ЗА УКРАЇНСЬКУ КОНСТИТУЦІЮ

Леонід КЛИМЧУК, голова Коростенського районного  об’єднання  ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка Президент України Віктор Ющенко після років безрезультатної толерантної боротьби з малоросійськістю, яка закінчилася суттєвим обмеженням його повноважень, тільки під кінець свого правління відчув потребу залучати всіх українців до захисту й утвердження стратегії українського національного існування, визнавши нарешті, що “спроби змінити цю ситуацію зсередини не дали результату: влада в Україні не здатна реформувати сама себе”. Правда, з притаманною йому адміністративною нерішучістю, Віктор Андрійович 25 серпня 2009 року видав Указ не про Всеукраїнський референдум щодо змін до Конституції України, а лише про винесення на публічне обговорення проекту його конституційних змін, яке навряд чи завершилося б результативним референдумом. І не лише тому, що політичні партії напередодні президентських виборів дбатимуть про пропаганду програм передусім власних кандидатів, а й через брак потрібного президентського часу для проведення референдуму та й через по-малоросійськи мляву бюрократичну організацію обговорення президентського проекту.Українська ж громадськість, навпаки, повинна скористатися моментом для роз’яснення демократичних суспільних цінностей, розвитку засад громадянського суспільства. У наших громадян у ході навіть такого форматно заниженого обговорення повинно зміцніти переконання, що нічого не вдасться без розв’язання проблем, породжуваних підступною Конституцією 2004 року, яку тодішнім збанкрутілим владцям вдалося “протягти” не лише без всенародного обговорення, а й навіть без обговорення у Верховній Раді. Усі ті “колишні”, скориставшись недосвідченістю оновленої влади, швидко отямились і повели масований наступ на відвойований у них народом інститут президентства.І їм чимало вдалося передусім через певну самозаспокоєність українських національно-демократичних сил. У такому наступі внутрішніх і зовнішніх сил на засади української державності Президент для її збереження змушений був іти на компроміси з реваншистськими силами, втрачаючи підтримку. Та попри всі перипетії становлення Ющенка як Президента, за три останні роки йому все-таки вдавалося двічі вберегти країну від національної деградації, що могла статися в результаті кулуарних домовленостей лідерів фракцій парламенту. Саме цей гіркий досвід і спонукав його звернутися до народу з конституційним проектом. Запропоновані в конституційному проекті зміни виборчої системи й обрання ще й Палати сенаторів зможуть убезпечити лад від партійно заанґажованої Верховної Ради. Усе це вимагатиме змін і в ідеології українського державотворення, щоб Палата сенаторів не стала ще однією “самостійною гілкою влади”. Замість ідеології децентралізації влади повинна постати ідеологія єдиного державовладдя, коли парламент, сенат, уряд, президент і суд виступають не окремими гілками державної влади, а державними інститутами з чітко окресленими функціями забезпечення єдності державовладдя. Державна влада повинна бути єдина, народна, а не чиновницька. Тому не може бути і її децентралізації у вигляді передачі частини влади реґіональним чиновникам. На місцях слід розвивати демократичні основи і фінансово-господарські можливості місцевого самоврядування.У чинній Конституції й у пропонованому проекті Україна визначена як унітарна держава. І це правильно. Цьому принципу унітарності суперечить збереження в проекті статусу Автономної Республіки Крим. Щоб позбутися цієї сепаратистської суперечності, потрібно надати  Криму статус автономної області.Найбільшою  вадою Конституцій 1996 і 2004 років, та й пропонованого президентського проекту є те, що в них мало відчувається, що це Конституція держави українського народу. Розробники і цього проекту продовжують орієнтуватися на інтереси нашої малоросійської бюрократії, немовби і не було всенародного спротиву цьому у вигляді буремного Майдану 2004 року. У стилі викладу проекту відчувається, що залучені до його розробки фахівці Національного інституту стратегічних досліджень, робочої групи Національної конституційної ради все ще прагнуть звести конкретику українського націєтворення до фантомної національної ідеї й безетнічного громадянського суспільства як імперської політичної нації, тобто лише як осколка зниклої імперської політичної нації з назвою “радянський народ”. А людство розвивається лише завдяки розвитку етнічних спільнот. Нині український народ має власну державу, тобто став нацією, титульна етнічна основа якої після століть  притлумлення в Російській імперії вимагає державної підтримки і захисту. Конституційний  проект по-старому, наприклад, дбає лише про захист російської мови в Україні, й жодного слова про захист української мови як державної. Єдине, на що спромоглися розробники проекту, — змінити номер статті Конституції про мову з 10 на “нещасливий” 13.Переживши страхіття тоталітарної компартійної державної ідеології, розробники проекту в статті 17 з переляку заразом з правильною відмовою від одержавлення будь-якої партійної ідеології продовжують відмовлятися від ідеології української державності, її захисту й розвитку як свободи, демократії й забезпечення соціальної суспільної справедливості, допускаючи в статті 18 безмежний плюралізм політичних партій. Цим нині за фінансової підтримки зовні користуються антиукраїнські антидержавні політугруповання. Усі згадані, а також незгадані вади пропонованого Президентом конституційного проекту вимагають від громадян активної участі для їх виявлення й усунення. Демократія — це постійний процес, націєтворення — це постійний всенародний плебісцит, тож не уникаймо власної активної участі в них.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment