КИМ БУВ МИКОЛА ГОГОЛЬ? ПОШУК МАГІЧНИХ СКЕЛЕЦЬ

У Києві завершилися Міжнародний фестиваль “Марія” та міжнародна науково-мистецька конференція до 200-річчя М. Гоголя

Цього року Міжнародний театральний фестиваль жіночих монодрам “Марія” було присвячено саме Миколі Васильовичу (на Фестивалі представлено вистави з України, Вірменії, Японії, Німеччини, Росії тощо). В рамках уже традиційного для вересня Фестивалю, який шостий рік поспіль проводить народна артистка України, лауреат Шевченківської премії Лариса Кадирова за підтримки Національного драматичного театру ім. І. Франка (в особі Б. Ступки та М. Захаровича), Національної ради з питань культури і духовності при Президентові України, Міністерства культури і туризму України, Міністерства освіти і науки України, Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка, Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАНУ та Національного університету “Києво-Могилянська академія”, об’єднання “Новий Київ” тощо, пройшла і міжнародна конференція “Магічний вплив М. В. Гоголя на світовий та український культурні процеси”.  

Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ,ведучий конференціїУ конференції взяли участь знані українські інтелектуали, науковці, культурологи (Є. Сверстюк, О. Пахльовська, Л. Голота, М. Стріха, М. Наєнко, І. Оржицький, М. Новикова та ін.) і гості з багатьох країн світу (Велика Британія, Хорватія, Мексика, Іран, Польща, Росія тощо). Два дні (25 і 26 вересня) стали справжнім бенкетом інтелектуальної думки в гоголівському духовно-естетичному океані. Зазначу лише, що попередній фестиваль і конференцію було присвячено Ґабріелю Ґарсіа Маркесу. Кілька днів тому в світовій пресі з’явилася інформація про те, що найвизначнішою книжкою, яка вплинула на формування людства в ХХ сторіччі, визнано саме “Сто років самотності” Маркеса. Хочеться вірити, що конференція 2008 року доклалася до того, що ім’я видатного колумбійського автора стало відомішим у нас в Україні, а нинішня подія допоможе нам краще усвідомити роль Гоголя, оскільки всі доповіді учасників будуть опубліковані в збірнику за підсумками конференції. Щодо Гоголя, то він нібито і глибше прочитаний у нашій культурі, його вплив важко переоцінити, та водночас і списів через Гоголя поламано чимало. Зрештою, йдеться про добу, коли Україна не мала державності, а Гоголь у російській літературі, попри українське походження, часом перетворювався на символ російського (імперського) культу влади. Правда, і в російській культурі Гоголю судилося пройти колами пекла, яке вчинили йому критики і його доби, і наступники. Безперечно, Гоголь зламав традицію російської літератури, яку проклав Пушкін, стаючи на прю з “архаїстичним” державінським стилем. Безперечно, українській культурі хочеться вписати Гоголя у власний контекст, а зробити це важко і легко водночас: важко, оскільки Гоголь писав російською мовою, а мова — це вже складова етносвідомості, це феномен, який показує національну специфіку мислення. Для російської мови стиль Гоголя важко переоцінити. Але це з нинішньої точки зору. Проте свого часу Гоголя ненавиділи за “відступництво” від норм російської мови. Саме це і дає підстави говорити про те, що Гоголь усе-таки не російський, а руський (як і маємо в Гоголя), навіть український (можна згадати і кепкування з того, що Гоголю у школі нелегко давалася російська мова); він приніс на бал російської імперії українські “вечорниці”. Звичайно, галасливо сваритися через ментальність Гоголя — річ, по-моєму, безглузда. Важливіше адекватно побачити те, що створив Гоголь, який сміявся часом занадто гірким і до болю трагічним сміхом. Гоголь, який витворив внутрішній театр, видається нині надзвичайно трагічним автором, позаяк лише із самотності на верхів’ях людина може вдатися до вигадування, вимарювання власного духовного світу, що повниться десятками персонажів-двійників, з його пізнішим виявленням на папері. Мені ж здається, в нашій українській культурі нині варто писати лише так, як Гоголь. Нам не вистачає сарказму й ренесансної іронії, й водночас глибинного розуміння тієї прірви, біля якої ми перебуваємо. Україна перетворилася на світ “Мертвих душ”, принаймні нею керують не очільники українського духу, а манілови, собакевичі, коробочки… Тільки немає того деміурга, який міг би викреслити їх із життя, надавши місце в світі літератури, звідки вони мають показувати всю “людську дурь” і ницість. Зрештою, немає людини, яка розчиняється в трясовинні банальної повсякденності, коли момент тривання замінено вічним повторенням банальної брехні, що насувається з екранів, а чарівлива мить замінена зупинкою не за призначенням біля якось чужого фаст-фуду. Конференція до 200-річчя М. Гоголя відбувалася на перетині важливих історичних моментів. Передовсім за кілька місяців можна чекати на “Записки українського самашедшего” Ліни Костенко, а це прямий діалог із Гоголем із відстані ХХІ сторіччя. Почесним промовцем цьогорічної конференції став професор Санте Ґрачотті, славіст зі світовим іменем, який показав інший погляд на Гоголя: європейського Гоголя, який обожнював Італію, позаяк саме там була батьківщина його душі. А щодо батьківщини крові, то з цим поняттям неоднозначно: Гоголь хотів, було, створити “чистилище” для “Мертвих душ”, але не вийшло. Замисел Данте в тогочасній Російській імперії був неможливий. Данте створив світ людини, яка прагне пізнати і любити, а Гоголь показав, як імперія втрачає людину, замінюючи простір живої думки простором несправжніх мертвяків. Найбільшу увагу на конференції привернула тема “Гоголь і Шевченко”. Троє доповідачів із різних куточків світу (проф. М. Наєнко (Україна), проф. Є. Пащенко (Хорватія, завідувач кафедри україністики в Загребському університеті) та британська перекладачка української літератури Віра Річ) підготували виступи на цю тему. На конференції було зачитано доповідь знаного британського перекладача Стівена Комарницького, який, на жаль, сам не зміг прибути. Але замість нього приїхала професор Маргарет Сіріол Коллі. У доповіді Стівен зазначив, що “художня спадщина Гоголя перетворилася на поле битви між непримиренними арміями російських та українських критиків, які весь час обмінюються словесними залпами. Як це трапляється під час війни, першою жертвою конфлікту стає правда”… Марними є спроби заперечити той факт, що Гоголь був українцем. Його твори глибоко вкорінені в українському фольклорі. Аби створити власну версію української історії, він звертався до джерел народної української пісні. Англійський критик і перекладач гоголівських творів Дейвід Магаршак зазначив, що “пристрасна любов Гоголя до народних пісень змусила його повірити в те, що саме в них можна відшукати ключ, який допоможе розгадати таємницю історії його рідної країни”. Також пан Стівен наважився порівняти творчі шляхи Миколи Гоголя і Павла Тичини (саме Стівен підготував повний переклад “Сонячних кларнетів” Тичини для англомовного читача), які існували в умовах двох різних імперій: Російської й радянської. Цікавою була доповідь про інтерпретації Гоголя в іранській культурі, яку підготувала професор Міріам Хосейні.Актуальними були доповіді, в яких ішлося про прочитання й інтерпретації Гоголя в індійській літературі (доповідь мексиканської професорки Ольги Реаль-Нахарро), в хорватській літературі (доповідь викладачки кафедри україністики Загребського університету Дарії Павлишин), польсько-українська професор Ірина Бетко розповіла про ритуально-міфологічні структури художнього мислення автора “Мертвих душ” та “Вечорів…”. Узяли участь і доповідачки з Інституту літератури Г. Улара та Н. Сквіра. Уже вдруге в конференції взяв участь український латиноамериканіст Ігор Оржицький. Ні, в його доповіді йшлося не про порівняння Маркеса та Гоголя, а про важливі аспекти сучасного прочитання творів нашого класика (зокрема про екранізації Гоголя, що перетворюють світ його магії та простір несвободи, російського самодержавства та православ’я, коли і козаки помирають зі словами “За родіну!” Блискучою фінальною крапкою першого дня стала доповідь Любові Голоти про жіночі образи в творах М. Гоголя. Було представлено й цікаві теми, що виводили Гоголя на перехрестя родів мистецтва: так, професор Марина Новикова розповіла про постановку “Мертвих душ”, яку зробив метр М. Захаров; російський театрознавець Валерій Хазанов, людина-інтелектуал, блискучий знавець великої кількості іноземних мов, розповів про власне бачення Гоголя театральною мовою. Про світ кіно й екранізації Гоголя розповіла редактор журналу “Кіно-Театр”, знаний кінокритик Лариса Брюховецька. Світлана Барнс (Велика Британія) зупинилася на перекладацьких аспектах. Ішлося про проблеми англомовних перекладів текстів Миколи Васильовича, деякі “підступи” творів, які важко адекватно донести до англійського читача. Доповідь британського доктора Гітарі Шірс (яка, на жаль, не змогла прибути, проте її доповідь прочитав професор Алан Флаверс, депутат Молодіжного Європарламенту) стосувалася постановок “Ревізора” на британській сцені. Два дні науково-мистецької конференції засвідчили, наскільки бездонний Гоголь і наскільки важливо нині повернутися до переосмислення його спадщини, художнього світу. Правда, чи знайшли ми ті магічні скельця, які допоможуть нам з’ясувати, ким усе-таки був Гоголь? Блазнем? Генієм? Ляльководом? Божевільним? Невипадкове в назві цьогорічної конференції слово “магічний”. Це не лише слід Маркеса (для латиноамериканської літератури поняття магічного реалізму природне). Ідеться про те, що кожен великий письменник, якщо він справді величний, обов’язково у власному художньому баченні працює з тим, що ми називаємо основою людського буття, — міфологічні, магічні образи й архетипи. Тож підґрунтя і Маркеса, і Гоголя, і Шевченка — це праоснови цивілізаційного поступу, світ універсальної гармонії та всеохопного проникнення космічних стихій. Від редакції. Нотатки власного кореспондента “Слова Просвіти” з фестивалю “Марія” читайте в наступному числі тижневика.  

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment