ПОСТАМЕНТ НА СОБОРНІЙ ПЛОЩІ 

ЖИТОМИРУ 1125 РОКІВ

Володимир ПЕТРУК, кандидат історичних наук, науковий співробітник факультету кібернетики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, член Національної спілки письменників України Тішить мене як житомирця, що моє рідне місто має такий поважний вік у хронологічних рамках історії Руси-України — 1125 років. Саме такий ювілей відсвяткував найближчий до Києва обласний центр у вересні 2009-го (для прикладу, Новгород на Ільмені цього року визначав 1150-річчя).Походження Житомира, а отже, і дати ювілею, як і Києва, спирається на одну з легенд — нібито дружинник князя Аскольда Житомир, не піддавшись свавіллю варягів-русів на чолі з Олегом, 884 року втік із головного полянського міста на Дніпрі у деревлянські поліські хащі, де на високому скелястому березі Кам’янки при впадінні її у Тетерів заснував містечко, якому судилося ось уже більше тисячоліття прославляти його ім’я. Столицею Деревлянської землі тоді, як відомо, був Іскоростень, згодом спалений Ольгою на знак помсти за страту не в міру жадібного її чоловіка Ігоря. У “Повісті минулих літ” ані слова про “мал городок” Житомир з раннього періоду існування Київської держави немає (на відміну від нинішнього Коростеня) — перша згадка у літописах аж у ХІV ст. Отже, легенда про дружинника-засновника виникла, ймовірно, за часів Великого князівства Литовського, Руського і Жемантійського, хоч деякі археологічні матеріали з ІХ ст. на території Замкової гори знайдено. 25 років тому, коли вперше святкували поважний 1100-річний ювілей, планували встановити в центрі міста монумент його засновникові — легендарному воїну Житомиру, подібно до пам’ятника Кию, Щеку, Хориву і Либеді у Києві до 1500-річчя. У скульптурному проекті цей історичний “дисидент” був у повному бойовому обладунку, мав мужній вигляд і символізував військову непокору загарбникам. Ходила чутка, що декому в ЦК КПУ (може, й самому В. Щербицькому) не сподобалась ідея уславлення дружинника, який не піддався новій владі в стольному Києві. Тому в офіційному трактуванні походження назви міста, зрештою, віддали перевагу пацифістському варіанту в стилі народної етимології, зважаючи на прозорий смисл понять “жито” і “мир”. 

На жаль, цього ключового для історії міста пам’ятника нема й досі. Не думаю, що українська влада чи кияни сприйняли б його негативно. Зрештою, князь був, за легендою, соратником Аскольда, якого кияни шанують більш ніж Олега.У той перший ювілей замість воїна Житомира з’явилася стела з указом московських володарів СРСР про нагородження обласного центру, як ведеться, орденом Леніна. Нинішня міська влада збагатила цей нагородний сквер фонтаном, мистецька цінність якого — у бордюрах з чудового чорного полірованого житомирського каменю. У Києві такий фонтан прикрашений пам’ятником Кию, Щеку, Хориву і Либеді, то чому б і Житомиру не відтворити свого легендарного патрона?На самій центральній площі з гарною нинішньою назвою Соборна, де вирувала святкова музична естафета, перед будинком колишнього обкому КПУ, схопившись за борт свого піджака, досі стоїть фігура ініціатора жовтневого перевороту, а за два місяці — й оголошення війни УНР та першого завойовницького походу Муравйова на Київ в очікуванні, коли його, згідно з указом Президента, знімуть із п’єдесталу. Невідомо, коли це станеться — може, тоді, як автентичне тіло винесуть із мавзолею? Мабуть, цього довго ще доведеться чекати. Однак спроба уявити, хто мав би стояти замість нього на цоколі з червоного граніту, виявляє ту духовно-мистецьку проблему, на яку натрапить міськрада, якщо захоче виконати вирок історії. Супротивники України як держави та її етносу лихословлять, ніби українці збираються всюди на місці пам’ятників інтернаціоналістові В. Леніну повстановлювати пам’ятники націоналістові Т. Шевченку, замінивши один культ на інший. У Житомирі пам’ятник Тарасові Шевченку є — на вулиці його імені, біля нього флагшток з державним прапором. Але ідея заміни пам’ятникових постатей, ворожих до України і скомпрометованих історично політичних діячів, на видатних представників української культури не тільки слушна, а й має для утвердження характерні приклади, тим більше, що вони саме з радянського періоду. Так, перед Київським державним університетом ім. Т. Г. Шевченка 1939 року на постаменті пам’ятника цареві Миколі І встановили нині всім відомий пам’ятник Великому Кобзареві, щоправда зі зв’язаними, як казали, за спиною руками, в дусі того трагічного часу. Після розвінчання культу Сталіна біля Оперного театру на місці його постаті з ініціативи М. Т. Рильського з’явився пам’ятник найвидатнішому українському композиторові Миколі Лисенку.Якщо з цього погляду підійти до майбутнього центральної Соборної площі у Житомирі, то перший крок у її мистецькому олюдненні вже давно зроблено. Фасад Житомирського обласного музично-драматичного театру прикрашає ім’я видатного драматурга житомирця Івана Кочерги. Хто міг би скласти йому гідну пару?Як на мене, така видатна постать з української й світової культури в Житомирі була. Маю на увазі Бориса Тена — славетного перекладача з давньогрецької безсмертних творів Гомера “Іліади” та “Одіссеї”, трагедій Есхіла, Софокла, Еврипіда, комедій Аристофана. Чим можна було більше прислужитися українській культурі, підняти престиж української мови, як не перекладом фундаментальних для європейської культури античних пам’яток? Передбачаю зустрічні заперечення: мовляв, ім’я Бориса Тена вже надано вулиці, на якій він жив, та одній зі шкіл серед новобудов, перед фасадом якої встановлено його бюст. Але йдеться не стільки про недооцінку в місцевому, а особливо в національному масштабі видатних діячів української культури, скільки про зміну через їхній духовний подвиг усього інтелектуального і мистецького спрямування у зросійщених і переполітизованих більшовицькою топонімікою й канонізованою монументальною пропагандою українських містах, і передусім в обласних центрах. Причетність Житомира до античної культури через постать Бориса Тена наближає його до південних причорноморських українських міст — Миколаєва, Херсона, Одеси, Севастополя, Керчі й замикає з півночі простір колишньої Великої Скіфії як прообразу нинішньої України — країни, колись увінчаної грецькими полісами, де звучала жива класична давньогрецька мова. Борис Тен це розумів, про що й зазначав у передмовах до геніальних перекладів, визнаних одними з найкращих у світі. У повоєнні роки політично неблагонадійному (український інтелігент, що вижив в окупації) Миколі Васильовичу Хомичевському (відомому під псевдонімом Борис Тен), забороняли жити в Житомирі. Тому він змушений був наймати куток у малесенькому хуторі (дві хати) на правому березі Тетерева, що офіційно був поза міською смугою. Ці хатки були розташовані навпроти центрального міського парку, що займав частину мальовничого каньйону, і продовжувався класичним бульваром (спланованим ще у ХІХ ст., коли Житомир був центром Волинської губернії). У вечірню пору Микола Васильович на човнику долав водний кордон, щоб хоч інколи потай опинитися в колі родини. Але першою на лівому березі його зустрічала богиня Артеміда (може, вона й захищала його від “навуходоносорів”). Лита металева скульптура Артеміди (копія з римської Діани ІІІ ст. до н.е., близька до грецького оригіналу) ось уже століття прикрашає міський парк (колись маєток барона де Шодуара) — поки що єдина пам’ятка, яка пов’язує культурну ауру Житомира з античністю. Інколи такий символ може відігравати неспівмірну зі своїми фізичними параметрами роль. Здається, саме така житомирська Артеміда.Яким уявляється образ Бориса Тена, втілений у монумент на Соборній площі? Нині мода на “сидячі” пам’ятники — як-от М. Грушевському, Л. Курбасу. На Смолянському кладовищі, де поховано       М. В. Хомичевського (бо поховати Бориса Тена неможливо), — “сидячий” пам’ятник з гіпсу, що був покритий мідним листом. У 1990-ті в гонитві за кольоровим металом його по-варварськи обдерли. Але ж Борис Тен має стояти, бо постамент уже є. Друга умова — глядачеві треба дати виразну прикмету античності для того, щоб цей пам’ятник виконав культурологічну функцію. Тут за приклад може бути те вирішення, яке було знайдене для пам’ятника Тарасові Шевченку в Римі. Несподівано для українського ока великого поета, значення якого дорівнює античним постатям, вдягли в римську тогу. В такий спосіб мистецького ефекту було блискуче досягнуто. Отже, напрошується думка, що Бориса Тена, обличчя якого нагадує образ Сократа (з бюста в Уманському парку), слід тактовно вдягти в давньогрецький хітон (схожий на довгу підперезану полотняну українську сорочку, але без рукавів) і витесати з білого мармуру. Бажано Каррарського, з якого витесано постаті Ольги, Кирила й Мефодія у Києві на Михайлівській площі. Нехай житомирців не лякає його ціна — велика мета варта великих коштів, а конкурс і фонд на його проведення та встановлення пам’ятника має бути всеукраїнським. Гадаю, і Національна спілка письменників України, і Всеукраїнське товариство “Просвіта” підтримають ідею. А брилу білого мармуру можна виміняти на відповідну кількість брил чорного каменю типу габро чи лабрадор, якими славляться житомирські родовища. В Італії такого каменю нема, дружба ж зі знаменитим містечком Карраром може бути корисною.Скульптурна метафора античного зразка здатна стати адекватною заміною вождя, для звеличення якого використали давньоєгипетський ритуал бальзамування і збудували псевдопіраміду, для якої завозили камінь і з житомирських родовищ. Хто страждає на комуністичну ностальгію, може й надалі цим пишатися. Уславмо своїх титанів думки і творчої праці, а наші міста зробімо центрами елітарної української культури. Нехай високе мистецтво підніметься вище за крикливе політиканство. Поки що Житомир позиціонує себе передусім як мала батьківщина С. П. Корольова. Цивілізаційна складова його іміджу тільки виграє від поєднання космічної й античної теми, адже й саме поняття Космосу прийшло до нас з Еллади, а парк з Артемідою названий іменем Ю. Гагаріна.  

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment