ВОНИ НАБЛИЖАЛИ ПЕРЕМОГУ

Євген БУКЕТМальовниче село Жукин Вишгородського району на Київщині розташоване у межиріччі Дніпра й Десни. Люди на цих землях оселилися ще в добу неоліту, а перші письмові згадки про Жукин датовано XV століттям. Жукинці були свідками багатьох історичних подій, багато трагедій пережили. Проте молодому поколінню селян найбільше болить Друга світова війна.Торік у селі було урочисто відкрито меморіал “Скорботна мати”, проведено першу патріотично-просвітницьку конференцію “Пам’ять про загиблих не має забуття” в Жукинській ЗОШ І—ІІІ ступенів. Це перший такий захід за участю відділу освіти, науковців, громадськості села, ветеранів і дітей війни.Передувала цьому пошуково-дослідна робота групи селян “Стежками пам’яті”, ініціатор й натхненник якої — знаний уродженець села, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Інституту соціології НАН України Микола Сакада. Саме завдяки його праці повернено із небуття десятки імен загиблих, записано сотні сторінок спогадів учасників подій. “Патріотичне виховання молоді нині повинно базуватися на вшануванні пам’яті про героїчне минуле країни, міста, села, про людей, які наближали перемогу в тилу ворога”, — переконаний Микола Онисимович.Цього року в день визволення села від німецько-фашистських загарбників у Жукинській школі за ініціативи Миколи Сакади відбулася друга патріотично-просвітницька конференція. Її гостями були голова Вишгородського районного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка Олександр Дробаха, уродженці Жукина, нині кияни Михайло Мельник і Микола Костюченко. Під час воєнного лихоліття їх, ще дітей, вивезли разом із батьками на примусові роботи до Німеччини.Гості, ветерани-односельці розповіли старшокласникам про свої родини, в життєвій книзі яких німецько-радянська війна назавжди залишила чорні сторінки. Також дітям передали вітання від 93-річної жительки села Жукина, вдови солдата, який загинув у боях за Дніпро, Марії Євтухівни Сидоренко. Ця мудра, працьовита, турботлива жінка  для мешканців села — символ незламності духу, берегиня роду.Що більше часу минає від подій останньої війни, то більше згасає людська пам’ять про ті трагічні роки. Свідків страшного лихоліття меншає. Відомо, що люди, які забувають історію рідного народу, змушені її повторювати. Тому праця жукинських ентузіастів, як і багатьох краєзнавців в інших містах і селах України, справді заслуговує на пошану. Адже саме завдяки їм пам’ять про загиблих не має забуття.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment