електронну книжку. Однак коли він збирався у відпустку, то прийшов до нас по детективи, бо паперова книжка, на відміну від техніки, — зручніша й витриваліша, не боїться ні палючого сонця, ні морської води. Та й працювати з нею зручніше, особливо коли потрібно щось підкреслити, повернутися, подумати”. Наталія Вікторівна наголосила, що Інтернет ніколи не замінить книжки, він її лише доповнює: “Завжди будуть прихильники книжок, адже людина отримує естетичне задоволення від них, гортаючи сторінки, торкаючись обкладинки, відчуваючи її запах, роздивляючись ілюстрації. Книжка — дотик до прекрасного, а читання з екрана комп’ютера не приносить таких приємних відчуттів”. Наталія Вікторівна розповіла, що бібліотекам мало займатися лише видачею книжок, потрібно проводити літературні вечори, масову роботу, щоб люди не залишалися самотніми в наш непростий час, щоб відволікалися від проблем і спілкувалися з однодумцями.З КНИЖКОЮ МОЖНА ПРОЙТИ ЧЕРЕЗ УСЕ ЖИТТЯУ бібліотеці для дітей “Промінець” панує атмосфера добра й затишку, попри те, що книгозбірня очікує на ремонт. Завідувач бібліотеки Людмила Борисівна розповіла про труднощі й особливості роботи в дитячій бібліотеці: “Працювати з дітьми — благородна, але непроста справа, адже до кожного потрібно знайти індивідуальний підхід, допомогти з вибором, порадити, вислухати. Не слід забувати і про те, що батьки суттєво впливають на читацький вибір дітей, і тому починати роботу з дошкільнятами варто з вивчення світогляду та вподобань батьків.Дитяча бібліотека — це виховання смаку, і тому бібліотекарям дуже важливо правильно його сформувати. Зараз багато книжок, які не хочеться давати дітям, наприклад “жахливчики”. Ми зберігаємо багато старих книжок з ілюстраціями, бо сучасні малюнки занадто яскраві, створені без урахування дитячої психології”. Людмила Борисівна поділилася спостереженням, що дівчаток більше цікавлять книжки про взаємини між людьми, з протилежною статтю, а хлопчиків — фантастичні твори, технічні журнали. На думку завідувачки, любов до книжки потрібно виховувати змалечку: “Якщо привчити любити книжку, то з нею можна пройти через усе життя. Як у дитини є улюблена іграшка, з якою вона лягає спати, так може бути й улюблена книжка. Завдання бібліотеки — подарувати її”.ІНТЕРНЕТ ЗАБРАВ БАГАТО ЧИТАЧІВ Невеличку бібліотеку імені Натана Рибака можна порівняти із сумною картиною песимістичного художника. У приміщенні не вистачає світла, комфорту й нового обладнання. Завідувач бібліотеки Олена Анатоліївна розказала, що віднедавна до бібліотеки приходить мало відвідувачів, серед яких популярною залишається література для душі — детективи, твори про кохання, історичні романи. Пані Олена скаржиться, що бібліотека переживає не найліпші часи: “Книжки, що є в нас, читані-перечитані десятки разів. Нового нічого не надходить, зокрема за цей рік одержали зо сто, і такі, яких ніхто не читатиме. Бракує цікавої літератури, і тому багато відвідувачів не знаходить потрібної інформації. За спостереженнями, людям більше до вподоби книжки російською мовою”. Те, що Інтернет зможе витіснити книжку, Олена Анатоліївна заперечує: “Завжди будуть люди, яким більше до вподоби паперова книжка. Хоч, звісно, Інтернет забрав із бібліотек багато читачів”.“ЯКЩО СЕБЕ НЕ РЕКЛАМУВАТИМЕМО, ТО ДО НАС НЕ ХОДИТИМУТЬ” Затишна бібліотека імені Миколи Дубова — біля мальовничого озера. Перше, на що можна звернути увагу, переступаючи поріг, — величезна кількість вазонів із квітами, такий собі “бібліотечний сад”.Завідувач бібліотеки Валентина Іванівна розповіла про особливості роботи із сучасними читачами: “Потрібно вміти працювати з молоддю, зокрема важливо співпрацювати зі школами, підтримувати зв’язки із завучами з виховної роботи та вчителями. Слід проводити різноманітні масові заходи, “круглі столи”, запрошувати до бібліотеки відомих людей. Якщо себе не рекламуватимемо, то до нас не ходитимуть”. Один із найяскравіших спогадів мого дитинства — старенька сільська бібліотека, що ховалася за густим абрикосовим садом і була огорнена яскравим сонячним світлом. Я дивилася на неї знизу вгору, милуючись її величністю й недосяжністю і боячись піднятися високими світло-коричневими східцями. Лише згодом бібліотека перестала викликати в мене побоювання, натомість ставши чарівним світом, де стиралася межа між реальністю й казкою. Переступаючи поріг, я потрапляла у вир неймовірних дитячих пригод. Інколи уявляла себе капітаном величезного корабля, і, блукаючи між стелажами, фантазувала, як ходжу палубами й віддаю накази морякам-книжкам. Інколи уявляла бібліотеку чудовою країною, де жили мої улюблені казкові герої: безтурботний Незнайко, що видряпався на самий вершечок книжкової полиці, Котигорошко, який задрімав біля віконечка, Пеппі Довгапанчоха й Том Сойєр, що грають у хованки між рядами книжок… Минуло дитинство, однак бібліотека залишилася місцем, де панує особлива атмосфера казки, величності й мудрості. Отже, бережімо наші бібліотеки, не забуваймо про них, адже вони залишаються острівцями спокою й душевної сили в непростому океані новітніх технологій.  

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment