РИБА ШУКАЄ, ДЕ ГЛИБШЕ, А ЗРАДНИКИ — ДЕ ПЛАТЯТЬ БІЛЬШЕ

Микола ПАТРИКЕЄВ,голова управи Радивилівської РО УНПХоч би що відбувалося в цьому незбагненному світі, воно має походження. Світ має Творця, людська спільнота живе за причинно-наслідковими законами. Кожна суспільна подія, яка згодом стане історичною, теж має конкретних натхненників і виконавців. Нинішня світова й наша українська зокрема криза виникла теж не нізвідкіля і не сама собою, а має походження: людську гріховну жадібність, надмірне (неприродне) збагачення, часто кримінальне. Це разом з іншими “чеснотами”, такими як корупція, коротка історична пам’ять і хронічне зрадництво — найбільша загроза для державної безпеки України. Оливи до вогню руйнівників держави підливає ціла зграя доморощених ренегатів. Бо, як відомо, нині в Україні зареєстровано майже 120 політичних партій, що створює неабиякі проблеми з виборами до органів державної влади всіх рівнів, але водночас є справжнім раєм для поріддя ренегатів. Та розглянемо спочатку, що ж воно за слово таке, і чи не лайливе, бува… Ренегат (за тлумаченням політичного словника) — це той, хто зрадив свої переконання і перейшов у табір супротивника, ворога; відступник, зрадник. А зрадництво, хоч би як воно маскувалося за іншомовною термінологією, — одна з найганебніших рис людини. Тим більш, якщо така людина — політичний діяч, тобто перебуває при владі або прагне її. Ставши раз на стежину зрадництва, ця слизька особа не спиняється, як правило, ніколи. Її охоплює непереборна жага нових зрад. Мотивація цих ганебних вчинків банально проста: задоволення власних меркантильних інтересів. Тому першопочатково ренегат не може виступати носієм будь-якої ідеї. Про святу національну ідею і мови не може бути! Ідея слугує для зрадника лише як ширма, як засіб для пристосуванства. Як правило, на слизький шлях “політичного туризму” стають не рядові члени партій, а їхні очільники, і прибувши в нове політичне середовище, намагаються відразу зайняти керівне крісло. Є серед політичних пілігримів і такі, яким не дісталося місце у “прохідній” частині партійного списку до якоїсь ради. Можливо, ще якісь дріб’язкові причини, що зачепили гіпертрофовані, майже до роздутих щік, амбіції їхніх власників. А надмірні амбіції — найближчі супутники марнославства, а ця “чеснота” на короткій нозі з гординею, яка, як відомо, — один із найтяжчих гріхів. Але людина влаштована так, що свою провину прагне перекласти на когось іншого. А якщо, бува, немає на кого, то все одно знайдеться універсальне виправдання: мовляв, “лукавий опутав”. Ганебність політичного ренегатства полягає ще й у тому, що воно сіє зневіру в душах, підриває авторитет до політичних партій, та й до держави і державних інституцій зокрема. Бо ж керував цей чоловік, скажімо, районним партійним осередком, чи був на іншому чільному місці, зустрічався з побратимами по партії, агітував за цю політичну силу — і тут раптом такий реверанс, майже як у шахах: хід конем. І даремно, що доведеться зустрічатися з колишніми однодумцями, дивитися їм у вічі чи відповідати на незручні запитання на кшталт про причину “втечі із судна”. Але то все ніщо порівняно з єдиним, зрозумілим лише професійному ренегату аргументом коритної доцільності. Бо саме це — основна мотивація його паскудства. Але був би то такий собі аматор — аж ні, це справді зрадник зі стажем. Маска шанобливої ввічливості завжди на його фізіономії, пристойно вбраний, має автівку. “Емігрувавши” на нову посаду в чергову політичну партію, з подвоєною енергією почне агітувати за її програму, але лише до того моменту, доки надійде нова, “коритніша” пропозиція. Апелювати до совісті таких людей немає сенсу, бо совість — це категорія Господня. А ідейним натхненником усіх ренегатів був і залишається злославний євангельський персонаж Юда, який за відому суму срібняків продав Христа. Його доля відома. Такий ганебний кінець чекає на будь-яке зрадництво і мав би послужити останнім застереженням ренегатам. Катарсис у нашій державі ніяк не настане саме через те, що більшість у будь-яких органах влади складають перевертні, для яких держава — велика дійна корова для самозбагачення. Тому від нашої, кожного зокрема, активної громадянської позиції залежатиме і наша з вами доля. А починати потрібно з простої дії — запитати, скажімо, у керівника районного передвиборного штабу або претендента на керівну посаду, чи кандидата в депутати будь-якого рівня: “А скажи-но, чи перебував ти до того в інших політичних партіях і яка причина партбіганини?” Майте мужність ставити їм ці й інші незручні запитання. Російський священик Олександр Мень в одній із проповідей сказав: “Облишмо обтяжливі вози з гріхами!” Але якщо є певна когорта людей, які неспроможні зробити це, то громадянству потрібно ставити міцний заслін супроти них. У наш жорсткий, надміру прагматичний час поняття вірність, честь і мораль стали для багатьох мало не архаїчними. Проте, на щастя, зростає усвідомлення того, що лише на засадах правди суспільство здатне продовжувати поступальний рух. А мораль, за висловом Ліни Костенко, “стереже скарби прадавні”, на відміну від розуму, що цінує “вигуки прогресу”. Гармонійно створений Богом Всесвіт тримається завдяки укладеним самим Творцем законам. І якби хоч одна із засадничих констант світобудови була порушена, то Всесвіт перестав би існувати. Духовно сліпі політичні проводирі весь час тягнуть нас до прірви. Тож нехай ідуть цією згубною дорогою самі, без нас. Оберімо ж інший шлях — шлях Істини й Добра. 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment