ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОГО АНТИКВАРНОГО РИНКУ

Торішній перший Великий антикварний салон викликав неабияке зацікавлення у київських шанувальників мистецтва, не кажучи вже про колекціонерів. Другий, цьогорічний, що відкрився так само в Українському домі, зібрав трохи менше антикварних галерей і приватних колекціонерів, ніж торік. Проте відвідувачів усе одно багато, попри те, що вхід по кишені не кожному — 50 гривень. Що ж, справді, “рік у рік у нашій країні зростає інтерес до колекціонування старовинних предметів, пожвавлюється український антикварний ринок…” — цитую офіційне привітання, надіслане Великому антикварному салону Президентом Віктором Ющенком. Для тих, у кого є гроші (вітчизняна еліта, і бізнесова, а не культурна), зараз надійніше їх зберігати, вклавши у твори мистецтва.Але не все, представлене на Великому антикварному салоні, — антикваріат. Подекуди власники галерей виставляють сучасні твори салонного штибу (хоч і художньо високоякісні). Професійні колекціонери називають це “новодєл”. У деяких картинах можна запідозрити підробку, приховану нібито під низькоякісним реставруванням. Таке часом трапляється, коли колеціонуванням антикваріату людина займається задля бізнесу. А ось приватний колекціонер із Полтави Олександр Ємельянов свою колекцію європейського живопису XVIII—ХХ століть привіз не для того, щоб продати, а щоб показати іншим улюблені картини. Хоч художники в його колекції не найвідоміші, але сформована вона з великою любов’ю.Другий Великий антикварний салон вирішив порадувати вітчизняну еліту творами зі всесвітньо відомої ливарної майстерні “Вальзуані” у Швейцарії. У цій майстерні відливали ще за життя свої роботи знамениті скульптори початку ХХ століття — Роден, Далі, Помпон, Деґа, Ренуар, Модільяні, Ґоґен. Так, на виставці можна було побачити роденівських “Громадян Кале”, ідентичних тим (також і за  розмірами), які стоять на площі міста Кале у Франції, таких точнісінько, як у музеї Родена, “Мислителя”, “Вічну весну” чи “Поцілунок”. Враження від творів таке саме. Але…Річ у тому, що свого часу батько нинішнього власника ливарної майстерні Леонардо Аргутинського-Долгорукого купив у Вальзуані печатку ливарні, а згодом усе виробництво і спадок збіднілої родини Вальзуані — гіпсові форми Деґа, Родена, Модільяні та інших разом з правом робити з них відливки.Нинішній власник ливарні “Вальзуані” (він, до речі, був на відкритті Великого антикварного салону) дружив із Сальвадором Далі, отримав від нього право на відливання його найкращих скульптурних творів — “Носорог у мереживі”, “Мінотавр”, “Метаморфози Венери Мілоської”, “Істерична сюрреалістична жінка”, які також можна побачити в Українському домі.Відливає свої скульптури в ливарні “Вальзуані” й відомий художник Михаїл Шемякін, що емігрував на Захід ще за часів Радянського Союзу.“Але потрапити у “Вальзуані” непросто. Якщо прийде молодий скульптор і скаже: “Хочу відлити у вас скульптуру,” ми цього не робитимемо. Волію купувати права на роботи художників, яких уже немає серед живих, і відливати роботи самостійно, не маючи справи з митцями”, — розповідає Аргутинський-Долгоруков про принципи своєї роботи.Зауважимо, що під час купівлі права на відлив скульптури оригіналами вважають перші 12 відливів. Відомий сучасний український скульптор Олександр Сухоліт має іншу думку про те, що може в скульптурі називатися оригінальним твором. “Тільки сам художник знає, якою він хоче бачити свою скульптуру. В готовій відливці мого твору тільки я знаю, в якому місці треба підшліфувати, де зробити патину, де зняти зайві міліметри… Митець робить це інтуїтивно. І лише твір, який завершив сам митець, можна вважати унікальним й оригінальним — пояснюює Олександр. — Навіть коли художник повторюється, тиражує твори, кажуть, що він уже створює не мистецтво, а товар”.Ще більше питань виникає у багатьох знавців вітчизняного авангардного мистецтва у зв’язку з представленою “Вальзуані” на нинішньому антикварному салоні колекцією творів Олександри Екстер. Художниця, що займалася сценографією, створювала театральні костюми й ескізи декорацій,  навчалась у Київській художній школі О. Мурашка, й емігрувавши після революції, решту життя прожила в Парижі. “Коли ескізи костюмів ще можна вважати такими, що вийшли з рук Екстер, то бронзові покриті яскравою емаллю рельєфи (художниця їх створювала з пап’є-маше. — Авт.) — це зовсім не в її стилі й кольорі”, — зауважує Людмила Лисенко, онука відомого українського скульптора, мистецтвознавець і викладач Національної академії мистецтв України. Виконані на основі ескізів Олександри Естер до спектаклю “Фаміра Кіфаред” з бронзи й емалі статуетки (їх зробив один з найкращих сучасних французьких майстрів фарфорової пластики, як запевняє представник ливарні “Вальзуані”) так само не є творами Екстер. Етичніше було б підписати ці твори не О. Екстер, а ім’ям того самого майстра, додавши, як ведеться в таких випадках, “присвята…” або “за мотивами О. Екстер”.“Ми показували ці твори Дмитрові Горбачову, українському мистецтвознавцеві, знавцеві авангарду, і він схвалив цю реконструкцію”, —запевняє представник “Вальзуані”.Тож “Вальзуані” — це швидше естетичні, ніж мистецькі традиції й, безумовно, віртуозні технології, грамотне ведення бізнесу.А колекцію народної ікони Середньої Наддніпрянщини з приватної зібрання художника Миколи Бабака, підтриману прекрасним каталогом, без жодних застережень можна вважати антикваріатом. Більшість представлених ікон створено у ХІХ ст. непрофесійними майстрами-самоуками, які наслідували іконографію, сюжети і прийоми професійного барокового живопису ХVІІІ ст. Щире і наївне сприйняття української барокової традиції народними обдарованими майстрами — в цьому принада таких творів.Пізніше, в кінці ХІХ—на початку ХХ ст., сільські фотографи, знімаючи в українських селах весілля, похорони і хрестини, повторювали композицію ікон. Це Микола Бабак продемонстрував кілька років тому на двох виставках, зіставляючи збільшені старовинні фотографії й ікони. Тож на Великому антикварному салоні — 2009 представлено різноманітні сектори вітчизняного антикварного ринку, крім, даруйте, тіньового, а ринок тіньового антикваріату, подейкують, у нас вельми розвинений, втім, як і тіньова економіка. Викрадення мистецьких творів із державних музеїв відбувається іноді просто на замовлення певного грошовитого колекціонера. А держава не надто переймається проблемами українських державних музеїв, зокрема їхньою охороною. Отож, і маємо те що маємо…Ірина П’ЯтЧанин 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment