8 жовтня у Великій студії концертно-студійного комплексу Національної радіокомпанії України відбулася зустріч із відомим українським поетом, головою Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка, заслуженим діячем мистецтв України, лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка Павлом Мовчаном.Ця зустріч — одна з багатьох із безпрецедентного культурологічно-просвітницького проекту Українського радіо “Культура”, що триває ось уже кілька років (автор ідеї й керівник Л. А. Доценко).Кожен із вечорів — неповторний. Наповнений сценарними знахідками, вдало розкритими індивідуальними особливостями гостей і прямим телефонним зв’язком радіослухачів із різних куточків України із студією та ведучим і гостем заходу.“Поезія і доля” — так назвав цей вечір ведучий програми, лауреат Шевченківської премії письменник Михайло Слабошпицький. Павло Мовчан читав свої недруковані вірші, написані й останнього літа, й протягом років, відданих політичній діяльності. Цікаво, що і зал, і радіослухачі сприйняли непросту стилістику Мовчанового слова, були суголосними з українською літературною плеядою — Дмитром Павличком, Борисом Олійником, Іваном Драчем, Миколою Жулинським. Кінорежисер Леонід Мужук, політик Микола Кульчинський яскраво живописали своє сприйняття долі й поезії Павла Мовчана, поет і прозаїк Віктор Баранов говорив про його публіцистичні книжки, Михайло Слабошпицький вміло вів партитуру зустрічі.
Аби передати літературну атмосферу вечора, друкуємо лист-есей академіка Миколи Жулинського, а фоторепортаж нашого кореспондента Олеся Дмитренка дає змогу читачам “Слова Просвіти” побачити натхненні лиця і миттєвості цього небуденного дійства, що засвідчило: поезія неперебутня.
Павлові Мовчану — поетові, мислителю, громадському діячеві, побратимовіДорогий друже Павле!У дні величання тебе словом, піснею, квітами, обіймами я був далеченько, але згадував-переживав, чи не знемігся в тобі час, чи ця шалена — в політиці, в громадських справах, у творчості — тривалість не вичерпала твою несамовиту енергію, чи доторки душевного тепла, якими розганяли твою втому добрі люди, вливали в твою душу високий струм творчого виповідання себе у Слові. Певен, що “вікно журби” не обрамлює Тебе. Хай “старіє час”, але Твоя душа працює і згаданий тобою великий Обруч Часу не стискає твій життєвий простір — він широкий, безмірний, бо ймення його — Творчість. Вір літові, бо його натхненне буяння в сонці та зелі запевнює, що воскресіння неминуче, і не тільки смуток від споглядання невмолимого згасання збирає зір душі, але й велику надію на повсякчасне відродження живого в живому, творчої уяви в Слові.Завдяки своїй поетичній передусім творчості, а також мудрим і гострим правдою роздумам про час, мову, літературу і мистецтво, про Україну та її долю ти розімкнув Обруч Часу і вихопився в майбутнє.“Майбутнє буде — рівень його” — твоя творча доля, якою ти возз’єднав себе, сучасного, із собою, майбутнім. Цим і слід возноситися над собою, роз’ятреному сумнівами, відхиляти присуди миті та самоіронією гасити величальну ритуальність поклонінь. Овації стихають, але залишається відлуння від таких філософських поетичних рефлексій, як поема “Потоп”, перечитанням якої я відзначав Твій ювілей.Переживаю з Тобою Твої прозріння власної душі, переливання настроїв природи у твої тривоги, сумніви і сподівання, твої емоційні розчинення в безмежжі Часу: “Не вигоїти рани часової”; твої ходіння у час і повернення до себе, очищеного світлом прозирання у нерозгадану таїну буття, води, неба, землі, вітру, дерев, трав, птахи, квіточки, мліючи від “серпневого запаху кропу й лободи” та наповнюючи себе подихом “крізь житню зелену стеблину”.Розкошуючи в самотині над твоїми поетичними рефлексіями, ремінісценціями, морально-філософськими монологами і медитаціями, я огірчено думав про те, як рідко ті, хто затягнув своє горло політичним зашморгом, прислухаються до голосу серця таких поетів, як Ти.Колись Ти сказав: “…Живу на рівні серця, дивлюся на дерева травневими очима”. Тож хай твої “вуста, переповнені подихом” ще багато-багато літ не мовкнуть, хай твоє Слово не холоне і не студить твою мудру голову, хай жодна політомана не приручить твою образну уяву.Це ж ти, друже, ще в середині вісімдесятих двадцятого століття собі й нам заповідав:Хай буде “світ” і чисте слово “сонце!”,Слова “життя”, “вода”, “земля”, “поріг”…Вони, мов крем’яхи, у мене на долоньці, —Їх вистачить на всіх, на всіх, на всіх…Будь нам, Україні, Поезії у натхненому пориванні до виповідання страшних і прекрасних прозрінь душі, й хай у часі теперішньому і часі майбутньому відбивається Твоє слово-печать!Твій Микола ЖУЛИНСЬКИЙ,серпень 2009 року
