Дора ТИМОШЕВСЬКА,відповідальний секретар Луганського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта”імені Тараса ШевченкаВ інституті культури і мистецтв Луганського національного університету імені Тараса Шевченка майже десять років діє студентський театр української поезії “Симфонія душі”. Засновник і художній керівник самобутньої творчої організації — просвітянин, народний артист України, професор Володимир Калашников. Творча своєрідність цього театру в тому, що кожен артист-студент обирає собі поезію, яка йому найбільш імпонує. Опрацювавши твори на заняттях з виразного читання, студенти об’єднуються в групи і створюють поетичні вистави. Таких вистав поставлено вже понад два десятки.Нинішня вистава перлиться поезією Богдана Ігоря Антонича, творчість якого мало відома загалу Луганщини. Кілька студенток другого курсу, поринувши у поетичний світ Б. І. Антонича, створили виставу “Золоте перо ночі”.Сценарій, який скомпонувала Ганна Ненько, на перший погляд абстрактний, його головна думка та, що кожній людині важливо, щоб її розуміли.Вступне слово про поета-лемка Б. І. Антонича підготувала студентка Дарія Ільїна. Її слово було лаконічним за обсягом, об’ємним за думкою і вишукано-романтичним за стилем.Переглядаючи виставу, я спостерегла, що поезія Антонича суголосна мріям, переживанням, надіям, прагненням дівочої душі.Студентки Лінара Новак, Мальвіна Горячко, Аліна М’якотна оповідали про квіти, дерева, місяць, зорі як про власні почуття. Насолоджуючись поезією, вони прагнули повідомити слухачів про щось дуже важливе, навіть сокровенне для них. Дівочі мрії, почуття ожили завдяки тому, що до них доторкнулася поезія Богдана Ігоря Антонича. Неможливо було не піддатися чарівній відвертості, що сяяла блиском очей. І хоч серця артисток виспівували пісні одного поета, мелодії істотно різнилися. Героїня Лінари Новак скептично ставиться до того, про що говорить співрозмовниця. Залежно від обставин, вона то лукаво-жартівлива, то безпорадна. Аліна М’якотна, виконуючи роль музи поета, а згодом — його душі, романтична і водночас рішуча. Актриса усвідомлює призначення поета, і тому то наполеглива, то вразлива, ніжна. Мальвіна Горячко втілила образ поетового кохання. Це злет світлих емоцій і хмаринки замріяності. Вона очікує, фантазує, прагнучи всотати краплини життєвої радості.У створених актрисами образах немає й натяку на ефектно-артистичні штукарства. Натомість у поведінці на сцені простежується непідробна повага до самих себе.Цього вимагає від них висока поезія Б. І. Антонича та їхній викладач, народний артист України, професор Володимир Калашников.На моє запитання щодо оцінки роботи вихованців Володимир Павлович відповів: “Я задоволений тим, що юні колеги вже усвідомлюють потребу формувати власне світосприйняття. Саме ця риса і допомогла їм так природно єднати свої серця з поезією Богдана Ігоря Антонича. Робота над нею розвиває образно-художнє мислення майбутніх творчих працівників”.
